Диканька

Диканька – один з найбільш барвистих куточків Полтавщини та всієї Центральної України, неодноразово оспіваний багатьма геніями поетичного слова.
Точна дата заснування Диканьки невідома. Є кілька версій походження назви «Диканька». Одні пов’язують його з наявністю в околицях сучасної Диканьки колись густих диких лісових масивів, інші – з прізвищем Дикань, яке нібито носив першопоселенець. Таке прізвище, й справді, донині поширене в самій Диканьці та в окрузі . А дуби-велетні, свідки багатьох героїчних битв, епохальних подій, містичних пригод і романтичного кохання, досі стоять на варті біля в’їзду в Диканьку.
Перші згадки про Диканьку появляються у 1658 році в літописі Самійла Величка, де описано зіткнення загонів полтавського полковника Мартина Пушкаря й гетьмана Івана Виговського. На місці поля бою, іменуваним Серебрінським, залишилася братська могила. 10 років по тому неподалік від Серебрінської могили, в бою з гетьманом Правобережної України Петром Дорошенком загинув гетьман Лівобережної України Іван Брюховецький.
Згідно з Універсалом, виданим гетьманом Іваном Самойловичем, з 1687 Диканька належала генеральному судді війська Запорозького В.Л. Кочубею. За часів правління роду Кочубеїв у Диканьці з’явилися перші муровані споруди. На прилеглій території у затишних куточках парку стояли привезені із Італії й Греції мармурові античні скульптури, плодоносили чудові фруктові сади, а в окремій фермі бродили павичі та фазани.
У Диканьці до сих пір збереглося безліч історичних пам’яток часів правління сімейства Кочубеїв:
Тріумфальна Арка, зведена у XVIII ст. як парадний в’їзд до маєтку Кочубея в честь прибуття в Диканьку царя Олександра I;
Троїцька церква VXIII ст., яку, як описує М. В. Гоголь у своїх «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки», розписував коваль Вакула;
Миколаївська церква VXIII ст., в підземеллях якої розміщений родовий склеп Кочубеїв;
чотири вікових Кочубеївських дуба, вік яких понад 250 років.
Серед природних пам’яток слід також відзначити
Фесенкові горби – зоологічний заказник з древнім степовим ландшафтом;
чернечі печери;
унікальний вихід пісчанників, що виникли 400 – 350 млн. років тому.
З Диканькою пов’язана доля українського гетьмана – Івана Мазепи. Будучи вже не молодою людиною, він зустрів у Диканьці юну дівчину – Мотрю, дочку Василя Кочубея. Мотря всім серцем полюбила гетьмана, проте їх любов принесла їй багато страждань, і, зрештою, дівчина, не витримавши жорстоких випробувань долі, позбулася розуму. Коханий виявився винуватцем жорстокої страти її батька. Суддя Кочубей доніс царю Петру I про таємні переговори гетьмана з королями Швеції та Польщі. Цар, прийнявши цю інформацію за брехню і наклеп, наказав передати зрадника Мазепі, який, в свою чергу, стратив його.
Сьогодні Диканька – справжня перлина Полтавщини, гостинна, неповторна і таємнича. Це маленький світ зі своїми радощами і турботами, оповитий міфами і легендами. Створюється враження, ніби саме тут переплелося реальне із неможливим, святе із грішним, минуле із сучасним.

admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *