Київ – місто, де за три роки 14 разів змінювалася влада

Київ – місто, де за три роки 14 разів змінювалася влада

За тридцять дев’ять місяців, з березня 1917 по червень 1920 року, влада в місті змінилася чотирнадцять разів.
Сьогодні мова піде про унікальний період, нічого подібного якому в історії Києва не було раніше і – сподіваємося! – Не трапиться в майбутньому.
Деякі з тодішніх київських переворотів були практично безкровними, інші ж – коштували життя чималого числа киян …

Тимчасовий уряд. 2 (15) березня – 7 (20) листопада 1917 року

Реклама

Звістка про падіння трьохсотрічної династії Романових досягла Києва не миттєво. У нашому місті спочатку все було спокійніше, ніж в Петрограді – але, дізнавшись про зміни (їх провісником для киян став депутат державної думи Олександр Бубликов, що розіслав прославлену Михайлом Булгаковим телеграму, яка починалася словами «Стара влада впала»), кияни вийшли на вулиці. Слово «Свобода!» Витало в повітрі, хоча, мабуть, мало хто в той момент розумів, що в точності за ним стоїть, і вже зовсім мало хто здогадувався, чим це закінчиться …

Символічним уособленням полеглого режиму для багатьох киян був поставлений на головній площі міста менш ніж п’ятьма роками раніше пам’ятник Петру Столипіну – царському прем’єр-міністру, убитому терористом в Києві в 1911 році. Не дивно, що цей пам’ятник піддали, образно кажучи, страті через повішення в перші ж тижні революції. Підготовка тривала два дні, а на третій день статую скинули з п’єдесталу.

Реклама

Центральна Рада. 7 (20) листопада 1917 – 26 січня (8 лютого) 1918

Центральна Рада – майбутній український парламент утворився ще в перші дні революції. Головою його було обрано Михайла Грушевського. Влітку і восени 1917 року роль Ради поступово зростала. Коли наприкінці жовтня владу в столиці колишньої імперії захопили більшовики, в Києві утворилося три табори: 1) війська Київського військового округу (підтримували вже позбавлений влади Тимчасовий уряд); 2) більшовики; 3) українські сили, які згуртувалися навколо Центральної Ради. Кілька днів у місті йшов «трикутний бій» – кожна зі сторін воювала проти двох інших. Переможцем вийшла Центральна Рада. Виданим нею 7 (20) листопада 1917 року III-м Універсалом було проголошено Українську Народну Республіку. (хоча і не як незалежну державу, а як частину Росії).

9 (22) січня 1918 IV-м Універсалом Центральної Ради була проголошена незалежність України. Більшовики, однак, не припинили боротьбу. У другій половині січня вони організували в Києві збройний заколот проти Центральної Ради (який увійшов в історію як Січневе повстання). Повстання було придушене – але кількома днями пізніше армія більшовиків під командуванням Михайла Муравйова атакою зі сходу взяла Київ.

Реклама

Більшовики. 26 січня (8 лютого) – 1 березня 1918

Прихід більшовиків у місто був ознаменований великою кількістю жертв (за оцінками, тоді було розстріляно кілька тисяч чоловік, які представляли небезпеку для нової влади з її ж точки зору). Разом з тим більшовики героїзували своїх прихильників, полеглих під час січневих подій.
Перша влада більшовиків у Києві протрималася трохи більше місяця. Центральна Рада, що встигла до евакуації з Києва укласти Брестський мир з Німеччиною й Австро-Угорщиною, запросила військової допомоги у нових союзників. Більшовиків без труднощів витіснили військовою силою.

Центральна Рада. 1 березня – 29 квітня 1918

Разом з німцями в місто повернулася українська армія – і Центральна Рада.

Будучи номінальною владою в Києві та Україні, Центральна Рада, однак, в реальності погано контролювала ситуацію навіть у столиці. Вона не користувалася авторитетом в масах і не володіла реальною силою. Фактичними господарями становища були німці, зацікавлені в Україні, насамперед, економічно (їм потрібен був хліб!) І дозволяли собі, кажучи сучасною мовою, грубе втручання у внутрішні справи незалежної держави. Німці видавали закони і розпорядження, які вважали необхідними, і вимагали від українців їх неухильного виконання.

Схожа стаття  Отаманша Маруся Никифорова

Друга влада Центральної Ради протрималася менше двох місяців і закінчилася тим, що німецьким «гостям» набридли господарі … Формальним приводом для розпуску Ради став арешт банкіра Абрама Доброго, який німці оголосили протизаконним, відкрили своє розслідування – і 28 квітня в зал засідань українського парламенту зайшов німецький лейтенант і скомандував «Руки вгору!». Підкорилися команді всі, крім головуючого Михайла Грушевського …

Гетьман. 29 квітня – 14 грудня 1918

На наступний день, 29 квітня, Центральна Рада зібралася на своє останнє засідання – але в цей же день в цирку Крутікова на Миколаївській вулиці (нині вулиця Городецького) відбувся так званий «з’їзд хліборобів», на якому був обраний новий правитель України зі старим титулом гетьмана – Павло Скоропадський.
По суті, відбувся класичний державний переворот. УНР була перейменована в Українську Державу. Тим не менш, реальна влада в новій державі значною мірою залишалася у тих, хто володів реальною силою – у німців.

Усі кияни, що залишили спогади про цей смутний час, одностайні у своїх враженнях: найбільший порядок був «при німцях». Стало безпечно ходити по вулицях, в магазинах з’явилися товари, ресторани і театри ломилися від публіки … Київ, крім усього іншого, був переповнений біженцями з Москви і Петербурга, яких життя при більшовиках не влаштовувало. Траплялися, втім, у Києві й події, не характерні для мирного часу. 6 червня 1918 стався величезної сили вибух артилерійських складів на Звіринці, що практично стер з лиця землі цілий район міста. Було це трагічною випадковістю або диверсією, достеменно так ніколи і не з’ясувалося.

30 липня в самому центрі Києва, на Миколаївській вулиці, вибухом бомби був убитий Герман фон Ейхгорн. Терорист – есер Борис Донський – був спійманий на місці злочину і незабаром страчений. Німці «закрутили гайки», і ілюзій стосовно того, хто заправляє справами в державі, стало ще менше.
Коли ж 11 листопада німці капітулювали в світовій війні, стало ясно, що і Українській Державі доведеться непросто. Незадоволених владою гетьмана і до цього було достатньо. Через кілька днів була створена організація, названа на французький революційний манер – Директорія – і очолила антигетьманське повстання. Війська Директорії на чолі із Симоном Петлюрою швидко підійшли до Києва, який, як виявилося, мало хто хотів захищати. Місто трималося лише до тих пір, поки це було в інтересах тих же німців (які хотіли спокійно піти з України). 14 грудня 1918 гетьман зрікся влади, а в Київ увійшли війська Петлюри. Саме про ці події розповів Михайло Булгаков у «Білій гвардії» …

Директорія. 14 грудня 1918 – 5 лютого 1919

Один з перших заходів Директорії в Києві, що добре запам’ятався городянам, полягав у тотальній заміні, у триденний строк, всіх російських вивісок і табличок українськими . Найбільш же знаковою подією періоду Директорії стало оголошення Універсалу про соборність України – тобто про об’єднання відновленої УНР і утворилоїся восени 1918 року ЗУНР (Західно-Української Народної Республіки). Дата події – 22 січня 1919 року – була приурочена до першої річниці незалежності УНР.

Втім, за зізнаннями безпосередніх учасників подій, соборність залишилася, по суті, декларативним заходом. Суперечності між двома частинами України залишалися. Директорію ж незабаром вибили з Києва – відбулося друге пришестя більшовиків …

Схожа стаття  Подвиг екiпажу Mark IV

Більшовики. 5 лютого – 30 серпня 1919

Вірні принципам «Ми наш, ми новий світ побудуємо», більшовики взялися за енергійну ломку старого. Зносили царські пам’ятники, а ті, що відразу знести не могли – драпирували, щоб не муляли очі. Замість них ставилися наспіх споруджені – іноді з фанери! – Нові. Перше травня стало офіційним святом. Людей привчали жити і мислити по-революційному. Незгодних або навіть підозрюваних у незгоді могли репресувати; про це дбала Надзвичайна Комісія (ЧК).

Дія породжувала протидію. У квітні 1919 року отаман Струк підняв у Києві повстання, в результаті якого більшовиків ледве не вигнали з міста. До кінця літа становище радянської влади в Києві стало загрозливим. На місто з двох сторін насувалися противники більшовиків: з південного заходу – армія УНР під командуванням Петлюри, зі сходу – білогвардійці (Полтавський загін Добровольчої армії Денікіна) під командуванням генерала Бредова.

УНР. 30 серпня – 31 серпня 1919

Закінчилося це тим, що влада змінилася двічі за два дні. Українці увійшли до Києва на день раніше білогвардійців, але не подбали про те, щоб як слід закріпитися в місті. На наступний день, 31 серпня 1919 року, відбулася зустріч протиборчих сторін безпосередньо в центрі Києва, на Думській площі Білогвардійці перемогли.

Добровольча армія. 31 серпня – 14 жовтня 1919

Прийшовши до Києва, білогвардійці спробували перевести годинник назад – в переносному і буквальному сенсі. Календар перевели на старий стиль (тобто на тринадцять днів назад), стрілки годинника – на петроградський час. Всі закони радянського уряду, а заодно і його гроші, були скасовані. Основним же пропагандистським заходом нової влади стало викриття діяльності ЧК. Як буває в подібних випадках, це іноді призводило до самосудів над підозрюваними в більшовизмі – прямо на вулицях.

Хоча офіційною політикою білих вождів на чолі з Денікіним було «непредрішення» (бути Росії монархією, республікою або чимось ще, повинні були вирішити не вони, а Установчі збори), музикантів київських ресторанів стали примушувати грати «Боже, царя храни». Комусь це сподобалося, комусь – не дуже.

Більшовики. 14 жовтня – 16 жовтня 1919

Поки білогвардійці встановлювали нові-старі порядки, більшовики готувалися взяти реванш. 14 жовтня 1919 їм це вдалося. Раптовою атакою із заходу більшовики оволоділи містом, змусивши білогвардійців терміново відступати за Дніпро, на лівий берег. Разом з ними пішли десятки тисяч городян, що не чекали від повернення більшовиків нічого хорошого.
Цю масову втечу назвали «Дарницьким результатом». Тривала вона, втім, недовго. Вже на третій день частини Добровольчої армії перейшли через київські мости у зворотний бік, з Дарниці на правий берег, і вибили більшовиків з Києва.

Добровольча армія. 16 жовтня – 16 грудня 1919

Повернувшись, білогвардійці стали, як це часто буває, шукати винних. Такі швидко знайшлися в особі київських євреїв, які, ймовірно, симпатизували більшовикам, а по відступаючій Добровольчій армії нібито стріляли з вікон. Влаштували «тихий погром» – за сучасними поняттями, втім, більше схожий на простий рекет: з євреїв вимагали «матеріальну допомогу». Однак справи самої Добровольчої армії йшли все гірше і гірше. Ближче до зими стало зрозуміло, що Київ не втримати. Ті, хто не чекав від більшовиків милості, знову покинули Київ – прямуючи тепер уже не в Дарницю, а в Одесу та Крим – щоб, в більшості своїй, ніколи в нього не повернутися.
16 грудня 1919 року більшовики в четвертий раз увійшли в Київ – як і в лютому того ж року, практично без бою.

Схожа стаття  Плани по розширенню СРСР

Більшовики. 16 грудня 1919 – 7 травня 1920

«Де ваші квіти ?! – Кричали киянам червоноармійці, входячи в місто. – Білогвардійцям ви їх підносили !! ». Але, на відміну від попередніх пришесть, цього разу більшовики своїх супротивників практично не репресували. Замість цього вони приступили до відносно розміреного будівництва режиму. Супроводжувалося це будівництво жахливим брудом, нестачею продуктів і розквітом бюрократії. Діяльність небільшовицьких партій не відразу, поступово, але згорталося. Результат проведених у квітні, обставлених великими урочистостями виборів до Київради був практично «правильним»: близько 75% комуністів. До Першого травня був приурочений комуністичний суботник.
Але менше ніж через тиждень після свята пролетаріату київські більшовики змушені були в черговий раз спішно пакувати валізи. До міста наближалися «гості», доти ще не удостоювавші його відвідуванням – поляки.

Поляки. 7 травня – 12 червня 1920

Польська армія увійшла в місто без бою. Патруль польських добровольців поїхав з Пущі-Водиці в центр – займати місто! – На … рейсовому трамваї. На наступний же день на Хрещатику був влаштований великий парад.

Разом з поляками в місто увійшла українська армія. Номінально на Київ тепер знову поширилася влада Директорії УНР. Фактично цього не сталося. Уряд, складений із запізненням, так і не встиг переїхати з Вінниці до Києва. Глава Директорії, все той же Симон Петлюра, приїхав до столиці з візитом, який супроводжувався урочистостями на Софійській площі та в однойменному соборі – але тут же після цього відбув.

Поляки, безумовно, сприймалися киянами як інтервенти. Але якщо німці двома роками раніше змогли забезпечити городянам порядок і спокій, то тепер життя було дезорганізоване. Як і перед цим, не вистачало грошей, продуктів, товарів першої необхідності … Утриматися в Києві поляки могли б тільки за рахунок достатньої військової сили – але у них її не було.

Більшовики. 12 червня 1920 – …

Під натиском наступаючої Червоної армії поляки покинули Київ організовано, але зробили киянам кілька вкрай неприємних «подарунків» на прощання. Вони підірвали і спалили всі чотири мости через Дніпро, генерал-губернаторський палац на Липках, товарну станцію залізниці.

Тому одним з перших девізів повернулихся в місто більшовиків стало «Все на відновлення мостів!». Жителів продовжили привчати до того, що все їхнє життя тепер буде підпорядковане «інтересам народу» – але в чому саме полягають ці інтереси, визначала влада. Приватні підприємства, виключаючи дрібні кустарні майстерні, були націоналізовані. Життя стало підвідомчим радянським установам.

Оскільки економічного процвітання це не принесло, продукти продавалися за картками (справедливості заради: вперше продуктові картки з’явилися в Києві істотно раніше, ніж до влади прийшли більшовики – в 1916 році).
Поступово, втім, життя увійшла в порівняно нормальне русло. Боїв у місті більше не було. Частина незадоволених новим режимом виїхали, решта – примирилися. Попереду було сім десятиліть радянської влади …

Василь Симойлов

Василь Симойлов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Adblock
detector