Києво-Печерська лавра

Києво-Печерська лавра


Свято-Успенська Києво-Печерська лавра існує майже тисячу років. Якщо вірити легенді, то за кілька століть до заснування Києво-Печерської лаври, місце, на якому вона розташована, відвідав святий апостол Андрій Первозванний. Поставивши на одному з пагорбів хрест, апостол передрік, що з часом тут буде засноване місто з безліччю церков.
За час свого тривалого існування Києво-Печерська лавра обросла численними легендами, чутками і повір’ями.
У 1051 році в печері, викопаній на Берестовій горі священиком Іларіоном, став жити монах Антоній. Аскетичне і праведне життя ченця стало для багатьох прикладом. До нього потягнулися люди, бажаючи жити так само, як Антоній. І печери стали розширюватися. Саме 1051 рік вважається роком заснування Києво-Печерської лаври. В Києво-Печерській лаврі заснований і один з перших в Київській Русі монастирів. У тому ж 1051році, тим же ченцем Антонієм і його учнем Феодосієм. Пізніше поруч з монастирем виросли чудові за своєю красою храми, дзвіниці, кріпосні вежі й інші будови. Розросталися і печери.В даний час, численні лабіринти Ближніх й Дальніх печер лаври представляють складну систему підземних коридорів висотою від двох до двох з половиною метрів. Глибина залягання Ближніх печер – 10-15 метрів, а Дальніх – 15-20 метрів. Доступна для відвідування довжина 383 метри біля Ближніх печер, і 293 метра у Дальніх. Яка загальна довжина печер Києво-Печерської лаври, не може сказати ніхто. Деякі відомі історики стверджували, що вони тягнуться від Києво-Печерської лаври до Чернігова, а інші вважали, що до Почаївської.
З печерами пов’язано багато дивовижних фактів, легенд і чуток. Наприклад, чутки про скарб блаженного Федора. Він оселився в печерах в XII столітті, роздавши все своє багатство бідним. А коли Федір пошкодував про скоєне, демон вказав йому місце, де захований скарб. Відривши скарб, Федір зібрався тікати, але преподобний Василь наставив його на шлях істинний. Розкаявшись, блаженний вирив яму і сховав у ній знайдене золото. Прознав про заховане золото, князь Мстислав й під тортурами спробував вивідати у Федора, де він його закопав. Померши від тортур, блаженний так і не розкрив таємниці скарбу. І Мстислав став катувати преподобного Василя. Розгніваний його мовчанням, князь вистрілив у преподобного з лука. Вмираючи, Василь сказав, що і сам князь загине від стріли. Так і сталось. Багато, спраглі легкої наживи, шукали скарб, закопаний Федором. І багато постраждали від пошуків. Хтось зійшов з розуму, хтось загинув. У перші роки радянської влади шукали скарб і групи археологів. Марно. Пізніше археологи, які не віруючі в Бога, закоренілі атеїсти, чесно зізнавалися, що під час пошуків в печерах на їхні голови зненацька починала литися вода, або раптово перед ними виникав вогненний стовп.
Після поховання в печерах преподобного Антонія тут стали ховати і братію. Для цього в стінах печер прочищали ніші глибиною до двох метрів, висотою і шириною – до половини метра.
Мощі преподобного Феодосія в 1091 році були урочисто перенесені в побудовану в 1089році Велику Успенську церкву, мощі інших подвижників до XVII в. залишалися в печерних криптах. Мощі преподобного Феодосія знаходилися в Успенському соборі до 1240 г. При навалі орд Батия, зважаючи на небезпеку наруги, вони були заховані, і місце їх поховання невідоме. Імена та духовні подвиги печерських ченців, нетлінні мощі яких спочивали в печерах, до часу їх здобуття були ще на пам’яті у братії і коротко записувалися на дошках, що прикривають поховання. З цих дощок відомості про преподобних згодом були переписані і збереглися в Печерському Патерику. На тих же дошках писали лики угодників, багато з яких вже в перші десятиліття існування Печерської обителі шанувалися як місцеві святі.
Декотрі живші в печерах ченці добровільно ставали затворниками. Вхід в їх келію закривався, а їжа і питво подавалися через невеликі віконця. Якщо подана їжа залишалася незайманою протягом декількох днів, то ченці розуміли, що до затворника прийшла смерть. У цьому випадку двері замуровували на три роки. Через три роки перевіряли мощі. Якщо вони залишалися недоторканими тлінням – затворника зараховували до лику святих.
У 1108 році був канонізований преподобний Феодосій Печерський, а в 1133 – преподобний Антоній. У 1643 р святитель Петро (Могила), митрополит Київський, канонізував 69 Печерських подвижників. З цього часу Києво-Печерська лавра стає головною вітчизняною святинею – російським Єрусалимом, центром паломництва віруючих. Тоді ж для більшої зручності прочан постарілі печери були упорядковані. Вузькі і обвалені коридори зміцнювалися і розширювалися таким чином, щоб у них безперешкодно могли розминутися дві людини. Були реконструйовані давні печерні храми: в Ближніх печерах – церкви в ім’я преподобного Антонія Печерського та Введення Пресвятої Богородиці у храм, в Дальніх – Благовіщенська та Різдва Христового, а також влаштовані нові храми: в Ближніх – в ім’я преподобного Варлаама (1691), і в Дальніх – преподобного Феодосія Печерського (поч. XVIII ст.).
Протягом століть печери служили місцем молитви і аскетичних подвигів ченців, сховищем святинь і притулком жителів Києва в роки лихоліть і іноземної навали. Не тільки в глибоку давнину, але і в більш близькі нам часи, коли Києву загрожувала небезпека ворожих набігів, в печерах Лаври вкривали православні святині. Так, в 1978 р в одній з крипт Ближніх печер археологи виявили замуровану пляшку з листом, підписаним архімандритом Валерієм (Устименко), колишнім з січня 1942 настоятелем, а з 1944 р – намісником Києво-Печерської лаври . У листі, датованому липнем 1942 року, повідомлялося про те, що після повернення в обитель братія знайшла в ризниці Дальніх печер святі мощі великомучениці Варвари, cвященномученика Макарія, митрополита Рафаїла (Заборовського), що знаходилися раніше в Софії Київській та Володимирському кафедральному соборі. Києво-Печерська лавра в 1930 р була закрита богоборчою владою і відновила свою діяльність в 1941 р, після окупації німцями Києва. Вдруге була закрита в 1961 р, в період так званих хрущовських гонінь. З 1988 року після десятиліть богоборчих гонінь, Києво-Печерська лавра знову була відкрита для віруючих як діючий монастир, в печерах відновилося богослужіння і молитва.
Дослідуючи печери в сімдесятих роках минулого століття, археологи серед 150 могил виявили поховання Нестора Літописця, авторів «Києво-Печерського Патерика» Симона і Полікарпа, а також мощі святого Іллі. Уважно їх вивчивши, вчені прийшли до висновку, що це мощі легендарного богатиря Іллі Муромця. Встановили, що покійний був богатирського складання і довгий час страждав від хвороби хребта, не маючи можливості рухатися. Тіло мало безліч ран від копій. Помер він від проникаючого поранення в грудну клітку колючого предмета, найімовірніше списа.
Співробітник Бюро судово-медичної експертизи, московський лікар і скульптор Сергій Нікітін, провівши пластичну реконструкцію зовнішності, створив скульптурні зображення покоячихся в печерах Нестора Літописця, Іллі Муромця та багатьох інших.
У XI-XII століттях в печерах жив преподобний Марк, який копав келії й могили для покійних ченців. Якщо вірити легенді, одного разу він захворів і не міг вирити могили для померлого ченця. І тоді він звернувся до померлого з проханням поки не відходити в Царство Небесне, бо могила не готова. Небіжчик ожив й розплющив очі. Багато з стоячих поруч ченців у страху бігли. Коли наступного дня Марк повідомив ожилому, що могила готова, той закрив очі і помер.
Є ще одна легенда про преподобного Діонісія, на прізвисько Тріска. У 1463 році, на Великдень, він спустився в печери, щоб покадити під час великодньої утрені. Дійшовши до місця, яке називалося «громада», від переповнилої його радості Діонісій вигукнув: «Святі отці і браття, сьогодні Великий день! Христос воскрес! ». У відповідь Діонісію, з гробів громоподібно долинуло: «Воістину воскрес!». Подія настільки сильно потрясла ченця, що він став відлюдником і залишався ним до кінця днів своїх.
В чудеса у печерах можна вірити, а можна не вірити. Але зафіксовані численні зцілення від тяжких недуг у тих, хто відвідував печери. Як в давні часи, так і в наш час.
Храми Києво-Печерської лаври
До нашого часу збереглося початкове планування лаврської забудови, яка прекрасно гармонує із рельєфним ландшафтом правого берега Дніпра. Монастир розташований на високих пагорбах, між якими пролягає глибокий яр, що розділяє його на Верхню лавру, куди ще у XI ст. перебралася більша частина братії, і Нижню, де розміщені Ближні й Дальні печери та двір прочан . Кожен із комплексів стародавньої обителі становлять по кілька храмів, адміністративних, житлових й господарських будівель.
На верхній території навколо Успенського собору (головного храму лаври) розташовані келії священноначалія монастиря й братії, будівлі економії, друкарня, лікарняного монастиря і майстерень. Тут же знаходиться Велика лаврська дзвіниця й братська трапезна із церквою. Південніше, на схилі пагорба, розташований вхід в Ближні печери, а на самому південному підвищенні – в Дальні. Всі складові частини лаври розділені високими кам’яними стінами і сполучаються воротами і галереями, вони доповнюють одна одну і в цілому являють перехресний архітектурний ансамбль.
На території Верхнього монастиря з 20-х років XX ст., З часу встановлення богоборчої влади і до цього дня розташований Державний історико-культурний заповідник. У цю частину комплексу ведуть 4-ро воріт: Західні (Святі врата із Троїцькою надбрамною церквою); Північні й (Економічні ворота із церквою Всіх Святих); Східні і Південні (або Печерні). Головний вхід до лаври – Святі врата. Над Святими вратами лаври знаходиться церква в ім’я Святої Трійці, найдавніша із збережених. Її побудував у XII в. преподобний Микола Святоша, правнук Ярослава Мудрого.
Головний храм Києво-Печерської лаври – Велика Печерська Церква (Успенський собор) – стоїть навпроти Святих воріт, посеред центральної площі Верхньої лаври. З його будівництвом відкрилася нова сторінка в історії давньоруського зодчества й іконопису. За свідченням преподобного Нестора Літописця, кам’яна церква Успіння у Печерському монастирі була закладена з благословіння преподобного Антонія святим єпископом Михайлом й ігуменом Феодосієм у 1072 році.
На північний захід від Успенського собору, поруч з Троїцьким храмом, знаходиться вхід в колишній Нікольський лікарняний монастир із церквою в ім’я святителя Миколая, заснований преподобним Миколою Святошею в XII ст. Тут він провів решту своїх днів, доглядаючи за старими та хворими ченцями.
Одноповерхові будівлі по обидві сторони доріжки з темного граніту, прокладеної від Святих воріт до Успенського собору, – це колишні келії соборних старців. Ці келії були зведені на початку XVIII в. на місці колишніх, дерев’яних, що згоріли під час пожежі 1718 р. В келіях соборних старців лаври сьогодні розташовуються магазини та виставкові зали заповідника.
Північні ворота (Економічні) вінчає надбрамна церква Всіх Святих, побудована в 1696-1698 рр. коштом Івана Мазепи.
Вийшовши з лаври через Економічні ворота і віддалившись трохи в північному напрямку, можна побачити церкву Преображення Господнього, частіше звану Спаса на Берестові, – найцінніший архітектурний та історичний пам’ятник, внесений, як і весь архітектурний комплекс Києво-Печерської лаври, до переліку світових пам’яток культури, перебуваючих під охороною ЮНЕСКО.
Поруч з Великою лаврською церквою стоїть ширококупольний в «неовізантійському» стилі храм на честь преподобних Антонія й Феодосія Печерських з трапезноюї палатою (Трапезна церква). Збережена донині церква преподобних Антонія й Феодосія, поєднана з двоповерховою братською трапезною, побудованою в 1893-1895 рр.
Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці примикає з східного боку до Трапезної палати, а з західного – до будинку настоятелів лаври – Київських митрополитів. В даний час в митрополичих покоях і церкві Благовіщення розташований Музей українського декоративного мистецтва.
На захід митрополичих покоїв знаходиться колишній будинок намісника лаври, поруч з яким стоїть найвища і велична будівля лаври – Велика лаврська дзвіниця, побудована в 1731-1745 рр.
Зі східного боку Великої церкви знаходиться заснована архімандритом Єлисеєм (Плетенецьким) (1596-1624 рр.) Друкарня Києво-Печерської лаври.
До печерам від головного лаврського двору між будинками колишньої друкарні та іконописної школи веде спуск, що завершується так званими печерними воротами.
Сучасний монастир Києво-Печерської лаври займає територію Ближніх й Дальніх печер і декілька лаврських корпусів. Прямо проти Печерних врат знаходиться примикаюча до монастирського саду колишня книжкова крамниця, в будівлі якої нині розташований Паломницький відділ лаври.
Дзвіниця на Ближніх печерах побудована в 1759-1763 рр. Степаном Ковніром. Двоярусна дзвіниця має висоту 27 метрів. За своєю архітектурою вона нагадує надбрамну, оскільки крізь її перший ярус проходить стометрова крита галерея, що з’єднує Верхню лавру з територією Ближніх печер. У нижній частині галерея проходить через притвор церкви в ім’я Всіх преподобних Печерських. Майже біля підніжжя гори знаходиться площа, оточена будівлями Ближніх печер. З боку пагорба під одним дахом, примикаючи один до одного, стоять Хрестовоздвиженська церква та церква Всіх преподобних Печерських (Теплий храм).
Хрестовоздвиженська церква не перебудовувалася й до наших днів збереглася у своєму первісному вигляді. Північною стороною вона прилягає до пагорба, в якому викопані печери. З храму прорубані три входи в Ближні печери: з притвору, трапезної й ризниці. У 1749 році, імовірно за проектом архітектора Йоганна Шеделя, зі східного боку, у вівтарній аспіди, до храму була прибудована галерея, з якої зроблений ще один вхід в печери. Північна стіна галереї є підпірною для печерного храму, а південна, колишня відкритою аркадою, перероблена під вікна в 1880-х роках. Хрестовоздвиженська церква з початку її заснування служила місцем поховання духовних осіб.
Церква в ім’я Всіх Преподобних Печерських – другий наземний храм на території Ближніх печер. Будівля була побудована в 1839 р в якості братських келій. У 1872 р на другому поверсі була влаштована і освячена церква на честь Всіх Преподобних Печерських. Двір Ближніх печер підтримується опорною стіною, від якої спускаються сходи, далі мощена доріжка веде до криниць преподобних Антонія й Феодосія. У 2002 р над колодязями були зведені каплиці.
Біля виходу з лаври до Дніпра стоїть храм в ім’я ікони Божої Матері «Живоносне джерело», оточений з усіх боків фортечною стіною. У 1914-1915 рр. на цьому місці була побудована каплиця над артезіанським колодязем, пристрій якого передбачався в цілях поліпшення дренажу печерних пагорбів.
Вийшовши з галереї на площу біля Дальніх печер, ми побачимо на пагорбі величний храм у стилі українського бароко – церква Різдва Пресвятої Богородиці. Близько 1062р на цьому місці у «Старому» монастирі було побудовано перший наземний храм Успіння Божої Матері. Після освячення Великої Успенської Церкви храм над Дальніми печерами став цвинтарним. Навколо нього формувався стародавній некрополь монастиря. Про подальші перебудови храму відомостей не збереглося, але у першій половині XVII ст. він вже іменувався на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Кам’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, побудована в 1696 р на кошти родича гетьмана Мазепи, білоцерківського полковника Костянтина Мокієвського, при архімандриті Мелетії, й є шедевром української архітектури XVII століття. Після повернення нижній території Лаври Церкві храм Різдва Богородиці був відремонтований і заново розписаний. В даний час це академічний храм, де здобувають досвід богослужіння учні Київських духовних академії і семінарії. На Різдвяному цвинтарі поховані духовні та світські особи, які мали значні заслуги перед Церквою і державою.
На захід від церкви височіє красива і струнка дзвіниця Дальніх печер, побудована в 1754-1761 рр. за типом надбрамних Степаном Ковніром. Висота дзвіниці – 41 м.
Церква в ім’я Зачаття праведної Анни (Аннозачатіївська) розташована на північний схід від Різдва-Богородичного храму. Цей кам’яний храм в 1679 р побудований на пожертви жителя Печерського містечка Олександра Новицького. Сучасний вигляд церква набула в 1809 р, після реконструкції за проектом військового інженера й архітектора Олександра Якушкина. Він же є автором дерев’яної галереї з кам’яною вежею біля входу в печери. У 1811 р архітектор Якушин прийняв у лаврі чернечий постриг із ім’ям Арсеній, був соборним старцем і охоронцем Дальніх печер, а по закінченні свого земного шляху був похований у склепі Аннозачатіївська храму, спорудженим ним же. З притвору Аннозачатіївської церкви в печери ведуть вузькі і круті сходи. Вихід з печер здійснюється по більш пологих сходах приміщення колишньої Панахидної, де в даний час знаходиться одна з церковних лавок.
Над входом до Дальніх печер до сьогоднішнього дня збереглася будова, з XVIII ст. використовувалася в якості ризниці. На плані печер, наведеному у Києво-Печерському Патерику 1661 р, вона вказується як храм на честь св. апостола Андрія Первозванного.
Поруч з дзвіницею, в будівлі, перш займаній охоронцем Дальніх печер, знаходиться канцелярія митрополита Київського й всієї України.
З XVII ст., де преподобний Феодосій в 1056 р влаштував богодільню, почалася забудова двору прочан – цілого комплексу готелів для прочан. Будинок прочан розташований на пагорбі над ближніми і дальніми печерами, займає четверту частину території монастиря.
Кожен храм Києво-Печерської лаври має свою історію і свій неповторний образ, що склався під впливом різних епох і властивих стилів. Але ні часи, ні мінливість архітектурних стилів не згасили древній молитовний дух лаврських церков. Сьогодні в повернутих монастирю храмах лаври знову відбуваються богослужіння, підносяться молитви. Великі творіння рук наших благочестивих предків знову ожили і приймають під свої склепіння душі, спраглі істини і духовної розради.
Схожа стаття  Бакота, скельний монастир
Василь Симойлов

Василь Симойлов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Adblock
detector