Тунелі під Дніпром

Тунелі під Дніпром
Про те, як в сталінські часи готувався до війни Київ, нагадують могутні бетонні споруди на околицях столиці.
У 1936 році було прийнято рішення про будівництво двох тунелів під Дніпром. Один повинен був проходити південніше Києва (з сучасного острова Жукова, через Водників на сучасні Осокорки), другий – на північ (з сучасної Оболоні на сучасну Троєщину). Будівництво було розпочато навесні того ж 1936 року.
Секретність була найсуворішою, преса про проект мовчала глухо. Трудилися інженерні частин Червоної Армії, робочі тресту «Гідрошляхбуд» і вільнонаймані, які проходили перед тим ретельну перевірку «компетентними органами». Всього на роботи виходило до 20 тисяч осіб …
Тунель збиралися побудувати за вісім років. Передбачалося, що під Дніпром ходитимуть потяги в двох напрямках, а рейки можна буде при необхідності перекласти так, щоб могли проїхати автомобілі або танки.
У зв’язку з роботою на глибині в землі з великою кількістю ґрунтових вод вся робота в кесоні та тунелі відбувалася під тиском до 4х атмосфер. З цим і пов’язана більш коротка зміна від 40 хвилин при 4х атмосферах до 6х годин при нормальному тиску на день. Після кожної зміни протягом 1.5 годин працівники проводили в спеціальному шлюзі-барокамері, де поступово знижується тиск, це дозволяло уникнути небезпечної кесонної хвороби викликаної підвищеним вмістом азоту в крові при роботі в таких умовах. Через деякий час робітники проходили реабілітацію в душкомбінате – лежали по 2 тижні, як говорили “в заломі”. Підвищеним на будівництві був не тільки тиск, але й зарплати і постачання працюючих. При середній зарплаті в важкопромі 500-700 рублів на місяць, вільнонайманим робітникам платили 1500-1700 рублів + спеціальний продовольчий пайок. Чи застосовували працю ув’язнених під час будівництва, питання до сих пір відкрите.
Війна перешкодила здійсненню цього незвичайного проекту. Будівництво довелося законсервувати. Дорогі прохідницькі щити покрили товстим шаром технічного масла, опустили вниз тюбінги … Все засипали будівельними відходами, сміттям.
Після війни роботи на шахтах почалися знову, але до 1949 року їх визнали безперспективними і згорнули. Деяку частину кинутих тюбінгів в шістдесятих начебто використовували при будівництві метро. З підводних ділянок намагалися відкачати воду, витягнути техніку та обладнання. Однак, нічого не вийшло. Так вони і залишилися практично в тому ж вигляді, як 70-років тому.
На Осокорках за планом південний тунель виходить з під землі на лівому березі. Шахти титулу № 2 і № 3 це занурений кесон і підземний виїзд з тунелю. Тут під землею встигли пройти 154 метра. Зараз обидва об’єкти знаходяться серед приватної забудови: вихід з шахти титулу № 3 пристосували під складське приміщення, а в тунелі, затиснутому між дачними ділянками, можливо будуть розводити рибу.
Роботи на південному тунелі з боку правого берега просувалися з найбільшою швидкістю. На початку 1941-го тут сталася аварія: через вирвалося під тиском повітря, на поверхні річки утворилася воронка і тунель повністю затопило, людей, що працювали ледве встигли евакуювати. Однак, ремонтні роботи в цьому тунелі тривали, аж до закриття об’єкта в середині 1941-го.
На Південній ділянці гігантську трубу збирали із тюбінгів – окремих залізобетонних кілець з діаметром понад восьми метрів. Від станції Жуляни до села Пирогів колію мали намір прокласти відкрито; потім їй слід було зануритися під землю й, потім під воду, щоб вийти на світло вже на лівому березі, біля селища Бортничі. Далі, до Дарницького вокзалу, нові рейки повинні були знову йти по поверхні. Довжина цього тунелю замишлялася в 6,5 км.
Полковник Ясєв розповідає: коли йшли бої за столицю, наземною частиною тунелю на Жуковому острові одного разу заволоділи німці. Це була непогана фортеця! Але по рейках шляху з підруслової переправи, підкотив бронепоїзд і прямою наводкою розстріляв ворога. І сьогодні під кущами можна розрізнити насипи колишньої полотна …

admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *