Колаборанти з Люфтваффе

Колаборанти з Люфтваффе

Зараз важко сказати, хто добровільно перейшов, а кого примисули…

Але цікаво звернути увагу на послужний список із збитих літаків у німецьких асів. Нагадаємо, що самим результативним винищувачем в радянській армії був виходець з Чернігівщини Іван Кожедуб з 64-ма збитими літаками.

Реклама

Наведемо дані про деяких ппрредставників Люфтваффе, що співпрацювали з СРСР.

Найбільш високопоставлений серед них – граф Генріх Айнзідель, який доводився правнуком по материнській лінії «залізного канцлера» Отто фон Бісмарка. У 1939 році у віці 18 років він добровільно вступив у німецьку авіацію. Коли почалася війна, граф був пілотом-винищувачем Ме-109 елітної ескадрильї «фон Ріхтгофен», де його знали на прізвисько Граф. Він збив кілька британських літаків, разом з іншими пілотами зірвав торпедні атаки британських торпедоносців на німецькі кораблі. У червні 1942 року Айнзідель був переведений на Східний фронт як досвідчений льотчик-винищувач в ескадрилію «Удет». Всього за місяць боїв під Сталінградом він збив 31 радянський літак, за що його нагородили Німецьким хрестом у золоті.

Реклама

Лейтенант Айнзідель потрапив у радянський полон 30 серпня 1942 року, його «мессершмітт» 109F збили під Сталінградом, в районі Бекетовка. У полоні він написав відкритий лист додому, згадав слова свого діда Бісмарка, сказані перед його смертю: «Ніколи не ходіть війною на Росію». Льотчика відправили в Красногорський табір, де перебували інші полонені німці. Вони були налаштовані проти Гітлера, і в листопаді 1943 року Айнзідель приєднався до антифашистської організації «Вільна Німеччина». Після війни граф став її віце-головою і комісаром пропаганди, контролював випуск антифашистських листівок.

Його мати, графиня Ірена фон Айнзідель, уроджена фон Бісмарк-Шонхаузен, писала лист до Йосипа Сталіна з проханням звільнити її сина з полону, і в 1947 році він отримав дозвіл повернутися в Східну Німеччину. Наступного року, коли Айнзідель хотів поїхати до матері в Західний Берлін, вибухнув скандал. Графа заарештували за звинуваченням у шпигунстві на СРСР. За відсутністю доказів він був виправданий, але стосунки з комуністами стрімко псувалися. Айнзідель так і залишився жити в Німеччині, працював перекладачем і журналістом, випустив книгу спогадів «Щоденник німецького льотчика: борючись на боці ворога». На батьківщині він до кінця вважався зрадником, а Радянський Союз був до нього байдужий.

Франц-Йозеф Бееренброк народився в 1920 році. Мати його була росіянкою і сина навчила добре говорити російською. Бееренброк вступив в Люфтваффе в 1938 році і спочатку служив в зенітних військах. На початку 1941 року він закінчив льотну підготовку в званні унтер-офіцера, а із 22 червня вже брав участь у боях на Східному фронті. Бееренброк був справжнім асом Люфтваффе. Всього через кілька місяців війни з СРСР його нагородили Лицарським Хрестом з дубовими листами, а на початку грудня на його рахунку було 50 збитих літаків. У лютому 1942 року Францу-Йозефу присвоїли звання фельдфебеля, а в серпні – лейтенанта. До того часу число його «перемог» перевалило за сотню. На початку листопада Бееренброка призначили командиром ескадрилії 10. / JG51.

11 листопада 1942 року в районі міста Велиж Смоленської області він збив три винищувачі, але в тому ж бою його літак був підбитий. Бееренброку довелося зробити вимушену посадку за лінією фронту, де його взяли в полон. Всього він здійснив понад 400 бойових вильотів і збив 117 літаків. Його товариші з ескадрилії зрозуміли, що пілот перейшов на бік ворога, коли помітили, що радянські льотчики використовують їх тактичні прийоми. У полоні Бееренброк і Вальтер фон Зейдлітц (Walter von Seydlitz), колишній командир 51-го армійського корпусу та генерал артилерії, увійшли в число засновників антифашистської організації «Союз німецьких офіцерів», створеної 12 вересня 1943 року. Також в полоні ас Люфтваффе консультував радянських пілотів по тактиці ведення винищувального бою. Бееренброк повернувся до Німеччини з полону в середині грудня 1949 року, а помер у 2004 році.

Реклама


Герман Граф

Схожа стаття  Двійники Сталіна

Син простого коваля, до війни працював на фабриці. У 1939 закінчив військову льотну школу, вступив в Люфтваффе і був направлений в першу групу 51-ї винищувальної ескадри, розквартированої на західному кордоні. У 1941 році він брав участь у Балканській кампанії, потім був переведений до Румунії, де здобув свої перші перемоги. До травня 1942 року Граф збив близько 100 літаків, і Герінг особисто заборонив йому брати участь у боях, але пілот не підкорився і незабаром збив черговий літак. 17 травня 1942 Граф нагороджений орденом Лицарського хреста із дубовим листям.

Він відзначився в боях під Сталінградом. 26 вересня 1942 року Граф першим серед усіх асів Люфтваффе збив свій двохсотий літак. З лютого 1943 року його призначили командиром навчальної групи «Схід» у Франції. У березні 1943 він отримав завдання сформувати особливий підрозділ для боротьби з літаками-розвідниками «Москито», що отримало назву винищувальної групи «Південь». З жовтня 1944 року й до кінця війни він командував 52-ю винищувальною ескадрилією, найвідомішим з’єднанням люфтваффе.

8 травня 1945 року Граф був узятий у полон американськими військовими і переданий радянському командуванню. Всього за час війни він здійснив близько 830 бойових вильотів і збив 202 літаки на радянсько-німецькому фронті. Граф провів у радянському полоні п’ять років, співпрацюючи з більшовиками. Після повернення до Німеччини в 1950 році був виключений з об’єднання льотчиків Люфтваффе за свої дії в полоні.

Харро Шульце-Бойзен народився в 1912 році в багатій родині німецьких націоналістів. Його батько під час Першої світової був начальником штабу німецького військово-морського командування в Бельгії, а мати походила з відомої родини адвокатів. З самої ранньої юності Шульце-Бойзен брав участь в опозиційних організаціях, влітку 1932 примкнув до кола національних революціонерів у Берліні, які виступали проти всієї політичної влади. Під час війни входив до антифашистської організації «Червона Капела».

У 1936 році він одружився на Лібертас Хаас-Нейе, а свідком на весіллі виступав сам маршал Герінг. У той же час Бойзен став працювати в Дослідницькому інституті Герінга, де він і познайомився з багатьма комуністами і став співпрацювати з радянською розвідкою, передаючи їй інформацію про хід війни в Іспанії.

Ще перед війною Шульце-Бойзен був завербований НКВД і працював під псевдонімом «Старшина». З січня 1941 він служив в Оперативному штабі Люфтваффе в званні обер-лейтенанта, у штабі рейхсмаршала Герінга, де знаходилися самі секретні підрозділи. Потім Шульце-Бойзена перевели в групу військово-повітряних аташе, і фактично він став офіцером розвідки. На новому місці радянський шпигун фотографував секретні документи, які надходили від аташе Люфтваффе при німецьких посольствах за кордоном.

Схожа стаття  Банди апашів

Шульце-Бойзен володів чудовим вмінням заводити потрібні зв’язки, і завдяки цьому мав доступ до самої різної секретної інформації, у тому числі про розробку нових літаків, бомб, торпед, а також про втрати німецької авіації. Йому вдалося отримати відомості про розміщення арсеналів хімічної зброї на території Рейху. Шульце-Бойзен перебував у довірчих відносинах навіть з одним з улюбленців Герінга Еріхом Гертсом, який керував третьою групою сектора інструкцій та навчальних посібників відділу підготовки. Інформаторами радянського агента були інспектор будівництва, керівник будівельного сектора і лейтенант відділу Абверу, що займався проведенням диверсій. Шульце-Бойзен передав відомості про багатьох розвідувальних польотах німецьких літаків-примар, але радянське керівництво не надало їм особливого значення.

Німці розкрили зрадника, і 31 серпня 1942року Харро Шульце-Бойзен був заарештований. Через кілька днів гестапо забрало і його дружину. Військовий суд засудив його до смерті, і 22 грудня Бойзен разом з дружиною були страчені через повішення в берлінській в’язниці.

Ебергард Карізіус

Карізіус був першим льотчиком Люфтваффе, що потрапив в радянський полон. Під час його першого бойового вильоту в бік СРСР 22 червня 1941 року, через п’ять годин після початку війни, у його літака відмовив мотор і Карізіусу довелося зробити вимушену посадку в районі Тернополя. Штурман від страху застрелився, а решта екіпажу на чолі з Ебергардом здалися в полон. Карізіус заявив про свою «незгоду з гітлерівською війною проти Радянського Союзу». Решта членів його екіпажу «загинули» в полоні.

Пізніше німецький льотчик сам запропонував свої послуги і прибув на фронт взимку 1943 року. Своїми знаннями німецької армії зсередини він допоміг 7-му відділу ПУ 3-го Українського фронту налагодити осмислену пропаганду. За активної участі Карізіуса 32 полонених німця написали антифашистські звернення до населення Німеччини. Приєднався до учасників організації «Вільна Німеччина», одним з головних завдань якої було проведення антифашистської роз’яснювальної роботи серед німецьких солдатів на фронті. Пропаганда велася за допомогою листівок, газет, платівок із записами виступів лідерів організації. Також учасники мали право розмовляти з полоненими німецькими солдатами і залучати їх до співпраці.

Після війни Карізіус закінчив військову академію в Москві і потім командував танковими з’єднанями німецької національної армії. Вийшов на пенсію в чині генерал-лейтенанта і був нагороджений орденом Карла Маркса. Викладав в Дрездені російську мову, де і помер в 1980 році.

Віллі Френгер

Віллі Френгер вважався кращим льотчиком на Північному фронті, справжнім асом. До моменту полону він здійснив 900 бойових вильотів, збив 36 літаків. Нагороджений Німецьким хрестом у золоті. Оберфельдфебель Віллі Френгер, ас Люфтваффе з 6-ї ескадрилІї п’ятої винищувальної ескадри був збитий пілотом-винищувачем Борисом Сафоновим в районі Мурманська 17 травня 1942 року. Він встиг викинутися на парашуті, і був узятий у полон. На допиті Френгер охоче відповідав на всі запитання, але при цьому тримався самовпевнено, і стверджував, що його підбили не радянські винищувачі, а свої. Дав цінну інформацію про дислокацію німецьких аеродромів.

Схожа стаття  Прихована спадщина Орди

У 1943 році Френгера як диверсанта закинули в німецький тил, щоб викрасти новий Messerschmitt Bf109G, але як тільки Віллі опинився на німецькій території, тут же здався своїм. Після перевірки і очної ставки з колишнім командиром Френгера відновили в правах і повернули на службу, перекинувши на Західний фронт.

Едмунд «Поль» Россман

З дитинства любивши авіацію, Россман закінчив льотну школу в 1940 році і був зарахований до 7-у ескадрилїю 52-ї винищувальної ескадри. Брав участь у Французькій кампанії і в битві за Англію, збив 6 літаків. У червні 1941 року Россмана перевели на радянсько-німецький фронт, і до кінця цього року на його рахунку було вже 32 перемоги. Він отримав поранення в праву руку, і вже не міг вести маневрені бої, як раніше. З 1942 року Россман став літати з веденим, Еріхом Хартманном. Хартманн вважається найрезультативнішим асом Люфтваффе. До кінця війни на його рахунку було 352 перемоги, і цей рекорд нікому не вдалося побити.

9 липня 1943 «мессершмітт» Россмана і Хартманна збили в районі Бєлгорода. До цього часу Едмунд Россман мав на своєму рахунку 93 перемоги, був нагороджений «Лицарським залізним хрестом». На допиті охоче відповідав на всі питання, розповів про нові моделі німецьких літаків. За версією Россмана, один з його пілотів перелетів за лінію фронту, і він зробив вимушену посадку, щоб забрати пілота. Але тут нагодилися радянські зенітники і взяли Россмана в полон. Однак за іншою версією переліт через кордон був здійснений навмисно. Россман активно співпрацював з радянською владою, був звільнений з полону в 1949 року. Помер у Німеччині в 2005 році.

Егберт фон Франкенберг унд Прошлітц

Народився в 1909 році в Страсбурзі, в сім’ї військових. Закінчив льотну школу і в 1932 році став членом СС. Брав участь добровольцем в громадянській війні в Іспанії як командир Люфтваффе. У 1941 році, коли Німеччина атакувала Радянський Союз, Франкенберг був відправлений на Східний фронт вже у званні майора.

Навесні 1943 року Франкенберг був узятий у полон і відразу погодився співпрацювати з Радами. Через деякий час німці почули його виступ по радіо, в якому він закликав німецькі війська не битися на боці «злочинного режиму», а об’єднатися з більшовиками і разом побудувати нове, соціалістичне життя. Незабаром Франкенберг став одним із засновників Національного Комітету «Вільної Німеччини», а також «Асоціації німецьких офіцерів». Пізніше обидві організації відіграли важливу роль у становленні уряду післявоєнної Східної Німеччини.

Франкенберг повернувся до Німеччини в 1948 році і до 1990 року вів активну політичну діяльність у складі Демократичної Партії Німеччини.

Василь Симойлов

Василь Симойлов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Adblock
detector