Зрячі сліпі

Зрячі сліпі

Вперше цим питанням впритул зайнявся французький доктор Жюль Ромен в 20-х роках минулого сторіччя. Він зацікавився чутками про «зрячих сліпих», знайшов кількох таких людей і постарався якомога ретельніше дослідити даний цікавий феномен. Висновки, до яких прийшов лікар, були просто приголомшливими. Всі ці люди дійсно володіли певними зачатками зору. Органом же, який сприймав світлові хвилі, була шкіра. Саме через неї, позбавлена зору людина розрізняла відтінки кольорів, силуети фігур, в деяких випадках навіть окремі предмети і риси обличчя. Дані здатності багато в чому залежали від емоційного стану хворого. У хорошому піднесеному настрою, людина бачила набагато краще, ніж коли перебувала у поганому настрої. Тобто подібний дар прямо залежав від психіки, а значить і від мозку, який формував загальний душевний настрій.

Але як шкіра могла сприймати світлові хвилі – це питання не давало Жюль Ромену ні хвилини спокою. Врешті-решт він прийшов до висновку, що провиною всьому відчутні рецептори, присутні у величезній кількості на шкірному покрові. Саме через них люди сприймають навколишню температуру, відчувають подих вітру, відчувають пощипування, поколювання, печіння від різних зовнішніх факторів. Частина цих чуйних нервових закінчень мозок і перепрофільовує на сприйняття світлових хвиль.

Людина ж бачить не очима – вона бачить саме мозком, який перетворює надходячі сигнали від сітківки в чіткі і ясні зорові образи. Тож яка різниця, звідки йти цим сигналам і за якими нервовими каналами проходити, щоб потрапити в зоровий центр мозкової речовини. Як зауважив дослідник, у різних людей існували і різні ділянки шкіри, що відповідають за зір. У когось подібні нервові закінчення розташовувалися на лобі, у когось на кінчику носа. Хтось бачив щоками, а хтось сприймав красу навколишнього світу підборіддям.

Схожа стаття  Невротична потреба в любові

Жюль Ромен ознайомив світову медичну громадськість зі своїми висновками. Треба відразу сказати, вчені мужі поставилися до його досить сміливим і незвичайним викладкам досить скептично. Дивлячись на схвильованого доктора, що гаряче доводив свою правоту, вони бачили в ньому не серйозного вченого, а письменника-фантаста.

Втім, шановний французький лікар був аж ніяк не першим, хто звернув увагу на настільки вражаючий феномен. За 80 років до нього, італійський колега, ім’я якого не зберегла історія, також впритул займався подібним питанням. Під його пильним наглядом перебувала 14-річна сільська дівчина. Вона осліпла в дитинстві, але навколишній світ бачила долонями рук. Їй цілком було під силу розрізняти кольори, впізнавати людей, не чуючи їх голосів і не торкаючись осіб руками. Про цю дівчину писала італійська преса в 1840 році.

Схожа стаття  Дружина аргентинського президента Евіта Перон

Не оминув своєю увагою це питання і знаменитий невропатолог і психіатр Чезаре Ломброзо. Свого часу він описав випадок з дівчинкою, яка осліпла після раптової і важкої незрозумілої хвороби. Однак дар споглядати навколишній світ у неї не пропав. Зір у нещасної перемістився в кінчик носа і мочку лівого вуха. Природно, ці ділянки тіла значно поступалися очам за своїми можливостями, але людина цілком стерпно орієнтувалася в просторі і пізнавала близьких людей.

Але не тільки у незрячих людей виникають подібні особливості організму. Виявляється і людина з нормальним зором може розвинути в собі дар бачити іншими ділянками тіла. Тому прикладом може служити вражаюча історія 16-річної дівчини на ім’я Маргарет Фус зі штату Вірджинія (США). Її обстежила ціла група лікарів в 1960 році і прийшла до висновку, що зіткнулася з нез’ясовним і загадковим випадком. Дівчині накладали на очі щільну пов’язку і просили прочитати вголос статтю з газети. Та прекрасно справлялася із завданням, причому розрізняла будь-який шрифт, навіть найдрібніший і нерозбірливий.

Все це збивало з пантелику присутніх. Вони підозрювали, що Маргарет якось примудряється підглядати з-під зав’язаних очей. Пов’язку робили більш щільною, підкладали під неї ватні тампони – результат був тим же самим. Тоді повіки дівчинки заклеїли світлонепроникною ізолентою, але і в цьому випадку вона виявилася на висоті. Вражені лікарі зрештою здалися і запитали Маргарет, як їй таке вдається. Дівчина сказала, що всьому цьому навчив її батько. Він звернув увагу, що граючи в піжмурки зі своїми однолітками, дочка чудово орієнтується з пов’язкою на очах. Чоловік став займатися з Маргарет, вселяючи їй, що вона все прекрасно бачить із зав’язаними очима. Такі вправи пішли дівчині на користь. Вона внутрішньо налаштовувала себе на те, що зможе розглянути якийсь предмет або прочитати фразу без допомоги очей. Подібні тренування скоро дали позитивні результати. Маргарет стала бачити без зорових органів, причому замінив їх їй лоб. Саме за допомогою чола дівчина читала, писала, впізнавала обличчя людей і навіть вільно могла гуляти по місту з закритими очима. Маргарет прославилася. У ті роки про неї часто писали в газетах, показували по телебаченню.

Василь Симойлов

Василь Симойлов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Adblock
detector