Кирилівська церква в Києві

Кирилівська церква в Києві

У цій церкві не зустрінеш юрби туристів з фотоапаратами, та й кияни нечасто приходять сюди. Тим часом, небагатолюдноість і деяка відчуженість від усього суєтного надають їй особливу привабливість. Внизу, біля схилу – шум від численних авто, а на самій горі, де гордо височіє цей величний храм – спокійно і затишно. Так і хочеться скоріше подолати сходи, що ведуть до вершини гори, і опинитися тут, нагорі – в Кирилівській церкві, щоб стати вище не тільки тілом, а й душею.

Кирилівська церквавидатна пам’ятка архітектури й живопису ХII-ХIХ ст. Один з найбільш добре збережених давньоруських храмів Києва.

Обставини заснування храму досі не з’ясовані і є предметом наукової дискусії. За однією з версії, Кирилівська церква була споруджена між 1142-45 рр. при князі Всеволоді Ольговичі і його дружині Марії Мстиславні. Храм мав рідкісну для Давньої Русі посвяту – в ім’я святого Кирила Олександрійського, небесного покровителя князя Всеволода, християнське ім’я якого – Кирило – підтверджено знахідками його актових печаток. Однак, як вважають, посвята храму відображає також богословські суперечки того часу навколо іпостасі Ісуса Христа.

Церкву повинні були освятити 9 червня 1146 року, коли день пам’яті св. Кирила Олександрійського припадав на неділю, але саме в той момент в Києві якраз не було митрополита (митрополит Михайло через конфлікт з Всеволодом в 1145 році відбув до Константинополя, заборонивши служіння у святій Софії). А вже 1 серпня 1146 року князь-засновник помер. Тому освячення храму відбувалося значно пізніше закінчення будівництва – ймовірно, у неділю 18 грудня 1153 року, на свято Кирила і Афанасія Олександрійських.

“Всеволодів” монастир святого Кирила вперше згадується літописом як топографічний орієнтир при описі військових подій 1167 і 1169 рр. У 1179 році тут похована вдова Всеволода Марія Мстиславівна, а в 1194 – їхній син Святослав.

Спочатку Кирилівська церква являла собою зразок “квазі-романського” напрямку візантійського стилю в давньоруській архітектурі. Цей напрям зародився в 1110-х роках у Чернігові, звідки родом і засновник храму, і, ймовірно, зодчі, що зводили його. Структура Кирилівської церкви повністю відповідає канонічному типу візантійського хрестово-купольного храму на чотирьох стовпах, з нартексом і трьома апсидами, завершеного одним масивним куполом. Довжина храму – 31 м, ширина – 22 м. У південному членуванні нартекса знаходилась каплиця, що служила, можливо, хрестильнею (тобто приміщенням для освячення води на “водохрестя”); в північній стіні нартекса перебували сходи на хори, південно-східний кут яких займає особиста молитовня, освячена на честь архангела Михаїла.

Унікальною особливістю Кирилівської церкви є пристрій на місці диаконника (південна апсида) особливого приділу на честь св.Кирила і Афанасія Олександрійських, причому збереглися навіть внутристінні сходи на хори цього приділу, свого часу доставивша багато клопоту дослідникам. Фасади Кирилівського храму були прикрашені деталями, запозиченими з ломбардської школи романської архітектури: напівколонами, аркатурним пояском, “перспективними” порталами. Підлога була прикрашена мозаїкою, а стіни покриті фресками, значна частина яких збереглася до нашого часу. Археологічними дослідженнями встановлено, що в ХII ст. церква була оточена притворами і каплицями. У нартексі розташовувалися аркосолії для княжих поховань.

Після монгольської навали монастир вперше згадується в межевому акті належних йому земель в 1530 році. Тоді покинута обитель була підвладна архімандриту Києво-Печерської лаври. У 1555 р, згідно грамоти Сигізмунда II, вона була в спадковому володінні якогось Богдана Шавули, а через 10 років вона була приписана до замкової церкви св.Миколая. Наприкінці XVI ст. монастир разом з його земельними володіннями захопив шляхтич Філон Стріба, “прославився” тим, що виламав зі стін мармурові князівські саркофаги і влаштував з них собі лазню.

Лише в 1605 р київський воєвода Василь-Костянтин Острозький передав “запущену і завалену з давніх часів” Кирилівську церкву ігумену Василію Красовському Чорнобривцю, який протягом 1605-08 рр. відбудував її, зробивши нові склепіння, і одночасно спорудив дерев’яні споруди монастиря.

У 1662 р Кирилівську церкву разом з монастирем спалили татари. Ґрунтовний ремонт храму здійснив близько 1693 при ігумені Інокентії Монастирському московський “кам’яних справ майстер” Артемій Данилов. У цей час зведено чотири бічних купола і барокові фронтони на фасадах. Центральний купол був увінчаний двоярусним головком. У 1703 в церкві, біля дверей на хори, був похований ктитор монастиря Сава Туптало.

Знову сильно постраждала церква під час пожежі 1734 року. Відремонтовано вона була в 1745-46 рр. Оздоблювальні роботи виконав майстер Стефан (ймовірно, Стобенський). Саме в цей час церква набула, в основних рисах, свій сучасний вигляд. Зокрема, з’явилися хвилястий західний фронтон та іконостас. Вважають, що в 1760-ті роки деякі реставраційні роботи виконав Іван Григорович-Барський. На користь цього припущення свідчать елементи рококо в ліпленні фасадів. Після того, як монастир в 1786 р був закритий, церкву зробили храмом Кирилівської лікарні. Приміщення монастиря перетворені на шпиталь, згодом у будинок для божевільних, а на початку 19 століття – у притулок для сиріт після війни 1812 року. У середині століття тут була відкрита невелика фельдшерська школа, трохи пізніше перетворена в перший в Києві медичний навчальний заклад.

У 1860 р в Кирилівській церкві була зроблена сенсаційна знахідка: відкриті фрески XII ст., забіленні в XVIII ст. Реставраційні роботи, здійснені в 1881-84 рр. під керівництвом Адріана Прахова Михайлом Врубелем і художниками школи Мурашко, стали подією в мистецькому житті того часу. Особливою прикрасою храму став споруджений за ескізами А.Прахова мармуровий іконостас, ікони для якого написав М. Врубель. Старий бароковий іконостас в 1892 р переданий в Покровську церкву села Бортничі.

У 1929 р Кирилівська церква закрита для служби Божої і разом з прилеглою територією оголошена державним заповідником, що не завадило згодом розібрати його дзвіницю і більшу частину огорожі із башточками для господарських потреб.

У 1953 р несподівано з’явилася велика тріщина в апсиді головного вівтаря. Виявилося, що під храмом знаходяться стародавні порожнечі (печери, а точніше льохи галерейного типу), в які для порятунку пам’ятника довелося закачати близько 300 куб.м цементного розчину. Починаючи з 1954 р Кирилівська церква періодично реставрується. З 1965 р вона стала філією Державного архітектурно-історичного заповідника “Софійський музей”.

Богослужіння відновлено в 1993 р. Громаді переданий трапезний храм. Кирилівський храм використовується спільно з музеєм.

Зважаючи на деяку віддаленість від центральної частини міста її не можна назвати відвідуваним туристичним об’єктом. Тим не менш, Кирилівська церква представляє величезний інтерес для любителів древньої архітектури, а особливо – для шанувальників церковного живопису.

Особливої уваги заслуговують масляні фрески живописців групи А. Прахова, що творили у Кирилівській церкві в 80-і роки 19 століття. Це були учні та викладачі київської школи живопису ім. М.І. Мурашко, що згодом прославилися як талановиті художники: М. Пимоненко, І. Селезньов, І. Їжакевич, Х. Платонов та ін.

admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *