Капітуляція Франції

Капітуляція Франції

Напередодні Другої світової війни армія Франції вважалася однією з найпотужніших у світі. Але при прямому зіткненні з Німеччиною в травні 1940 року французів вистачило на лічені тижні опору.
До початку Другої світової війни Франція була 3-ю за кількістю танків і літаків армією в світі, поступаючись тільки СРСР і Німеччині, а також мала 4-й після Британії, США та Японії військово-морський флот. Загальна чисельність французьких військ налічувала понад 2 млн. чоловік. Перевага французької армії в живій силі і техніці перед силами вермахту на Західному фронті була безперечною. Приміром, ВПС Франції включали в себе близько 3300 літаків, серед яких половина була новітніми бойовими машинами. Люфтваффе могли розраховувати тільки на 1186 літаків. З прибуттям підкріплення з Британських островів – експедиційного корпусу в кількості 9 дивізій, а також авіачастин, що включали 1500 бойових машин – перевага над німецькими військами стала більш ніж очевидною. Тим не менш, за лічені місяці від колишньої переваги союзних сил не залишилося і сліду – добре навчена і маюча тактичну перевагу армія вермахту змусила зрештою капітулювати Францію
Французьке командування припускало, що німецька армія буде діяти як і під час Першої світової війни – тобто зробить атаку на Францію з північного сходу з боку Бельгії. Все навантаження в цьому випадку повинне було лягти на оборонні редути лінії Мажино, яку Франція почала будувати в 1929 році і удосконалювала аж до 1940 року. На будівництво лінії Мажино, що простягнулася на 400 км., французи витратили нечувану суму – близько 3 млрд. франків (або 1 млрд. доларів). Масовані зміцнення включали в себе багаторівневі підземні форти з житловими приміщеннями, вентиляційні установки та ліфти, електричні та телефонні станції, госпіталі та вузькоколійні залізниці. Гарматні каземати від авіабомб мала захистити бетонна стіна товщиною в 4 метри. Особовий склад французьких військ на лінії Мажино досягав 300 тис. чоловік. На думку військових істориків, лінія Мажино, в принципі зі своїм завданням впоралася. На її максимально укріплених ділянках проривів німецьких військ не було. Але німецька група армій «Б» обійшовши лінію укріплень з півночі, основні сили кинула на її нові ділянки, які будувалися на болотистій місцевості, і де зведення підземних споруд було утруднено. Там стримати натиск німецький військ французи не змогли.
17 червня 1940 відбулося перше засідання коллабораціонистського уряду Франції, очолюваного маршалом Анрі Петеном. Воно тривало усього 10 хвилин. За цей час міністри одностайно проголосували за рішення звернутися до німецького командування і просити його про припинення війни на території Франції. Для цих цілей використовували послуги посередника. Новий міністр закордонних справ П. Бодуен через іспанського посла Лекеріка передав ноту, в якій французький уряд просилв Іспанію звернутися до німецького керівництва з проханням про припинення військових дій у Франції, а також дізнатися умови перемир’я. Одночасно пропозицію про перемир’я через папського нунція було направлено Італії. У той же день Петен по радіо звернувся до народу і армії, закликавши їх «припинити боротьбу» .
При підписанні договору про перемир’я (акта капітуляції) між Німеччиною і Францією, Гітлер з побоюванням дивився на великі колонії останньої, багато з яких готові були продовжувати опір. Цим і пояснюються деякі послаблення в договорі, зокрема, збереження частини військово-морського флоту Франції для підтримки «порядку» в своїх колоніях. Життєво зацікавленою у долі французьких колоній була і Англія, бо загроза їх захоплення німецькими силами оцінювалася високо. Черчілль виношував плани про створення емігрантського уряду Франції, що надало б фактичний контроль над французькими заморськими володіннями Британії. Створивши опозиційний режиму Віші уряд генерал Шарль де Голль всі свої зусилля спрямував на оволодіння колоніями. Однак адміністрація Північної Африки відхилила пропозицію приєднатися до «Вільної Франції». Зовсім інший настрій панував у колоніях Екваторіальної Африки – вже в серпні 1940 року до де Голля приєднуються Чад, Габон і Камерун, що створило генералу умови для формування державного аппарата.
Усвідомивши, що поразка Франції від Німеччини неминуча, Муссоліні 10 червня 1940 року оголосив їй війну. Італійська група армій «Захід» принца Умберто Савойського силами понад 300 тис. осіб за підтримки 3 тис. гармат почала наступ в районі Альп. Однак протистоявша їм армія генерала Ольдрі успішно відбивала ці атаки. До 20 червня наступ італійських дивізій став більш запеклим, але їм вдалося лише трохи просунутися в районі Ментони. Муссоліні був в люті – його плани захопити до моменту капітуляції Франції великий шматок її території зазнали краху. Італійський диктатор вже почав готувати повітряний десант, але схвалення на цю операцію від німецького командування не отримав. 22 червня було підписано перемир’я між Францією й Німеччиною, а через два дні таку ж угоду уклали Франція та Італії. Так, з «переможним конфузом» Італія вступила в Другу світову войну
В ході активної фази війни, що тривала з 10 травня по 21 червня 1940 року, французька армія втратила близько 300 тис. чоловік убитими і пораненими. Півтора мільйона потрапили в полон. Танкові корпуси і ВПС Франції були частково знищені, інша їх частина дісталася збройним силам Німеччини. Одночасно Британія ліквідує французький флот, щоб уникнути його потрапляння в руки вермахту. Незважаючи на те, що захоплення Франції сталося в короткі терміни, її збройні сили давали гідну відсіч німецьким і італійським військам. За півтора місяця війни вермахт втратив більше 45 тис. чоловік убитими й зниклими безвісти, близько 11 тис. були поранені. Французькі жертви німецької агресії могли бути не марними, якби уряд Франції пішов на ряд поступок, висунутих Британією взамін на вступ королівських збройних сил у війну. Але Франція віддала перевагу капітуляції.
За договором про перемир’я Німеччина окупувала тільки західне узбережжя Франції та північні області країни, де знаходився Париж. Столиця була свого роду місцем «французько-німецького» зближення. Тут мирно уживалися німецькі солдати і парижани: разом ходили в кіно, відвідували музеї чи просто сиділи в кафе. Після окупації пожвавилися і театри – їх касовий збір виріс в три рази в порівнянні з довоєнними роками. Париж дуже швидко став культурним центром окупованої Європи. Франція жила як колись, наче не було місяців відчайдушного опору і нездійснених надій. Германській пропаганді вдалося переконати багатьох французів, що капітуляція – це не ганьба країни, а дорога в «світле майбутнє» оновленої Европи.
Про ставлення до французів і їх ролі у Другій світовій, добре свідчить відомий історичний факт:
Коли Німеччина підписувала капітуляцію, її брали представники СРСР, США і Франції. Німецький генерал-полковник Альфред Йодль передав папери Жукову і, показуючи на американського і французького представників, з іронією запитав: «А ці, що, теж нас перемогли?»
Схожа стаття  Таємниці бібліотеки княжни Анни
Василь Симойлов

Василь Симойлов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Adblock
detector