Кухарка на троні

Кухарка на троні

15 квітня 1684 в Ліфляндії народилася Марта Скавронська, майбутня друга дружина Петра I і російська імператриця. Її сходження дивне для того часу. Походження Марти точно не відомо. За однією із версій, народилася вона в родині ліфляндського селянина Скавронського (Сковароцького). За іншою версією, Марта була дочкою квартирмейстера одного з полків шведської армії Йоганна Рабе. Батьки померли від чуми і дівчинку віддали лютеранському пастору Ернсте Глюку. За іншою версією, мати Марти, лишилася вдовою та віддала дочку служницею в сім’ю пастора.

У віці 17 років Марту видають заміж за шведського драгуна на ім’я Йоганн Крузе. Під час Північної війни російська армія під орудою фельдмаршала Шереметьєва взяла шведську фортецю Марієнбург. Шереметьєв взяв молоденьку дівчину собі в покої. Через кілька місяців її господарем вже став князь Олександр Меншиков, що відняв її у Шереметьєва. В один зі своїх приїздів до Меншикова цар Петро I помітив Марту і зробив її своєю коханкою. Поступово він до неї прив’язався і став виділяти серед жінок, які завжди оточували велелюбного царя.

Реклама


Коли Катерина-Марта хрестилася у православ’я (в 1707 чи 1708 році), то перемінила ім’я на Катерину Олексіївну Михайлову. Ще до законного заміжжя з Петром, Марта народила двох хлопчиків, але обидва померли. Дочки Анна і Єлизавета вижили. Катерина народить Петру 11 дітей, але майже усі помруть в дитинстві. Весела, лагідна і терпляча жінка прив’язала до себе Петра, могла вгамовувати його напади гніву, і цар в 1711 році велів вважати Катерину за своєю дружину. До того ж Петра приваблювала така риса характеру Катерини, як відсутність амбітності – риси, характерної для багатьох вихідців з низів. Катерина до самого сходження на престол залишалася домогосподаркою, далекою від політики.

19 лютого 1712 відбулося офіційне вінчання Петра I із Катериною Олексіївною. А 7 (18) травня 1724 року, цар коронував Катерину імператрицею в Успенському соборі Москви(це був другий випадок в історії Росії, першою була коронована дружина Лжедмитрія – Марина Мнішек). Указом від 5 лютого 1722 і Петром був скасований колишній порядок успадкування престолу прямими нащадками по чоловічій лінії (перший офіційний спадкоємець – Олексій Петрович був убитий, другий – Петро Петрович, помер у дитинстві), замінивши його на особисте призначенням государя. Стати наступником Петра Олексійовича за Указом 1722 могла будь-яка людина, яка, на думку царя, була гідною очолити державу. Помер Петро вранці 28 січня (8 лютого) 1725 року, так і не встигнувши призначити наступника й не лишивши синів. Коли ж стало очевидно, що Петро вмирає, виникло питання, хто займе престол. Розгорнулася запекла боротьба за владу. Члени Сенату, Синоду, вищі сановники і генерали ще до смерті государя зібралися у ніч з 27 на 28 січня 1725 року, щоб вирішити питання про владу. В країні стався перший «палацовий переворот». Боротьба за владу була швидкоплинна, не вирвалася за межі палацу, та не переросла в збройне протистояння. Однак не випадково початок «епохи палацових переворотів» відзначають саме 1725 роком. Письмового заповіту імператор не залишив, не встиг він дати і усного розпорядження щодо престолу. Все це й створило кризу. Адже, крім вдови, жінки, яка не відрізнялася великим розумом, який дозволив би їй грати самостійну роль, залишилися ще кілька можливих наступників – дітей й онуків від двох шлюбів царя. Були живі й здорові діти убитого спадкоємця, царевича Олексія Петровича – Наталія та Петро. Від другого шлюбу Петра з Мартою-Катериною живих до січня 1725 року було 3 дочки – Анна, Єлизавета й Наталя. Таким чином, на трон могли претендувати шестеро людей.

Реклама

В допетровській Росії не існувало закону про престолонаслідування, але діяла традиція, колишня сильніша будь-якого закону – престол переходив по прямій низхідній чоловічій лінії: від батька до сина і від сина до онука. Петро в 1722 році видав «Статут про спадщину престолу». Документ узаконив необмежене право самодержця призначати спадкоємця зі своїх підданих та при необхідності змінювати свій вибір. «Статут» був не капризом царя, а життєвою необхідністю. Петро втратив двох спадкоємців – царевича Олексія Петровича і Петра Петровича. Єдиним чоловіком в будинку Романових залишився великий князь Петро Олексійович, онук імператора. Однак імператор Петро цього допустити не міг. Він побоювався, що навколо онука об’єднаються противники його політики. І прихід до влади внука призведе до краху тієї справи, якій Петро I присвятив все життя.

Схожа стаття  Ку-клукс-клан

Коронація Катерини Олексіївни багатьма була сприйнята як знак того, що Петро хоче передати престол дружині. В маніфесті про коронацію Катерини підкреслювалася її особлива роль «як великої помічниці» в тяжких державних справах імператора і її мужність у складні моменти правління. Однак в 1724 році Петро збайдужів до дружини. Виникла справа камердинера Катерини Вільяма Монса, який підозрювався в любовному зв’язку з імператрицею. Монса стратили, звинувативши у хабарництві. Петро збайдужів до дружини і подальших кроків для зміцнення її прав на престол не робив. Викривши дружину в зраді, Петро втратив до неї довіру, справедливо вважаючи, що опісля його смерті й воцаріння Катерини вищу владу зможе отримати інтриган, який зможе пробратися в ліжко імператриці. Цар став до Катерини підозрілий і суворий, колишні теплі й довірчі відносини пішли в минуле.

Також треба відзначити, що в останні роки життя царя ходили стійкі чутки, що він передасть престол своїй дочці – Ганні. Про це повідомляли й іноземні посланці. Імператор Петро плекав до Анни велику любов, приділяв величезну увагу її вихованню. Анна була розумною і красивою дівчиною, це відзначали багато сучасників. Однак Анна не особливо прагнула стати правителькою Росії, бо співчувала великому князю Петру і не хотіла переходити дорогу матері, яка побачила в ній суперницю. В результаті питання про престолонаслідування так і залишилося не вирішеним.

До того ж государ не вважав себе смертельно хворим, вважаючи, що у нього ще є час вирішити це питання. По секретному пункту в шлюбному контракті Анни з голштинським герцогом їх можливим синам відкривався шлях на російський престол. Мабуть, 52-річний Петро планував ще прожити кілька років і дочекатися народження внука від Анни, що давало йому можливість передати престол йому, а не невірній дружини і небезпечному Петру II, за яким стояла «боярська партія». Однак несподівана смерть імператора, в якій деякі дослідники бачать вбивство, розсудила по-своєму. Цікавий той факт, що перший палацовий переворот був здійснений в інтересах перших осіб імперії, які в кінці життя Петра Великого виявилися в опалі – Катерини, Меншикова і царського секретаря Макарова. На Макарова імператор отримав анонімний донос про його величезні зловживання. Всі вони боялися за своє майбутнє, якщо Петро I продовжить правити.

Реклама

В майбутньому сценарій Петра І все ж буде реалізований. Онук Петра, син Ганни Петрівни і Карла Фрідріха, який народиться у 1728 році, буде викликаний з Голштинії в 1742 році своєю бездітною тіткою Єлизаветою. Карл Петер Ульріх стане спадкоємцем престолу Петром Федоровичем, а потім імператором Петром III. Правда, черговий палацовий переворот покладе край його короткому правлінню.

Під час агонії царя двір розколовся на дві «партії» – прихильників онука імператора, Петра Олексійовича та прихильників Катерини. Навколо сина страченого царевича згуртувалися старовинні родини Голіциних і Долгоруких. На чолі них стояв незадовго перед цим помилуваний Петром В. В. Долгорукий і сенатор Д. М. Голіцин. На стороні Петра Олексійовича молодшого також виступали президент Військової колегії князь А. І. Рєпнін, граф П. М. Апраксин, граф І. А. Мусін-Пушкін. Ця партія мала багато прихильників, невдоволених курсом Петра і не бажаючих прийдешнього всевладдя Меншикова, який за Катерини став би справжнім правителем Росії.

В цілому партія великого князя досягла успіху у своїй справі. Тільки в самий останній момент Меншиков зміг повернути ситуацію в свою користь. Генерал-прокурор Павло Ягужинський (почав свій шлях як чистильник чобіт) якимось чином дізнався про підготовку партії великого князя і дав знати про це Меншикову. Ясновельможний князь Олександр Меншиков і був главою партії Катерини. Олександр Данилович, який з самих низів піднявся до вершини російського олімпу, краще за інших розумів, що воцаріння Петра II покладе край його благополуччю, владі, а можливо, свободі і життю. Меншиков і Катерина, як і деякі інші сановники, що вийшли «з грязі в князі», та зробили запаморочливий зліт до вершин влади і багатства, не були захищені від численних, але поки що причаївшихся, недругів. У них не було ні високого походження, ні численних високопоставлених родичів. Не користувалися вони співчуттям і більшості дворян. Тільки взаємна підтримка, енергійний натиск і тонкий розрахунок могли їх врятувати.

Схожа стаття  Гігант з Кардіффа

І Меншиков зміг здійснити перший палацовий переворот. Він розвинув шалену діяльність, зробив все можливе і неможливе, щоб змінити ситуацію на свою користь. Ще напередодні смерті царя він почав деякі превентивні заходи: відправив державну казну в Петропавловську фортецю, під охорону коменданта, який був його прихильником; гвардія була приведена в бойову готовність і за першим сигналом могла покинути казарми і оточити палац; Преображенський й Семенівський полки отримали платню за дві третини минулого року (в звичайні часи платня затримувалася). Меншиков особисто зустрівся із багатьма сановниками, і, не шкодуючи обіцянок і погроз, переконував їх підтримати Катерину. Дуже активно діяли і підлеглі Меншикова. Завдяки своїй наближеності до государя Макаров піднісся до таємного кабінет-секретаря Петра, який мав у своєму віданні секретні папери. Макаров став справжнім «сірим кардиналом», який всюди супроводжував царя і знав всі таємні справи. Без схвалення таємного кабінет-секретаря на стіл імператора не лягав жодний важливий папір. І цю владу, а то й голову, Макаров міг зберегти тільки, якщо престол залишиться за Катериною. До того ж він досконально знав систему управління і був незамінним помічником майбутньої імператриці, яка не розумілася в державних справах.

Ще одним активним і могутнім прихильником Катерини був граф Петро Андрійович Толстой. Досвідчений дипломат, соратник Меншикова і глава Таємної канцелярії, Толстой вів справу царевича Олексія, ставши одним з головних винуватців його загибелі. Саме Толстой шляхом погроз і обіцянок схилив царевича до повернення в Росію. Справа царевича Олексія зробила Толстого близькою людиною Катерини. У разі приходу до влади внука імператора Петра, його чекала найсумніша доля.

Було що втрачати і двом вищим ієрархам церкви – архієпископам Феодосію та Феофану. Вони перетворили церкву на слухняний інструмент імператорської влади. Безліч ворогів і недоброзичливців чекали тієї години, коли з ними можна буде розрахуватися за знищення інституту патріаршества, створення Синоду і Духовного регламенту, які зробили церкву частиною чиновницького апарату.

Крім того, активну роль у зведенні Катерини на престол грали Карл Фрідріх, герцог Голштинський, і його міністр Бассевич, без поради якого наречений старшої дочки Петра, Анни Петрівни, не робив ані кроку. Інтерес «голштинців» був простий. Прихід до влади Петра II розвіяв би надії герцога стати зятем російської імператриці і з її допомогою здійснити певні зовнішньополітичні задуми.

Багато видних діячів «гнізда Петрова» вичікували, зайнявши нейтральну позицію. Вони хотіли дочекатися результату боротьби за владу і прилучитися до переможців. Так, генерал-прокурор Сенату Ягужинський в цілому був за Катерину, але багато років ворогував з Меншиковим. Тільки в самий останній момент він попередив ясновельможного князя про змову партії Петра II. Але сам відкрито на боці Катерини не виступив. Схожу позицію зайняв канцлер Г. І. Головкін. Вичікували також барон А. І. Остерман , граф Я. В. Брюс та інші.

Ще не закінчилася агонія царя, як Меншиков зібрав у апартаментах цариці секретну нараду. На ній були присутні кабінет-секретар Макаров, Бассевич, глава Синоду Феодосій, старші офіцери гвардійських полків. До них вийшла Катерина та заявила про свої права на престол. Крім того, не були забуті слова про підвищення і нагороди. Тут же були приготовлені векселя, дорогоцінні речі і гроші, які запропонували присутнім. Першим скористався архієпископ Новгородський Феодосій, він же першим приніс присягу на вірність Катерині. Його приклад наслідували інші. Тут же обговорили й програму дій. Найбільш радикальний план, з превентивним арештом противників Катерини, відкинули, бо він міг привести до загострення обстановки в Петербурзі.

До смерті царя жодна партія не наважувалася діяти. Магія влади суворого Петра була надзвичайно сильна до самої останньої миті його життя. Відразу ж в одному із залів палацу зібралися члени Сенату, Синоду, вищі чиновники і генерали. Багато вельмож постійно перебували в палаці, тут же й ночували, інших сповістили секретарі та ад’ютанти, які несли тут чергування.

Проте все вирішили «багнети». Гвардійські полки оточили будівлю палацу. Президент Військової колегії Рєпнін спробував з’ясувати, хто без його наказу вивів гвардію з казарм. Командир Семенівського полку Бутурлін різко відповів, що гвардія діє за указом імператриці, якій він, як її підданий, і підпорядковується. Зрозуміло, що ефектна поява гвардії, справила величезне враження на супротивників Катерини. До цього можна додати присутність в залі поряд з сенаторами і генералами гвардійських офіцерів, що підтримують Катерину; патрулювання вулиць гвардійцями; подвоєння караулів; заборона виїзду зі столиці і затримку пошти. В результаті військовий переворот пройшов як по нотах.

Схожа стаття  Інтриги в Кремлі

До перших осіб імперії вийшла Катерина та пообіцяла піклуватися про благо Росії і підготувати гідного спадкоємця в особі великого князя. Потім Меншиков запропонував обговорити справу. Макаров, Феофан і Толстой висловили свої аргументи на користь Катерини. Спроби партії великого князя провести ідею виборів або регентства Катерини за Петра II провалилися. Всі заперечення і пропозиції опозиції просто тонули в вигуках гвардійських офіцерів, які обіцяли «розколоти голови боярам», якщо вони не виберуть на престол «матінку». Майор гвардії А. І Ушаков без натяків заявив, що гвардія бачить на престолі тільки Катерину, а хто не згоден, може і постраждати. Фінальну промову виголосив Меншиков, який оголосив Катерину імператрицею. Все зібрання було змушене повторити його слова. Контроль над гвардією визначив майбутнє імперії

В цілому Петербург офіційно продовжував курс Петра І. Було навіть видано указ, який зобов’язав «зберегти все по-старому». Багато генералів і офіцерів за лояльність були підвищені. Зітхнули із полегшенням й провинившіся за Петра чиновники і командири. Залізна хватка царя зникла. Життя стало набагато спокійніше і вільніше. Залізний і невгамовний імператор сам не відпочивав, і іншим не давав насолоджуватися життям. Катерина показувала «милість» і провела амністії, були звільнені багато злодіїв, боржників і шахраїв. Звільнила імператриця і політичних засланців, ув’язнених. Так, була звільнена проходяча у справі Монса статс-дама Катерини – М. Балк, з новгородського заслання повернули колишнього віце-канцлера Шафірова. Звільнили і українську старшину.

Тривали розпочаті Петром справи. Так, була відправлена Перша Камчатська експедиція під початком Вітуса Берінга; було відкрито Академію наук. Не було кардинальних змін й в зовнішній політиці. Великих воєн не було, лише на Кавказі діяв окремий загін під командуванням князя Василя Долгорукова. Правда, в Європі Петербург став активно відстоювати інтереси голштинського герцога Карла Фрідріха, який боровся проти Данії. Це викликало деяке охолодження відносин з Данією та Англією. Голштинський курс явно не відповідав інтересам великої імперії. Крім того, Петербург уклав стратегічний союз із Віднем (Віденський союзний договір 1726) . Австрія і Росія створили анти турецький блок.

Фактично правителем імперії в цей період став князь і фельдмаршал Меншиков. Ясновельможний князь, який в останні роки правління Петра багато в чому втратив довіру царя і постійно перебував під слідством, піднісся. Рєпніна відправив губернатором до Риги і повернув під свій контроль Військову колегію. Справи Меншикова було закрито, його звільнили від усіх накладених штрафів, комісій. Добрався Меншиков і до свого старого ворога – генерал-фіскала Мякініна, який дозволив собі вивести на чисту воду могутнього вельможу. На Мякініна прийшов донос, йому дали хід і генерала засудили до розстрілу, який замінили на заслання в Сибір. Меншиков в своїх зловживаннях і крадіжці досяг вищої точки, тепер його ніхто не обмежував.

Величезну владу також отримала Верховна таємна рада, новий орган державної влади. До нього увійшли: Меншиков, Апраксин, Головін, Голіцин, Остерман, Толстой і герцог Карл-Фрідріх. Діяльність єкатерининського уряду, в якому постійно йшла боротьба за владу (так, Меншиков намагався відсунути від імператриці «голштинську партію»), обмежилася збереженням вже досягнутого. Ніяких масштабних реформ і перетворень не було.

Сама імператриця була повністю задоволена роллю першої господині столиці. Вона і її двір пропалювали життя – бали, гулянки, прогулянки по нічній столиці, безперервне свято, танці і феєрверки. Розваги тривали майже всю ніч (Катерина лягала о 4-5 ранку) і значну частину дня. Зрозуміло, що при такому способі життя імператриця, що і без того не різнилася здоров’ям, довго протягнути не могла

Василь Симойлов

Василь Симойлов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Adblock
detector