Чернівці

Чернівці
Чернівці – центральне місто однойменної області, а також історичної землі Буковини. Розташоване місто в межиріччі р. Прут у південно-західній частині України.
Історія Чернівців як міста найімовірніше почалася з будівництва в XII ст. на лівому березі р. Прут оборонної фортеці під назвою «Чернь” або “чорне місто», від якої й походить сучасна назва. Місто-фортеця, споруджене за ініціативою Галицького князя Ярослава Осмомисла, простояло до середини XIII ст., коли воно було зруйноване татарами. З другої половини XIII ст. жителі переселяються на більш високий правий берег, де закладається нове місто.
Перша документальна згадка про Чернівці зустрічається в грамоті молдавського воєводи Олександра за 1408 рік. В цей час місто входило до складу Молдавської держави і фактично розташовувалося на кордоні з Польщею, виконуючи роль важливого торгового та митного центру на шляху з Польщі до Чорного моря.
В історії практично кожного міста та країни періоди процвітання змінювалися на періоди занепаду. Починаючи з середини XVI ст., період занепаду зачепив і Чернівці. З 1538 містом заволоділи турки, які завдали йому значних руйнувань. Не пройшли непомітними для Чернівців і війни, в які було втягнуто місто. Особливо частими в той час були польсько-молдавські та турецько-татарські збройні протистояння.
В 1709 – 1710 рр. в Чернівцях ховалися козаки, які втекли після поразки в Полтавській битві. На початку XVIII ст. на Буковині вперше з’являються російські війська. Наступний прихід росіян в Чернівці в 1739 р під час російсько-турецької війни закінчився фактичним перетворенням міста в невелике поселення.
Черговий етап розвитку Чернівців пов’язаний з входженням краю до складу Австро-Угорської імперії. Спочатку в місті розміщується військова адміністрація, а потім і цивільне управління Буковинської округи, що увійшла до складу Галичини. Стрімко зростає чисельність населення Чернівців: крім буковинських українців і румунів тут з’являються українці і поляки з Галичини, а також німецькі переселенці.
Перехід Чернівців в західно-європейську сферу впливу дав значний поштовх до розвитку промисловості. В місті з’являється пивоварня, паровий млин, меблева фабрика. У 1850 р створюється торгова палата, а в 1877 г. – торгова біржа. З другої половини XIX ст. в Чернівцях прокладається перша залізниця, запускається електричний трамвай; пізніше вводиться в дію водогін і каналізація.
На початку XIX ст. в місті діє гімназія, відкриваються школи, а через кілька десятиліть – професійні навчальні заклади (сільськогосподарське, ткацьке, ремісницьке).
В цілому, за роки перебування в складі Австро-Угорщини Чернівці досягли досить високого рівня розвитку. В цей час місто отримало право самоврядування з власним магістратом, а з 1869 р – стає столицею Буковинського герцогства.
У роки Першої світової війни Чернівці тричі були окуповані російською армією, в 1918 р на якийсь період владу перебрали українці. Проте вже в листопаді того ж року в місто ввійшли румунські війська, внаслідок чого Буковина була приєднана до Румунії. Лише в 1940 р Буковина разом з Чернівцями була анексована у Румунії та увійшла до складу Радянської України.
Унікальна, неповторна доля і історія Чернівців не пройшла безслідно. Кожна з семи імперських епох, очевидцем яких стало місто, залишила по собі чимало цікавих пам’яток і неповторний колорит.
Самий старовинний пам’ятник краю – руїни фортеці, що існувала на лівому березі р. Прут до другої половини XIII ст.
У Чернівцях збереглося безліч старовинних храмів, що відносяться до різних конфесій. Становить інтерес найбільш древня, дерев’яна Миколаївська церква, побудована в 1607 р До тих давніх часів відносяться також Вознесенська й Спиридонівська церкви.
Найбільший інтерес для туристів мяє історична частина міста, більшість будівель якої були побудовані в XIX – початку ХХ ст. Серцем Чернівців впродовж 2 сторіч є Центральна площа (в минулому – площа Ринок), ідея створення якої належить самому австрійському імператору Йозефу II. Первісним призначенням площі було проведення на її території ярмарків.
Архітектурний ансамбль площі формувався, починаючи з кінця XVIII ст. В цей час фактично починає формуватися новий, європейський вигляд міста. В середині XIX ст. посеред Центральної площі зводиться Ратуша, завдяки якій за майданом назавжди закріпився статус центральної площі міста. На початку XX ст. недалеко від Ратуші з’являється ще один шедевр архітектури того часу – триповерхова будівля Буковинської ощадкаси, де сьогодні розмістився художній музей. Ця будівля – одна з найбільш вишуканих споруд, виконаних в стилі модерн, збережених в Східній Європі.
В хорошому стані до нашого часу зберігся і архітектурний ансамбль Театральної площі. В доавстрійскій період тут була околиця міста. Пізніше, вже в середині XIX ст. на цьому місці розташувалася площа, де здійснювалася торгівля рибою, через що вона і отримала назву «Рибної». Активна ж забудова площі розпочалася на початку XX ст. з появи тут будівлі музично-драматичного театру. Будівля, побудована всього за 2 роки, за своїм архітектурним рішенням і виконанню інтер’єру не поступається найбільш відомим театрам Європи того часу.
З Чернівцями також пов’язані імена багатьох відомих українських культурних діячів: Ю. Федьковича, С. Воробкевича, О. Кобилянської. Тут також творили румунський поет Міхай Емінеску, письменник Карл-Еміль Францоз, тенор Йозе Шмідт та інші. Імена цих великих людей навіки відображені в назвах вулиць, парків, а також у творах монументального мистецтва.
Всього до нашого часу в Чернівцях збереглося більше 600 об’єктів, що знаходяться на державному обліку архітектурних пам’яток. З них 25 визнані пам’ятками загальнодержавного значення. Неспроста в 1995 р історичний центр міста був оголошений історико-культурною заповідною територією.
Сьогодні забудова Чернівців являє собою цілісний, практично незайманий ансамбль, виконаний в популярному в XIX – початку XX ст. стилі модерн, точніше, в його австрійському варіанті, тому місто по праву неофіційно називають «маленьким Віднем».
Резиденція буковинських митрополитів
Чернівці – місто, що несе на собі відбитки 7 імперій, 7 великих епох, про що свідчить дивовижна строкатість архітектурної мозаїки. Однак серед усього цього достатку шедеврів старих Чернівців найбільш прекрасним по праву вважається будівля, що раніше слугувала резиденцією буковинських митрополитів – творіння відомого чеського архітектора Йозефа Главки. Сьогодні в цьому унікальному будинку розташований один з корпусів Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича.
Будівля резиденції буковинських митрополитів будувалося протягом майже 20 років – з 1864 по 1882 рр. Будівельні роботи відрізнялися своєю масштабністю: спеціально для реалізації цього проекту було розроблено декілька кар’єрів, відкрито 2 цегельних заводи, керамічний завод, а також школа для підготовки будівельників. Крім того, до виконання робіт залучалися кращі майстри зодчества з усією Австро-Угорщини.
Очевидно, що результат перевершив всі очікування. Шедевр, що вийшов з-під рук великого австрійського майстра, не мав аналогів у всій імперії. Вдале місце розташування резиденції на високому пагорбі зробило комплекс не просто помітним з багатьох точок на великій відстані, але і дозволило йому значно домінувати над довколишньою забудовою.
Композиція Резиденції складається з 3 будівель, оточених ландшафтним парком з вільним плануванням алей, гротом, фонтаном. Корпуси з’єднані між собою таким чином, що створюють парадний двір, який з четвертого боку замикається воротами.
Головний корпус ансамблю являє собою 2-поверхову Н-образну в плані будівлю з виступаючим за лінію фасаду центральним входом. Сам центральний вхід, а також торцеві фасади корпусу увінчані зубцями, характерними для середньовічних європейських міст. Всі дахи мають досить круті схили і викладені з черепиці у вигляді національного буковинського геометричного орнаменту, що нагадує вишивку. Динамізм симметричним спорудам ансамблю додає церква, чий купол підноситься в правій частині композиції.
Досить цікавий головний корпус і в його внутрішньому плануванні. Приміщення на другому поверсі були призначені безпосередньо для особистого користування митрополита. Центром композиції інтер’єру служить вестибюль на першому поверсі, а також мармуровий і синодальний зали на другому. На жаль, мармуровий зал сьогодні втратив свій первинний вигляд, від якого отримав свою назву: в 1944 р пожежею було знищено дивовижної краси зал з чорно-білими мармуровими підлогами і кришталевими люстрами.
Зліва від Головного розташований Семінарський корпус. Це будівля, в плані схоже з Головним корпусом, створює невеликий внутрішній дворик, з однією з сторін замикається Семінарською церквою. Церква виконана з урахуванням візантійських і романських архітектурних традицій. Зсередини купол і стіни храму покриті витонченими геометричними орнаментами а також фресками на біблійну тематику.
Праворуч від Центрального корпусу розташований третій корпус, за своїм художнім виконанню не поступливий попереднім. Будівля третього корпусу – школи псаломщиків – являють собою чудове поєднання, здавалося б, непоєднуваних елементів. Так, купол чотириярусної вежі корпусу прикрашений «зірками Давида», що, по суті, є вираженням вдячності православної митрополії єврейській громаді міста за значну фінансову допомогу під час будівництва Резиденції.
Ще одним самостійним твором мистецтва в рамках ансамблю Резиденції буковинських митрополитів можна вважати також в’їзні ворота на територію комплексу. В стилі виконання воріт тонко і гармонійно поєднуються середньовічна монументальність і європейська химерність, парадність з романтичними віяннями Сходу, особливо підкресленими в невеликих мінаретообразних вежах, розташованих над аркою.
Сьогодні в корпусах колишньої Резиденції буковинських митрополитів розташовані 4 з 16 факультетів Чернівецького національного університету – географічний, філологічний, факультет іноземних справ, а також один з найстаріших – філософсько-теологічний, який, до речі, є єдиним в Україні навчальним закладом подібного профілю, що гармонійно поєднує світську і теологічну гілки освіти.
Комплекс колишньої Резиденції буковинських митрополитів – найпрекрасніша коштовність в скарбниці Чернівців. Замилування в цьому архітектурному творі викликає все: сяйво черепичних дахів. Гра сонячних променів на куполах, поєднання суворості кріпосних зубчастих стін з легкістю і акуратністю витончених решіток.

admin

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *