Викрадення Джоконди

Викрадення Джоконди

22 серпня 1911 року з Лувру зникла знаменита «Джоконда» Леонардо да Вінчі. У крадіжці підозрювали знаменитого Пікассо і поета Аполлінера, який, нібито, був його спільником.

Це була історія кохання, яка трапилася між бідним італійським склярем і найзнаменитішою у світі жінкою – Джокондою. Бо скляр закохався в її посмішку, яка йому нагадувала «посмішку його подруги дитинства». Через цю саму посмішку скляр і викрав картину, а потім милувався нею в повній самоті протягом двох років. Вінченцо Перуджиа (так звали скляра) стверджував також, що, викравши картину, він скоїв акт патріотизму, привізши юну жінку в країну, де вона народилася. Цим вчинком, знову ж таки з його слів, він протестував, проти крадіжок, які Наполеон здійснив в Італії. Як би там не було, через два роки, коли він спробував продати картину, його схопили. Але за ті два роки, що «Джоконда» була відсутня на своєму звичному місці, у Франції вибухнула мало не катастрофа національного масштабу. Аж до того, що в її крадіжці підозрювали навіть знаменитого поета Аполлінера …

Реклама

Про те, що Джоконда украдена, стало відомо 22 серпня 1911року вранці, коли художник Луї Беру, який хотів зробити з неї копію, виявив, що її немає на звичному місці. Це його нітрохи не стурбувало, він навіть пожартував з охоронцем в залі: «Коли жінки не знаходяться поруч із закоханими в них чоловіками, значить, вони в цей момент позують фотографам». Але повернувшись до 11 години, Беру виявив, що «Джоконди» все ще немає на місці. Він послав охоронця до Луврського фотографа дізнатися, коли той закінчить зйомку, але фотограф заявив, що не брав картину.
Запанувала паніка. Вкрали «Джоконду»! Прибув префект поліції Лепін, супроводжуваний головою служби безпеки Арнаром і шістдесятьма інспекторами. Цілий тиждень ця бригада буквально по міліметру прочісувала музей. Але знайти «Джоконду» так і не вдалося!

Схожа стаття  танкетка «Об'єкт 217»

Єдиним доказом став відбиток пальця, залишений на недавно встановленому захисному склі. Викликали Альфонса Бертильона, щоб він міг порівняти залишений відбиток з відбитками 257 співробітників Лувру. Збігів не виявлено. Нікому і в голову не приходить підозрювати майстра, який встановлював скло. Через скандал директор Лувра йде у відставку. Преса шаленіє, висуваючи тисячі версій. Вкрай праві вбачають в крадіжці привид єврейської змови. Одна газета висловлює думку, що за всім цим стоїть німецький імператор. «Спільнота друзів Лувру» призначає премію в 25 000 франків тому, хто розшукає картину. Газета «Ілюстрація» подвоює суму. Даремно. Розслідування заходить в тупик.

Реклама

Слідчий суддя клянеться, що у нього немає ну нічого! Це викрадення робить «Джоконду» ще більш популярною, ніж колись. В Лувр шикуються черги, просто щоб побачити порожнє місце. У паризьких кабаре дівчата танцюють, одягнувши на обличчя маску «Мони Лізи». Присвячена «Джоконді» пісня має величезний успіх. «Мона Ліза» стає справжньою зіркою…

Несподівано з’являється новина, як грім серед ясного неба: 7 вересня поліція робить обшук у поета Гійома Аполлінера. Він – викрадач Джоконди?
В дійсності, десь в 1904 році Аполлінер зв’язався з дивним типом – злодієм і паталогічним брехуном бельгійцем Жері Пьере, якого він робить своїм секретарем. Цей Пьере 28 серпня 1911року з’являється в газеті «Парі-Журналь» з головою жінки і стверджує, що в 1904 році він вкрав її в Луврі. Наступного дня в газеті про це з’являється величезна стаття, а голову відносять до Лувру.

Прочитавши статтю, Аполлінер вкрився холодним потом. Адже і правда, в 1904 році Пьере йому продав фінікійські примітивні статуетки, імовірно вкрадені в Луврі. Та ще й заявив: «Я їх спер в Луврі, але це дурниця, вони там ніяк не охоронялися». Такі ж статуетки він продав і Пікассо. І поет, і художник, порахувавши, що це жарт, лише посміялися. Пікассо навіть настільки надихнувся цими статуетками, що в 1907 році зобразив їх на своїй картині, яку назвав «Дівчата з Авіньйона».

Схожа стаття  Унікальні фото І світової війни

Одним словом, і у поета, і у художника ці фінікійські статуетки зберігалися дотепер. Що ж з ними робити? Тим більше що в Луврі, після проведеної після крадіжки «Джоконди» інвентаризації, заявили, що разом з картиною зникли ще близько ста експонатів. Обидва «скупника краденого» спочатку вирішують викинути статуетки в Сену, але Аполлінер, який керує всією цією «операцією», ніяк не може зважитися розлучитися з цим добром.

Реклама

Потім, 6 вересня, він анонімно посилає ці статуетки в «Парі-Журналь», в якому працює мистецтвознавцем його друг Андре Салмон. Газета передає їх в Лувр. Але поліція швидко розкручує цю справу і виходить на Аполлінера, проводить у нього вдома обшук, а потім, 7 вересня, заарештовує і відправляє до в’язниці «Санте». Невже слідчий суддя Дріу і справді думає, що «Джоконда» у Аполлінера? Напевно, ні. Просто через брак кращого він хоче його звинуватити у приховуванні крадених статуеток. Однак, занадто великий шум піднявся через арешт поета, та 12 вересня Дріу звільняє його з-під варти.

Розслідування знову в глухому куті. Відчуття, що «Джоконда» просто випарувалася. І раптом, через два роки, в грудні 1913, вона спливає у Флоренції. Причому, також несподівано, як і зникла. Один продавець італійського мистецтва отримує лист від якогось Вінченцо Леонарда, який пропонує купити у нього «Джоконду». Не повіривши в це, він про всяк випадок попереджає директора Галереї Уффіці у Флоренції і просить його сходити разом з ним у флорентійський готель «Тріполі», де Леонард призначив зустріч. Вони зустрічаються, Леонард демонструє картину, і що ж бачать продавець з директором? Оригінал да Вінчі!

Схожа стаття  Альфред Нобель - торговець смертю

Обидва чоловіки відразу біжать в поліцію, яка і заарештовує таємничого продавця. Він зізнається, що його справжнє ім’я Вінченцо Перуджиа і що саме він встановлював в 1911 році захисне скло у «Джоконди». Перуджиа зізнається в крадіжці і каже, що хотів повернути «прекрасну італійку» своїй країні
У понеділок, 21 серпня, в день, коли Лувр закритий, він непомітно проходить в музей разом з іншими працівниками. Потім йде в зал «Карре», де висить картина, знімає її і в затишному куточку виймає з рами. Ніхто не звертає на нього ніякої уваги, і він вільно пересувається по музею. Сховавши картину під відкидний столик, на якому скляр ріже своє скло, він приймається за свою звичайну роботу. Коли крадіжка буде виявлена, його допитає інспектор, не підозрюючи, що цей скромний працівник і є викрадач.

Протягом цілих двох років Перуджиа мовчить про «Джоконду», як риба. Аж до своєї невдалої спроби продати картину у Флоренції.

Його засуджують всього лише до одного року в’язниці, але через кілька місяців Перуджиа вже на волі. А багато італійців захоплюються ним, вважаючи національним героєм. Міжнародна обстановка напружена, але Італія все ж передає «Джоконду» в Лувр. 4 січня 1914 року «Мона Ліза» повисла на своєму звичному гачку.

Василь Симойлов

Василь Симойлов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Adblock
detector