8 Травня, 2020

Козацький дерев’яний храм без цвяхів (м.Новомосковськ)

Вже понад 200 років в місті Новомосковську підносяться куполи Свято-Троїцького собора. Це був останній храм, який споруджували козаки перед скасуванням Запорізької Січі. Створюючи шедевр дерев’яного зодчества, воїни Христові спробували зберегти для нащадків часточку православної віри. Тому храму подібного у світі немає. Будувався храм за всіма канонами дерев’яного зодчества. Основним пристосуванням для заготівлі брусів була сокира. Як вдалося досягти майстрам такої високої точності у виготовленні деталей храму, й нині залишається загадкою. Цим унікальність церкви не обмежується. До цих пір нащадки захоплюються красою Свято-Троїцького собору і дивуються тому, як можна було звести храм без жодного цвяха. Адже причиною всьому було рішення запорожців про те, що «не годиться в храмі Спасителя, розіп’ятого на хресті, в дерево забивати залізні цвяхи» – всі кріплення в ньому виконані філігранно підігнаними шипами .
Саме будівництво було розпочато в 1775 році під керівництвом майстра Іоакима Погребняка і тривало до 1778 року. Це складна дев’яти-зрубна і надзвичайно велика для дерев’яної дев’ятикупольна будівля.
Пізніше, на початку XIX ст. перед собором була побудована дзвіниця. Разом з собором вона створила видатний ансамбль дерев’яної архітектури Лівобережної України. Унікальний пам’ятник архітектури Свято-Троїцький Собор, який увійшов в багато енциклопедії світу, в усі часи привертав до себе увагу видатних людей, які захоплювалися творінням людського генія.
Не раз бував тут легендарний академік Д.І. Яворницький, збираючи матеріали для свого музею й наукових робіт.

Не завжди степовий вітер, що гуляв над дев’ятьма позолоченими банями Храму, супроводжував досягненню головної мети – відродженню в душах козацьких нащадків віри й духовності. Були й злі вітри, що не раз загрожували існуванню Собору. Їх пориви найсильніше відчувалися в 20-ті, 30-ті роки минулого століття, коли більшовицькими войовничими атеїстами був оголошений курс на знищення всього, що було пов’язано з релігією. Держчиновниками, позбавленими здорового глузду людського, повсюдно приймалися рішення про ліквідацію «збочених» і «непотрібних» споруд, в першу чергу – культових. Будівлю Храму в 1930 році перетворили на склад «Заготзерно», і тут звучало аж ніяк не слово Боже. Господарювали миші, погрожуючи дерев’яній споруді. Але вона витримало і цю наругу над пам’яттю запорожців.
Під час фашистської окупації в 1942 році в Храмі почалося богослужіння. При відступі фашисти замінували Собор. Завдяки стрімкому наступу радянських військ, рішучості саперів, Храм вдалося врятувати, Це була не остання загроза творінню людського генія, що гордо піднісся на правому, високому березі Самари, звідки його видно на великій відстані. У період чергового «посилення» антирелігійної істерії рішенням бюро Новомосковського міськкому компартії в 1963 році церковна служба у Храмі була припинена. Його приміщення передано під розміщення міського історико-краєзнавчого музею. З травня 1966 року в Соборі почалися тривалі ремонтно-реставраційні роботи «Пам’ятника архітектури XVIII століття». Ремонт, з тимчасовим використанням його будівлі та сторожки під художній музей і екскурсбюро, тривав понад 20 років.

Собор вистояв, відвоював своє право на існування. І сьогодні радує око не тільки парафіян, але й туристів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *