Чорна гвардія

 

Одними з перших проти більшовиків зі зброєю в руках виступили анархісти, що не прийняли встановлення диктатури пролетаріату

Практично відразу після Жовтневої революції 1917 року більшовики розпочали боротьбу з лівою опозицією. На першому етапі найбільш активними противниками виявилися анархісти, які створили по всій Росії Чорну гвардію - збройні ліві формування, альтернативні Червоній гвардії. Навесні 1918 року більшовики були змушені почати відкриту війну проти своїх колишніх союзників. Боротьба між більшовиками й анархістами стала одним з передвістників розпочатої незабаром Громадянської війни.

На початку XX століття в Росії розквітав лівий рух. Він був представлений трьома основними напрямками: марксистським, соціал-революційним і анархістським. Перші оформилися у впливові і конкуруючі між собою ліві партії - Російська соціал-демократична робоча партія (РСДРП; надалі розпалася на фракції більшовиків і меншовиків) і Партія соціалістів-революціонерів (ПСР; есери).

Російські соціал-демократи стояли на марксистських позиціях і спиралися на міський робітничий клас. Есери були спадкоємцями народників XIX століття, які вважали опорою побудови справедливого суспільства російське селянство. Звідси походить західний термін, що позначає ідеологічну платформу есерів, - аграрний соціалізм. Ще в 1880-90-х роках ідеологія есерів стала розмиватися, що призвело до розширення кола прихильників ПСР.

Осібно в цьому ряду стояли національні ліві партії, які у своїх програмах поєднували вимоги рівності, справедливості і національного самовизначення. Більшість подібних партій існували в Фінляндії, Україні, Вірменії, Польщі. А також активно вони розвивалися в єврейському і мусульманському середовищі.

На цьому тлі виділялися анархісти. Російська імперія була батьківщиною провідних анархістських ідеологів - Михайла Бакуніна та Петра Кропоткіна. Анархізм в Росії зародився одночасно з народництвом, і багато в чому походив з місцевого соціально-політичного контексту. Так, Бакунін разом з народниками робив ставку на селянство, але акцентував увагу на бунтарську і антидержавну складову  життя сільської Росії. При цьому так само, як і соціал-демократія, російський  анархізм був явищем і привнесеним. Західні соціалісти-утопісти, такі як Сен-Симон, Фур'є і Прудон, справили  на анархістів й свій вплив. Такий фундамент в теорії дозволяв анархізму перетвориться на впливову політичну течію в Росії.

Але на практиці відбувалося дещо інакше. Аж до 1917 року анархісти існували тільки у вигляді різних груп. Всього вони були представлені в 218 населених пунктах, а в їх групи входило до 10 тисяч осіб. При цьому діапазон їхньої діяльності, незважаючи на відсутність централізованого управління як у решти партій, був не менш широким. Анархісти вели агітаційну роботу серед робітників, ремісників і селян, організовували страйки і скоювали екси (експропріації - насильницьке вилучення власності у представників імущих класів). Центрами анархізму були причорноморські міста і територія нинішньої Польщі, Литви та Білорусії. Проте до 1917 року створити якщо не партію, то єдину організацію анархістам так і не вдалося (багато в чому причиною цього стала сама ідеологія анархізму, сповідуюча  максимальну автономію).

Лютнева революція 1917 року посилює позиції всіх лівих партій і рухів, які в ситуації суспільно-політичної та економічної кризи стали користуватися зростаючою підтримкою населення. Анархісти в цій ситуації зайняли разом з більшовиками найбільш радикальну позицію. І ті й інші стверджували, що революцію ще не закінчено, вимагає продовження. Уже в квітні анархісти починають відкриті збройні дії проти Тимчасового уряду. А в липні вони активно беруть участь у підготовці збройного виступу солдатів 2-4 липня, агітуючи «за повалення 10 міністрів-капіталістів» і захоплення заводів і фабрик в повне робоче розпорядження. Восени 1917 року велика частина анархістів, озброївшись гаслом про те, що соціалізм - необхідна стадія на шляху підготовки людей до анархії, підтримала більшовиків в поваленні Тимчасового уряду.

Але вже наприкінці 1917 року анархісти вводять в широкий обіг термін «комісародержавства» після того, як більшовики в листопаді відповіли відмовою на пропозицію про створення «однорідного соціалістичного уряду» з представників усіх лівих партій і рухів. Більшовики назвали цю пропозицію спробою повалення диктатури пролетаріату. На II з'їзді Рад члени анархістської фракції відкрито назвали Леніна червоним мілітаристом, вказуючи, що влада більшовиків тримається виключно на багнетах. Не підтримали анархісти і розпочаті  переговори більшовиків з Німеччиною про сепаратний мир, вважаючи, що продовження війни швидше призведе до знищення старих порядків в Європі. На створення в лютому 1918 року Червоної армії анархісти відповіли гаслом «До зброї!», Виступивши за повсюдну організацію повстанських дружин.

На противагу Червоній гвардії, яка і була перетворена в Червону армію, анархісти ще в 1917 році приступили до оформлення своїх збройних загонів в Чорну гвардію. Формувалися вони по всій країні, але найбільшу тривогу більшовиків викликало її поява в Москві, куди вони перенесли навесні 1918 року столицю.

В ході революційних подій утворилася Московська федерація анархістських груп (МФАГ). Коли Раднарком переїхав до Москви, то МФАГ виявилася однією з найбільш впливових політичних сил, організовано протистояла в той момент більшовикам в місті. До її складу входили понад 50 груп, що називалися «Ураган», «Авангард», «Автономія», «Смерч», «Лава» і так далі. Були і національні, і професійні групи. Базувалися анархісти в 25 московських реквізованих особняках.

Переїзд уряду в Москву поставив перед більшовиками завдання «наведення порядку» - ліквідації столичної опозиції диктатурі пролетаріату. Це призвело до того, що позиції МФАГ тільки виросли. Тепер вже колишні суперники анархістів ліві есери бачать в Чорній гвардії єдину силу, здатну дати відсіч діям чекістів, які розгорнули боротьбу з інакомисленням. Так, есери направили 70 офіцерів для посилення Чорної гвардії досвідченими військовими.

Дуже швидко ситуація стала розгортатися в бік відкритого зіткнення. Більшовики почали свій наступ з інформаційної кампанії. Як це часто буває в історії, революція призвела до розгулу злочинності та поширенню вуличного насильства, що носило чисто кримінальний характер. Більшовицька преса стала у відкриту в цьому звинувачувати анархістів. Привід дали самі прихильники безвладдя. В ідеології анархізму існує теза, що злочинність - це породження капіталістичного світу, а злочинець - його жертва, тому участь в революції розглядалася як своєрідне виправлення. Це привернуло до лав Чорної гвардії чимало реальних кримінальників. Однак треба зазначити, що подібні кадри зустрічалися в абсолютно всіх великих військових формуваннях Громадянської війни, в тому числі і в Червоній армії.

Після розпочатої інформаційної кампанії, 5 березня 1918 МФАГ приступила до формування у Чорної гвардії єдиного командування і видаленню з її лав кримінальних елементів. Тепер в Чорну гвардію можна було вступити лише після рекомендації анархістів. Загонам чорногвардійців заборонялося брати участь в реквізиціях. МФАГ публічно заявила, що кримінальники, що називають себе анархістами, не мають до неї відношення і за їх дії вона відповідальності не несе.

Більшовики продовжили поспішати зі знищенням Чорної гвардії. У них викликало небезпідставні побоювання, що саме анархістські збройні формування стануть основою повалення більшовиків в Москві. В їх відсутність московська опозиція ослабне (що й станеться в реальності під час повстання лівих есерів у липні 1918 року).

Дзержинський 12 квітня 1918 віддав наказ чекістам розгромити бази анархістів в Москві. Найбільш важкими були взяття особняків на Малій Дмитрівці (центр МФАГ) і Кухарський вулиці. Інші особняки вдалося взяти без значного опору. За ніч загинули 40 анархістів і 12 чекістів. В особняках було виявлено чимало компромату на анархістів. Оскільки перереєстрація членів Чорної гвардії йшла трохи більше місяця, то в особняках було піймано чимало кримінальників, при яких малися награбовані коштовності. Це і було використано в пресі для пояснення розгрому МФАГ та ліквідації Чорної гвардії.

З публічним виступом  15 квітня в пресі виступив особисто Дзержинський. «Ми ні в якому разі не мали на увазі й не бажали вести боротьбу із ідейними анархістами. І в даний час всіх ідейних анархістів, затриманих у ніч на 12 квітня, ми звільняємо, та якщо, може бути, деякі із них будуть притягнуті до відповідальності, то лише за прикриття злочинів, скоєних кримінальними елементами, що проникли в анархічні організації. Ідейних анархістів серед осіб, затриманих нами, дуже мало, серед сотень - одиниці », - писав глава ВЧК.

 

Всього ж було заарештовано близько 500 осіб, з яких тільки кілька десятків були відпущені. Серед них був і секретар МФАГ Лев Чорний. Після московських подій ВЧК і Червона армія роззброїли Чорну гвардію на всій підконтрольній собі території.

Події весни 1918 року на час зняли напругу між анархістами і більшовиками. Але в вересні 1919 року анархісти організували вибух в московському міськкомі більшовиків. Після цього доля московських анархістів була вирішена наперед. Більшість ідейних анархістів, які уникли покарання навесні 1918 року, були арештовані. Ще через три роки зачистка була повторена - був розстріляний Лев Чорний. До цього часу було розгромлено і махновський рух, до лав якого вливалися чорногвардійці з усіх куточків Росії.

Залишки анархістського руху, що прямо наслідував групам початку XX століття проіснували до 1929 року, коли був у повному складі заарештований склад  Всеросійського громадського комітету з увічнення пам'яті П. А. Кропоткіна.

Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: