князівство Феодоро

князівство Феодоро

Історія Феодоро витікає з самого початку 13 століття, коли колишні візантійські володіння в Криму виявилися розділеними. Частина потрапила під владу генуезців і перетворилася на колонії процвітаючого на той період італійського торгового міста Генуя, а частина, що зуміла відстояти свою незалежність і зберегла православну віру, опинилася під владою князівської династії грецького походження. Історики досі не дійшли єдиного висновку щодо того, до якої ж конкретно династії належали правителі держави феодоритів. Відомо, що в жилах багатьох з них текла кров таких прославлених династій як Комніни і Палеологи.

Територіально під владою феодорітської династії виявилися землі в південній гористій частині півострова Крим. Якщо позначити територію князівства на сучасній карті, то виявиться, що вона простягалася приблизно від Балаклави і до Алушти. Центром держави стало місто-фортеця Мангуп, руїни якого досі радують туристів, залишаючись однією з найбільш привабливих цілей маршрутів по історичним пам’яткам гірського Криму. Насправді Мангуп – одне із найстаріших середньовічних міст Криму. Перші відомості про нього припадають на п’яте століття н.е., коли він носив назву «Доріс» і виконував роль головного міста Кримської Готії. Уже в ті давні часи, за кілька століть до хрещення Русі, Доріс – майбутній Мангуп був одним із центрів кримського християнства. Саме тут в VIII столітті спалахнуло повстання місцевих християн проти влади Хазарського каганату, на деякий час зумів підпорядкувати собі гірські райони Криму.

Реклама

Очолював повстання єпископ Іоанн, згодом канонізований як Святий Іоанн Готський. За походженням Іван був греком – онуком візантійського солдата, що переселився до Криму з малоазійського берега. З юності обравши для себе шлях священнослужителя, в 758 році Іоанн, перебуваючи в той період на території Грузії, був висвячений в єпископи і, повернувшись на батьківщину, очолив єпархію готфа. Коли в 787 році в Криму сталося потужне антихазарське повстання, єпископ взяв у ньому найактивнішу участь. Однак військам каганату, на час вибитим з гірських районів, незабаром вдалося взяти верх над повсталими. Єпископ Іван був схоплений і кинутий до в’язниці, де через чотири роки і помер.

Поминаючи єпископа Іоанна, не можна не згадати і про те, що він в розпал протистояння іконоборців і іконошанувальників встав на бік останніх і сприяв тому, що з території Малої Азії та інших володінь Візантійської імперії на південно-західний берег Криму стали стікатися іконопочитателі – священики і монахи , котрі творили свої монастирі і внесли величезний вклад у справу утвердження та розвитку православного християнства на Кримському півострові. Саме іконопочитателями була створена більшість знаменитих печерних монастирів гірського Криму.

Реклама


В IX столітті, після того, як Хазарський каганат остаточно втратив свій політичний вплив в гірській частині Кримського півострова, остання повернулася під владу візантійських імператорів. Херсонес, став місцем розташування стратега, який здійснював управління візантійськими володіннями на південному узбережжі Криму. Перший розпад Візантійської імперії в XII столітті позначився на житті півострова тим, що він опинився у сфері впливу однієї з її трьох частин – Трапезунта, що контролював центральну частину Південного Причорномор’я (нині це турецьке місто Трабзон).

Схожа стаття  Міні пістолет "Колібрі"

Численні політичні перипетії в житті Візантійської імперії не могли не позначитися на її реальній ролі в управлінні кримським узбережжям. Поступово в Херсонесі представники імператорської влади – стратеги, а потім архонти, позбулися реального впливу на місцевих феодальних правителів. В результаті в Мангупі, як тепер називався Доріс, і запанували князі феодоритів. Історики звертають увагу на той факт, що ще до появи князівства Феодоро, мангупські правителі носили титул топарха. Цілком можливо, що один з них був саме тим топарха, якого взяв під своє заступництво київський князь (за одними даними – Святослав, за іншими – Володимир).

Існує версія, що князівська родина Феодоро належала до візантійського аристократичного роду Гаврасом. Цей стародавній аристократичний рід, в X-XII ст. що правив Трапезунтом та навколишніми територіями, мав вірменське походження. Що не дивно – адже «Велика Вірменія», східні землі Візантійської імперії, мали для останньої велику значимість, оскільки перебували на передовій боротьби з одвічними суперниками Константинополя – спочатку персами, потім арабами і турками-сельджуками. Деякі історики вважають, що саме один із представників прізвища Гаврасом був присланий до Криму трапезунтскими володарями як намісник і, згодом, очолив власну державу.

Найвідомішим представником цього роду був Феодор Гаврас. Без перебільшень цю людину можна назвати героєм. У 1071 році, коли візантійська армія зазнала нищівної поразки від турків-сельджуків, йому було всього лише трохи більше двадцяти років. Проте молодому аристократу вірменського походження вдалося без допомоги візантійського імператора зібрати ополчення і відвоювати у сельджуків Трапезунт. Природно, що він став правителем Трапезунта й навколишніх територій та близько тридцяти років очолював візантійські війська в боях проти сельджукських султанів. Загибель підстерегла воєначальника незадовго до того, як йому мало виповнитися п’ятдесят років. В 1098 році Феодор Гаврас потрапив в сельджукський полон і був убитий за відмову прийняти мусульманську віру. Через три століття трапезунтський правитель був канонізований православною церквою.

Реклама

Представники прізвища Гаврасом, звичайно, пишалися своїм знаменитим родичем. Згодом трапезунтське прізвище розділилася як мінімум на чотири гілки. Перша правила в Трапезунті аж до воцаріння змінившої їх династії Комнінів. Друга займала важливі державні пости в Константинополі. Третя очолила Копрівстицю – феодальне володіння на території Болгарії, що проіснувало до кінця XVIII століття. Нарешті, четверта гілка Гаврасомів осіла на південно-західному березі Криму. Хто знає – чи не їм судилося очолити державу феодоритів?

Як би там не було, але вглиб тих смутних часів йде і встановлення політичних зв’язків між Руссю і кримським князівством зі столицею в Мангупі. Будучи осколком Візантійської імперії, князівство Феодоро відігравало досить важливу роль в системі династичних зв’язків православних держав Східної Європи та Причорномор’я. Відомо, що з феодорітського правлячого дому була княжна Марія Мангупська (Палеолог) – дружина Стефана Великого, господаря Молдавії. Інша мангупська княжна вийшла заміж за Давида – спадкоємця трапезунтського престолу. Нарешті, сестра Марії Мангупської Софія Палеолог стала дружиною московського князя Івана Третього.

Схожа стаття  Найгеніальніша дитина в історії

Слід зазначити, що саме в період існування держави феодоритів південний берег Криму переживав справжній економічний і культурний розквіт. Фактично правління феодоритської династії було порівнянно за своєю значимістю для Криму з епохою Відродження в європейських державах. Після панування хазар і довготривалої політичної смути, викликаної внутрішніми чварами у Візантійській імперії, два сторіччя існування князівства Феодоро принесли південно-західному берегу Криму довгоочікувану стабільність.

Саме на період існування держави Феодоро, тобто на XIII – XIVст., доводиться епоха розквіту православ’я і православної державності на південно-західному узбережжі Криму. Феодоро було своєрідним центром православ’я в Криму. Тут діяло безліч православних церков і монастирів. Після завоювання східної частини Візантії турками-сельджуками, монахи зі знаменитих православних обителей гірської Каппадокії, знайшли притулок на території кримського князівства.

На територію Криму, в тому числі і в населені пункти, котрі входили до складу князівства Феодоро, в масовому порядку мігрували і Анійські вірмени – жителі міста Ані і його околиць, які піддалися руйнівному нападу турків-сельджуків. З собою Анійські вірмени привезли чудові торгові та ремісничі традиції, відкрили парафії Вірменської Апостольської Церкви в багатьох містах і населених пунктах як генуезької, так і феодоритської частини Криму. Поряд з греками, аланами і готами вірмени стали однією з основних складових християнського населення півострова, залишаючись такою і після остаточного завоювання Криму турками-османами і Кримським ханством.

Високим ступенем розвитку відрізнялося сільське господарство – основа економіки феодоритів. Жителі південно-західного Криму завжди були прекрасними садівниками, городниками і виноградарями. Виноробство набуло особливого поширення в князівстві, ставши його візитною карткою. Знахідки археологів в фортецях і монастирях колишнього Феодоро свідчать про високий розвиток виноробства, оскільки практично в кожному населеному пункті обов’язково знаходилися давильні для винограду і сховища вина. Що стосується ремесел, то Феодоро також забезпечувало себе гончарною, ковальською та ткацькою продукцією.

Високого рівня розвитку в Феодоро досягло будівельне ремесло, завдяки володінню яким місцевими умільцями споруджувалися чудові пам’ятники фортечної, церковно-монастирської і господарської архітектури. Саме феодорітськими будівельниками були споруджені кріпосні споруди, що впродовж двох століть захищали князівство від численних зовнішніх ворогів, робивших замах на його суверенітет.

У період свого розквіту князівство Феодоро мало не менше 150 тисяч чоловік населення. Практично всі вони були православними. В етнічному плані переважали кримські готи, греки і нащадки алан, але також на території князівства проживали вірмени, та представники інших християнських народів. Велике поширення на території князівства мав готський діалект німецької мови, який зберігався на півострові аж до остаточного розчинення кримських готів в інших етносах Криму.

Примітно, що Феодоро, незважаючи на малі розміри і невелику чисельність населення, неодноразово давало відсіч переважаючому в силах противнику. Так, маленьке гірське князівство не змогли взяти ні орди Ногая, ні воїнство хана Едигея. Тим не менш, ординцям вдалося закріпитися в деяких районах, що перш контролювалися Мангупськими князями.

Схожа стаття  Операція "Бернхард"

Християнське князівство на південному березі Криму, що представляло собою осколок Візантійської імперії і підтримувало зв’язки з іншим православним світом, було кісткою в горлі як для католиків-генуезців, що також створили ряд опорних пунктів на узбережжі, так і для кримських ханів. Однак крапку в історії цієї дивної держави поставили не генуезці і не хани. Хоча збройні сутички з генуезцями траплялися неодноразово, та й володарі Кримської орди хижацьки поглядали у бік процвітаючої гірського держави. Півострів викликав інтерес і у набираючого силу південного заморського сусіда. Османська Туреччина, яка розгромила і повністю підкорила Візантійську імперію, розглядала тепер і колишні землі Візантії, в тому числі і Крим, як територію своєї потенційної експансії. Вторгнення османських військ на півострів Крим сприяло швидкому встановленню васалітету Кримського ханства стосовно Османської Туреччини. Збройним шляхом туркам вдалося подолати і опір процвітаючих генуезьких факторій на кримському узбережжі. Ясна річ, що схожа доля очікувала і останню християнську державу півострова – князівство Феодоро.

У 1475 році Мангуп піддався облозі з боку багатотисячної армії Гедіке Ахмед-паші – полководця Османської Туреччини, якому, природно, асистували васали Стамбула – кримські татари. Незважаючи на багаторазову силову перевагу над феодоритами, п’ять місяців османи не могли взяти укріплений Мангуп, хоча і зосередили навколо гірської фортеці численні військові сили – практично всі, що брали участь у завоюванні Криму добірні підрозділи.

Крім жителів і князівської дружини місто захищав і загін молдавських воїнів. Нагадаємо, що молдавський господар Стефан Великий був одружений на Мангупській княжні Марії і мав на кримському князівстві свої родові інтереси. Триста молдован, що прибули разом з недавно зайнявшим мангупський престол князем Олександром, стали «трьомастами спартанцями» Криму. Феодоритам і молдаванам вдалося знищити еліту тогочасної османської армії – яничарський корпус. Однак сили були надто нерівні.

Зрештою, Мангуп упав. Не зумівши здолати малочисельні сили його захисників в прямому бою, турки взяли місто змором. Розлючені багатомісячним лютим опором його жителів, османи знищили половину 15-тисячного населення, а друга частина – переважно жінки і діти – була відправлена в рабство до Туреччини. В ув’язненні помер князь Олександр – останній правитель Феодоро. Там же загинули інші представники правлячої династиї.

Переживший куди більш могутні Константинополь і Трапезунт, маленьке кримське князівство стало останнім бастіоном Візантійської імперії, до кінця чинившим опір натиску ворога. Пам’ять про подвиг жителів Мангупа, на превеликий жаль, практично не збереглася.

Довгий час після падіння Феодоро на території, що колись входили до складу цього князівства, проживало християнське населення. Грецькі, вірменські, готські міста і села залишалися житницею Кримського ханства, оскільки саме їхні мешканці продовжували прекрасні традиції садівництва і виноградарства, сіяли хліб, займалися торгівлею і ремеслами.

Василь Симойлов

Василь Симойлов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Adblock
detector