Отруйні речовини древності

Отруйні речовини древності

Багато хто вважає, що вперше отруйні речовини під час війни застосували німці 22 квітня 1915 року на Іпрі. Однак історія показує, що люди робили це і в дуже давні часи.

З письмових джерел, що заслуговують довіри, слідує: вперше отруйні речовини у військових цілях були застосовані близько 600 р до н.е. Тоді афінський цар Солон наказав у джерело, з якого вороги брали воду, підкинути коріння чемериці. У стані ворогів почалася повальна діарея і довелося нещасним, замученим розладом шлунка, здатися на милість хитромудрих переможців.

Чотириста років потому полководець з Карфагена Гамількар Барка вчинив ще хитріше. За його порадою всі запаси вина в місті були настояні на коренях мандрагори. Після чого Барка вивів війська з міста. Ворог вступив в покинуті боягузливим противником укріплення, гарненько відсвяткував перемогу і … всі занурилися в глибокий сон. Карфагеняни повернулися і безперешкодно перебили всіх.

Войовничі спартанці застосовували в бойових цілях смолу і сірку, окурюючи ворогів в надії на те, що ті здадуться. А у IV ст.н.е. візантійці створили «грецький вогонь»: складну суміш з сірки, селітри, смол, олії і інших речовин. Особливо ефективний був «грецький вогонь», коли його застосовували в морських боях – дерев’яні кораблі супротивника яскраво палали, згасити пекельну суміш було практично неможливо.

Іноді воюючі сторони не гребували і «підручними засобами», заражаючи джерела води трупами тварин і людей, або підпалюючи все, що могло горіти і виділяти задушливий дим. До речі, над створенням речовин, що при горінні виділяють отруйний дим, чимало працювали і великий Леонардо да Вінчі, і лікар Аристотель Фіорованті, і багато інших «титанів» епохи Відродження.

Ще одне, дуже цікаве і не менш загадкове свідоцтво застосування бойових ОР було оприлюднене в січні 2009 року британським археологом Саймоном Джеймсом. Свою доповідь Джеймс зробив після розкопок, що проводилися під його керівництвом в Сирії. Точніше, Джеймс відновив розкопки, розпочаті ще на початку XX століття. Тоді в сирійській пустелі випадково були виявлені залишки міста Европос, побудованого Селевком I Никанором. Селевкидів, що правили Сирією близько двохсот років, змінили парфяни, а в 165 році вже нової ери – римляни. За часів римського правління містечко розквітло, але в 256 р на Европос напали полчища персів-Сасанідів. Місто впало, всі захисники і жителі були перебиті. Незабаром залишки міста були занесені пісками і лише через багато століть тому їх розкопали археологи

Під час розкопок були виявлені не тільки залишки чудесно прикрашених будівель, фортечних стін, прекрасно розпланованих вулиць, а й дуже цікаві тунелі, колись прориті під кріпосними стінами, які цілком можна назвати інженерними спорудами військового призначення. Саме військового, оскільки за часів «фортечних воєн» підкопи під стіни застосовувалися як нападниками, так і обложеними. Через таємний підкоп можна було увірватися в місто, минаючи міцні стіни і ворота. Іноді за допомогою підкопу облягаючі фортецю обрушували частину стіни і через пролом, що утворився вривалися всередину укріплень. Частенько бувало й так, що обложені, зауваживши, в якому місці ворог почав копати підкоп, приймалися рити зустрічний тунель, щоб належним чином зустріти і покарати супротивника.

Саме в одному з таких зустрічних тунелів археологи ще в тридцятих роках минулого століття і наткнулися на загадку, яку Саймон Джеймс спробував розгадати і пояснити в одній зі своїх робіт. Отже, були виявлені останки відразу двадцяти римських легіонерів в повному бойовому спорядженні, але не було в них ні єдиного прижиттєвого ушкодження або яких-небудь смертельних ран. У такому випадку, що ж могло, не залишаючи ніяких слідів, вбити двадцять міцних і здорових чоловіків?

Джеймс припустив, що перси використовували як зброю надзвичайно отруйний дим, який виділяється при одночасному горінні мазуту і сірки. За версією археолога, перси, виявивши, що римляни копають зустрічний підкоп, приготували легіонерам смертоносний сюрприз: встановили у своєму тунелі жаровні, міхи і ємності з мазутом і сіркою. Коли римляни обрушили грунт перегородки, перси жбурнули у вогонь приготовану сировину і почали активно працювати міхами, направляючи виділившийся отруйний дим у бік ворогів. Через лічені секунди легіонери втратили свідомість, а трохи пізніше і життя.

На користь версії Джеймса говорять і письмові джерела, що збереглися з давніх часів: у багатьох згадується використання подібних технологій практично всіма воюючими сторонами. Крім того, в тунелі з останками римських солдатів вчені виявили на склепінні і на стінах чудово збережені сліди продуктів горіння сірки і мазуту.

admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *