Астольф де Кюстін «Росія в 1839 році»

Астольф де Кюстін «Росія в 1839 році»

Відомий термін — «тюрма народів» — належить французькому письменникові і мандрівникові Астольфу де Кюстіну. Він провів в Російській імперії всього три місяці в 1839 році, але розказана ним історія про дику азіатську державу — перша досить об’єктивна картина побуту росіян і всієї держави, що вийшла з-під пера європейського мандрівника. У 1987 році відомий американський політолог, автор книги «Велика шахівниця» Збігнєв Бжезінський писав: «Жоден совєтолог ще нічого не додав до прозріння де Кюстіна в тому, що стосується російського характеру та російської політичної системи«. Втім, де Кюстін не тільки створив скандальний опис життя імперії, але передбачив революцію в Росії, а також налякав Європу грядущою навалою росіян. «Провидіння неспроста копить стільки бездіяльних сил на сході Європи, — писав він. — Одного разу сплячий гігант прокинеться, і сила покладе кінець царству слова«.

Перу Астольфа належали книги нарисів про Англію, Шотландію, Швейцарію та Калабрію, а також про Іспанію при Фердінанді VII. Саме після відвідування Іспанії в 1835 році де Кюстін задумався про поїздку в Росію. Така можливість випала йому через чотири роки. Де Кюстін відправився в Росію в червні 1839 го. Він провів кілька тижнів у Петербурзі, де бував на балах і обертався у вищому суспільстві. Йому надали привітний прийом, з маркізом познайомився сам російський імператор Микола I з дружиною. За порадою самодержця де Кюстін поїздив по провінції — відвідав Москву, Ярославль, Володимир і Нижній Новгород. Все бачене й чуте француз детально фіксував в листах, які, однак, не насмілювався відправляти на батьківщину. Навпаки, маркіз їх старанно ховав, побоюючись, що замітки викрадуть шпигуни, переслідуючі його на кожному кроці. Провівши в напрузі три місяці, він повернувся до Франції, але не наважувався видавати свої дорожні записки ще цілих чотири роки, намагаючись зробити вибір «між правдивістю і вдячністю». Лише в 1843-му маркіз здійснив, за його словами, вчинок незвичайний і відважний — опублікував свої нотатки, в яких, як вважав, висловив правду про Росію. Причина довгих коливань француза стала очевидна, як тільки тексти під назвою «Росія в 1839 році» побачили світ: описана країна була схожа на якесь дике азіатське царство. Втім, це не означає, що маркіз брехав, — навпаки, багато картин були легко пізнавані для тих, хто бував в Росії. Більше того, частина з цих нотаток не втратили актуальності й досі. Маркіз представив Росію країною рабів, де страх паралізує думку, на кожному кроці нишпорять шпигуни і донощики, до іноземців недовірливі і з усього роблять таємницю. Де Кюстін писав, що тут імператор затьмарює сонце, вся Росія — його двір і навіть повітря — його власність. Рухи людей скуті, діють і дихають вони лише з дозволу або за наказом. Будь-яка розмова тут, мовляв, дорівнює змові, а думка рівняється бунту. Єдиний дозволений громадський шум — крики захоплення, тоді як трагедії і нещастя замовчуються. Єдиний предмет, що займає розуми, — імператор, його плани і місцеперебування. Людина тут черпає силу в поглядах повелителя. У російській політиці, відзначає француз, все грунтується на милості володаря — втративши її, людина позбавляється всього. Варто міністру втратити посаду, як друзі його «глухнуть й сліпнуть». Впасти у немилість — значить бути похованим заживо. Всяке місто нагадує мандрівникові військовий табір: все підпорядковано військовій дисципліні. Тут маса поліцейських, але російська поліція більш досягає успіху в муках людей, ніж в підтримці порядку. «Це не порядок, це завіса, що прикриває хаос«, — пише де Кюстін.

Імперію він називає в’язницею, ключ від якої в руках у імператора. Російська людина думає і живе, як ув’язнений, засуджений довічно вартувати інших ув’язнених. Церква в Росії, за словами де Кюстіна, цілком підпорядкована державі, і єдине завдання священика — домагатися від народу хресного знамення і схиляння колін. «Росіяни шанують верховну владу, як релігію, для російської людини бог — це його повелитель», — відзначає автор книги.

Країна ця, пише де Кюстін, більш азіатська, ніж європейська: тут легко помилитись видимістю цивілізації, але за пишними декораціями ховається варварство. Російську націю він назвав існуючої лише на словах, а Росію-неживим тілом. За його словами, росіяни не вміють насолоджуватися життям, і в імперії дозволені тільки ті розваги, які геть позбавлені всякого сенсу. Багатство тут приймають за елегантність, розкіш — за світськість, страх і раболіпство — за фундамент суспільства. Мандрівник незадоволений в Росії всім, починаючи від митниці — «на кордоні з кожним іноземцем обходяться як з обвинуваченим» — і закінчуючи готелями і медициною. Якщо ви захворієте під час перебування тут, радить де Кюстін читачам, найвірніше буде визнати, що вас оточують дикуни, й покластися на волю природи. Він дивується засиллю бюрократії, називаючи Росію країною даремних формальностей. Знайшлися у де Кюстіна для Росії і добрі слова, але читачі їх не помітили.

Книга стала справжнім бестселером. За першим виданням послідували ще три. Нею зачитувалися вся Європа і Америка. Читачів не лякали ні значний обсяг твору — перше видання вийшло у чотирьох томах і вміщувало 1.200 сторінок, — ні досить велика на той час ціна в 30 франків. З 1843 по 1855 рік у світі було продано більше 200 тис. екземплярів — у ті часи масовим тиражем вважався випуск вже 150 тис.

Книга була популярна і у європейських монархів — читали її король Бельгії Леопольд I, король Франції Луї-Філіп, а також кайзер Німеччини Фрідріх-Вільгельм IV. У Росії книгу очікувано заборонили. Ім’я де Кюстіна стало лайливим, а критиків імперії стали називати кюстінствующими. Російський уряд оголосив маркізу інформаційну війну — у багатьох французьких журналах з’явилися спростовуючі його записки статті. Але це лише підігріло інтерес до книги і її автора, а дорожні замітки набули статусу соціально-філософського трактату.

Книга не одного разу видавалася за часів холодної війни — в 1946 році у Франції, у 1985 році в Німеччині, у 1951, 1971, 1987 і 1989-му — в США, а у 1991 році — у Великобританії .Г енерал Уолтер Беделл Сміт, посол США у Радянському Союзі в 1946-1949 роках, у мемуарах зізнається, що час від часу, замість того щоб складати депеші в держдеп, він переписував цілі сторінки з книги де Кюстіна і відправляв уряду як власні спостереження. Пізніше Сміт, будучи директором ЦРУ, написав передмову до американського видання «Росії в 1839 році», в якому зазначив: «Книга може бути названа найкращим твором, коли-небудь написаним про Радянський Союз«.

«Росія в 1839 році» допоможе краще зрозуміти причини та закономірності чеченської кампанії, російсько-грузинської війни, війни проти України, а також осмислити феномен Путіна

Скачати книгу «Росія в 1839 році» >>>>>>>>

admin

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *