19 Березня, 2020

Слов’янське сприйняття Світу

Те, як Ви ставитеся до смерті, формує Ваше життя. Подивимося, у що вірили арії і слов’яни, і що таке для них було «правильне» життя.
В їх світопорядку були Боги, були вищі сили, було розуміння божих завітів.
Але слов’яни разюче ставилися до світу, Богів і до себе, їх в будь-якому разі не можна назвати «богобоязливими»! І прірва лежить між слов’янською Вірою і християнською, де основною заповіддю є: «Я, раб Божий».
Слов’яни вірили в Прав, і знали, що світ влаштований правильно, по Конам світлих Богів. Саме божеські заповіді визначали мораль, формували совість, керували мирськими вчинками.
Цим можна дивуватися нескінченно, але відсутність вад, які зараз процвітають, в ті часи будувалися на гордому відчутті: «Ми нащадки Богів». Своїх Предків треба поважати, просити поради і допомоги, але як їх можна боятися? Слов’яни і не боялися.
Праслов’яни дуже чітко уявляли собі світоустрій.
Ми з Вами живемо в Яві – звідси вираження «наяву», «мрія стала явністю», «з’явитися на світ». Яв – світ земний, справжній, сущий, явлений зараз, тепер, відчутний, плотський, речовинний. Світ явний, це світ людей, світ, в якому людина лише гість. Душа, тимчасово знаходячи плоть, проходячи через явний стан, вчиться і вдосконалюється.
Але, водночас, існує – і наш світопорядок в явному світі – це відображення світу Прави. Жити «неправильно» – це означає, порушувати склавшийся світопорядок. Прав також називався «Світлий Ірій».
І, нарешті, Нав – це світ, в який йде Душа в очікуванні наступних явних життів. І що дуже важливо! Згадайте заповіти християнської релігії – треба дотримуватися заповідей, тому що треба «рятувати душу», інакше вона потрапить в Пекло. У слов’ян в період розквіту культури не було поняття Пекла (тільки пізніше, під впливом тієї ж християнської релігії, відбулося спотворення – з’явилося уявлення про Пекло, як нижній світ, де страждає душа)!
Не було ні Раю, ні Пекла, і це означало, із точки зору психології, що слов’яни не використали основних зовнішніх регуляторів поведінки – ні позитивної мотивації у вигляді пряника («будеш добре поводитися, потрапиш в Рай і блаженствувати вічно»), ні негативної мотивації у вигляді батога («будеш погано себе вести, потрапиш в Пекло і вічно горіти в пекельному полум’ї»).
І, якщо Ви задумаєтеся про те, як цілий народ жив без цих регуляторів, Ви зможете зрозуміти гордий слов’янський принцип: «Я людина, я Бог, і те, що я роблю, є правильно».
Початкова самосвідомість, регульована тільки власною совістю і законами Роду, споконвічного Бога – Творця.
Люди, які все-таки не могли прийняти цю мораль, і поводились «неправильно», виганялися з свого роду, називалися «виродками», і не було більш зневажливих, ніж ці нещасні.
Наші Предки слов’яни були талановитим народом – вільним і живучим правильно. Верховним Богом слов’ян був Сварог, Бог – коваль, з іскор кузні якого народжувалися Боги, а, якщо ця іскра потрапляла на людину, то в ньому прокидався Творець. Звідси вираз «іскра Божа», яка означає талант.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *