Святослав та інтриги візантійців
Поки Святослав Ігорович залагоджував справи в Києві, ромеї не дрімали, розгорнувши бурхливу діяльність серед болгар. Їх знову називали «братами» по вірі, запевняли в дружбі, обіцяли одружити царевичів Бориса і Романа на представницях імператорського роду. Рікою лилося золото в кишені бояр, в підсумку слабовільний Петро знову пішов на поводу у лукавих візантійців. Правда, незабаром він помер, його змінив Борис II, але новий цар був за складом характеру такий же, як і батько, нерішучим. Він уклав з секретний договір спрямований проти Русі.
В цей час в Константинополі стався один з кривавих переворотів, типових для її історичного розвитку. Імператор Никифор II Фока був людиною військовою, невибагливим, не схильним до розкоші і млості. Був людиною глибоко віруючою – протегував монахам Афона, знаменитим своїм аскетизмом. Жив по-спартанськи, спав на підлозі, тримав довгі пости. Велику частину часу проводив на війні, у військових таборах, користувався великою повагою в середовищі солдат. В цьому відношенні був схожий на Святослава. Тому, і в столиці він почав вводити свої порядки, спрямовані на зміцнення імперії, припинення ознак розкладання. Він боровся з тодішніми корупціонерами, переслідував хабарників і казнокрадів. Скасував зайву розкіш двору, численні затратні церемонії, економив державні кошти. Крім того, в його планах були реформи спрямовані проти знаті і навіть духовенства, він планував скасувати ряд їх привілеїв, поліпшити становище простого народу. Віднімав землі навіть у єпископів, які були несправедливо захоплені, знімав їх з посад. Як писав історик Лев Диякон: «Багато ставили йому в провину той недолік, що він вимагав від усіх безумовного дотримання чесноти і не допускав ні найменшого відступу від суворої справедливості». Через це його ненавидів весь двір, хто «звик безтурботно проводити день за днем».
Тому, проти нього об’єдналася знать, духовенство і навіть його дружина – блудниця Феофано, незадоволена суворістю і нелюдимістю нового чоловіка. На чолі змови встав полководець, родич Никифора – Іоаанн Цимисхій, абсолютно безпринципний, що став коханцем Феофано. Причому перша змова була розкрита, у Никифора знайшлися при дворі прихильники (або вони хотіли усунути конкурентів). Але Никифор Фока проявив зайве милосердя, яке не можна застосовувати до людей не знаючим честі і совісті, Цимисхія вислав зі столиці, а з дружиною перестав спілкуватися. Цимисхій таємно повернувся в столицю, слуги імператриці вночі впустили в палац Цимисхія з його головорізами. Никифора після знущань, убив його двоюрідний брат Цимисхій. Знать і духовенство були раді, але оскільки вбивство було занадто скандальним, потрібен був «громовідвід». Тому, патріарх Полієвкт «зажадав» покарати винних. Іоанн Цимисхій покарав своїх прихильників – вбивцею назвав свого «друга» Льва Воланта, його і стратили, а Феафано була заслана в монастир, її оголосили головною змовницею. Крім того, церква зажадала «відкупу» – повернути конфісковані землі, відновити на постах зміщених єпископів. Цимисхій виконав ці вимоги. Всі пристойності були дотримані, і патріарх провів церемонію зведення в сан василевса братовбивцю Цимисхія.
На початку 970 року болгарський цар Борис виступив проти русів і обложив руський гарнізон під командуванням воєводи Вовка в Переяславці. Руси стійко відбивали напади, але коли скінчилося продовольство, треба було знайти вихід, і Вовк його знайшов. Залишки гарнізону пішов на прорив і прорубали собі шлях на свободу. Вони почали відходити в бік батьківщини, в низов’ях Дністра з’єдналися з військом Святослава, який повертався з Русі зі свіжими силами.
Він діяв, як завжди стрімко і рішуче. Біля Переяславця (або його ще називають Малим Преславу) розігрався тяжкий бій. Сили були рівні, і бій тривав до вечора, але руси в підсумку взяли гору, болгари побігли. Переяславець «взяли копієм», городян змінивших клятві і зрадивших Вовка, стратили. Борис злякався і став просити миру, клявся у вірності, виправдовуючись зізнався, що «греки болгар на нього обурили». Святослав і сам здогадувався, що болгари не самі придумали повстати, а тепер отримав доказ.
Після цього було прийнято рішення йти на Константинополь, щоб покласти край підлим випадам ромеїв. Було надіслано повідомлення-виклик: «Хочу йти на ви …». До речі приводом стало не тільки признання Бориса, але і підле вбивство Никифора Фоки. Його Святослав вважав соратником, з яким вони штурмували Крит, били арабів. За якого треба було помститися, кров’ю за кров, за звичаями русів.
Підготовку до війни він провів хорошу: були покликані старі союзники угорці-мадяри, союзники у війні з Хазарією – печеніги, та й багато простих болгар влилося в його армію, вони симпатизували русам, їх князю. Візантійські автори війська русів називали – «Велика Скуфь», тобто «Велика Скіфія» .Що цікаво, серед соратників Святослава були і греки-ромеї, серед них соратник Никифора Фоки – Калокір. Є ймовірність того, що Святослав передбачив сценарій встановлення у Візантії свого васального уряду. Адже краще, щоб в Константинополі сидів грек, який краще розуміє місцеву «кухню», підтриманий гарнізоном русів.
Святослав не став чекати підходу союзних сил і вдарив, не даючи часу ворогові на підготовку. Дружини русів перейшли Балканські гори і захопили Філіппопіль і ряд інших міст. Іоанн Цимісхій не очікував, що Святослав прийде так скоро і не встиг зосередити на Балканах серйозних сил. Для затягування часу було вислано посольство, Святослав зажадав виплатити данину, яку вже кілька років не платили. Коли його запитали, скільки у нього воїнів, щоб розрахувати викуп, Святослав перебільшив свої сили вдвічі. У нього було всього 10 тисяч війська. У разі відмови платити, пообіцяв вигнати греків з Європи в Азію, до того ж не виключив посадити в Царгороді свого «законного» василевса – Калокира, або болгарського царя Бориса.
Цимисхій же тягнув час, він зробив те на що не зважився Никифор Фока – зняв дві армії (Варди Склира і Петра Фоки) з сирійського напрямку, вони форсованим маршем йшли до Другого Риму. Через це араби змогли відбити Антіохію. Першим в бій вступила армія Петра Фоки, вона раптово для воїнів Святослав переправилася через Босфор і вступила в бій. Вона в кілька разів перевершувала досить скромні сили Святослава, тому частина воїнів сторопіла. Тоді Святослав виголосив свою знамениту промову, що назавжди увійшла в пам’ять нашого роду: «Нам нікуди вже подітися, хочемо ми чи ні, повинні битися. Так не посоромимо землі Руської, але ляжемо тут кістьми, бо мертві сорому не мають … ». І продовжив: «Станем міцно, а я піду попереду вас. Якщо моя голова ляже, то про свої самі подбайте ». Його дружина була гідна свого великого князя, воїни відповіли: «Де твоя голова ляже, там і свої голови складемо». У страшній «Січі великій» руси взяли вгору, і «біжаша Греці».
Після цього бою, підійшла союзна кіннота печенігів, мадярів, підмога з Києва та Святослав почав новий наступ – «воюючи і гради розбиваючи». Під загрозою був сам Константинополь. Треба відзначити, що грецькі автори, слідуючи традиції інформаційної війни проти «варварів», «скіфів», «тавроскіфів», обійшли мовчанням ці нищівні поразки, описуючи бої, виключно як переможні, де гинули одиниці ромеїв і сотні, тисячі Варваро-росів, «тавроскіфів». Не повідомили про паніку у столиці – «руси йдуть»! З повідомлень зникла Армія Петра Фоки, як ніби її й не було. Хоча, деякі сліди паніки збереглися, бо є знайдений археологами напис митрополита Мелітинського Іоанна, він його зробив на гробниці Никифора Фоки. Митрополит скаржився, що «руська зброя» з дня на день візьме Другий Рим, закликав убитого василевса «повстати», «скинути камінь» і врятувати народ, або «прийняти нас в свою гробницю».
Ситуацію ускладнив той факт, що в Малій Азії підняв повстання брат убитого василевса – Варда Фока. Тому, Цимисхій запросив у Святослава пощади. Святослав, військо якого понесло важкі втрати в страшному, хоча і переможному бою, вирішив піти на перемир’я, відновити сили. До того ж до Константинополя підійшла свіжа армія – Варди Склира. Ромеї віддали всі старі борги, виплатили окрему контрибуцію на військо, в тому числі й на загиблих. У русів було прийнято передавати частку загиблих, його роду, сім’ї. Війська повернулися в Болгарію, союзників Святослав відпустив.
В цей час Цимисхій кинув армію Варди Склира проти Варди Фоки, повстання було втоплено в крові. Але якщо руси вірили Слову, клятвам, то ромеї були вірними своїй лукавій політиці. Кекавмен у своєму «Стратегиконі» писав наступне: «Якщо ворог пошле тобі дари і приношення, якщо хочеш, візьми їх, але знай, що він робить це не з любові до тебе, а бажаючи за це купити твою кров».
Цимисхій таємно готувався до нової війни. З усіх кінців імперії стягувалися війська, була сформована особлива гвардія – «безсмертні», броненосних кіннота. Було послано золото печенігам. Підкуплена частина їхніх родів. Підкуплені болгарські бояри, без бою здали проходи в гірських перевалах. На Великдень 971 року вони зняли болгарські гарнізони – відпустивши їх додому на свято. А Цимисхій в цей момент, порушивши всі домовленості, клятви, завдав підступного удару. Його армія вторглася до Болгарії, підійшла до столиці – Великої Преслави.
Там розташовувалася руська дружина Свенельда з союзними болгарськими загонами. Бій йшов два тижні, русько-болгарські сили відбивали штурми, але коли стінопробивні машини пробили стіни і ромеї увірвалися в болгарську столицю, руси й болгари не склали зброю і прийняли останній смертний бій. Залишки дружини Свенельда змогли прорубатися крізь вороже кільце і піти, залишки інших загонів прийняли бій в палаці, всі полягли, ворогові не здалися.
Цимисхій оголосив про те. що прийшов як «визволитель» болгар від ярма русів. Але просте населення мало вагомі приводи йому не вірити – ромейська солдатня грабувала, вбивала, творила насильство щодо жінок, дівчат. Причому не соромилися грабувати і болгарські церкви – своїх «християнських братів», так командир армії Іоанн Куркуа, за повідомленнями самих же греків, розграбував безліч церков «звернувши ризи та святі в свою власність». Цікава картина, затятий язичник Святослав пощадив християнські святині, а візантійські «християнські брати» розгромили і пограбували. Царя Бориса взяли під арешт, його казну захопили, чого знову ж таки не робив «варвар» Святослав. Були взяті і розграбовані Плиска, Діні.
Святослав отримавши звістку про штурм Великої Преслави, рушив на виручку, хоча сил у нього було не багато. По дорозі дізнавшись, що болгарська столиця впала, а назустріч йдуть незліченні полки, вирішив прийняти бій в Доростолі-Сілістрії на Дунаї. Цимисхій не зміг перемогти невелике військо русів і болгар, Святослав своїми вилазками не дозволяв наблизитися до фортеці і встановити стінобитні пристрої. В одному з боїв військо Цимісхія взагалі врятувало диво – руська «стіна» на чолі зі Святославом зім’яла фланги ромеїв, в бій кинули «безсмертних», але і вони б не зупинили «Дажбожих онуків», якби не піднявся страшний зустрічний вітер, який засліпив руське військо. Святослав в черговий раз не переможений, відвів військо в фортецю. В цей день ромеї потім дякували Богородиці за допомогу. У бою загинув Іанн Куркуа, і ряд інших воєначальників ромеїв.
В одній з вилазок, 2 тисячний загін знищив ворожу охорону, здійснив рейд по Дунаю, захоплюючи провіант. Але ситуація ускладнювалася тим, що військо слабло, втрати, на відміну від ромеїв, відшкодувати було ніким. Закінчувалося продовольство. Цікаво, що в цій війні, грецькі автори зазначили такий факт, серед убитих русів, болгар, було багато жінок. Але й Цимисхій був у важкому становищі, пам’ятаючи страшний бій – а раптом руси Святослава здатні ще на один такий бій? Армія зазнала великих втрат, з імперії йшли тривожні вісті, а облога затягувалася. Раптом Святославу прийде допомога – руське військо, або угорці?
У підсумку було прийнято рішення прийняти взаємовигідний, почесний для Святослава мир. Хоча всі розуміли, що це тільки перемир’я, Святослав не пробачить клятвопорушення Цимисхія. Святослав погодився піти з Болгарії, візантійська сторона підтвердила виплату щорічної «данини», визнали за Руссю вихід в Чорне море, завойовані у хазар Керч і Тамань («Боспор Кіммерійський»). Ромеї звільняли дорогу на Русь, постачали загони Святослава продовольством. Відбулася й особиста зустріч Святослава і Цимисхія, грецькі джерела, повідомивши про вигляд великого князя, що не відрізнявся від простих воїнів, нічого не повідомили про суть їхньої бесіди.
Цимисхій розумів, що якщо не усунути Святослава, миру не буде – буде нова війна і цього разу руси не дадуть пощади, розплата буде повною. Нову війну імперія навряд чи витримає. Тому, в хід пішов випробуваний засіб – золото, були куплені печеніги, вони перекрили шлях по Дніпру. Йти у Керч також було не можна – бушували зимові шторми.
Тому, Святослав відпустивши велику частину дружини зі Свенельдом, вона пішла кінним ходом, став вичікувати з особистою малою дружиною і пораненими, хворими на Білобережжі (Кінбурнській косі). Він чекав допомоги з Києва. Але, на думку ряду дослідників, його зрадив Свенельд, що побажав стати правителем при малолітньому Ярополку. Його підтримала частина боярства, вони звикли бути господарями в Києві і не хотіли влади суворого князя, перед яким доведеться тримати відповідь за свої справи. До того ж у Києві вже було «християнське підпілля»,що ненавиділо ярого язичника Святослава. Можливо, у нього були контакти і з Візантією.
Навесні, не бачачи печенігів, ті схитрували, відійшли від порогів, Святослав вирішив піти на прорив. Можливо, вони чекали підтримки з боку Києва, якої не було. Цей бій став останнім для Святослава, його особиста дружина і він сам, всі полягли в цій відчайдушній рубці. Але мертві сорому не мають, срам дістається зрадникам …
Святослав увійшов в нашу історію, як найбільший полководець і державний діяч, чия зухвала думка дорівнювала з помислами Олександра Македонського. Він приклад для всякого воїна, чоловіка. Прямий і чесний, як руський меч.