Армія Андерса

Армія Андерса


Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року з нападу Німеччини на Польщу. Свою лепту вніс і Радянський Союз, через два з половиною тижні почавши займати східні землі Польщі. Проти німців польські солдати хоробро билися, але, зрозумівши марність опору, проривалися на схід і здавалися радянським військам, сподіваючись надалі знову боротися за свободу своєї батьківщини. Вже тоді у Сталіна виникла ідея сформувати з полонених поляків підконтрольні військові частини і використовувати їх в планованому поході на Європу. Відомством Берії було відібрано 24 польськы офіцери, які хотіли брати участь у неминучій війні СРСР з Німеччиною.

Солдати і офіцери Польщі, що хоробро воювали з німцями, різними шляхами емігрували на Захід. У Лондоні було утворено уряд Польщі у вигнанні. Його прем’єр-міністр генерал Владислав Сікорський створив у Франції польську армію, що налічувала 84000 чоловік. Після завоювання Франції нацистами вцілілі польські військові переправилися в Англію й 5 вересня 1940 влилися до складу збройних сил Великобританії. Винищувальна ескадрилья «Варшавська», очолювана Вітольдом Урбановичем, у повітряних боях за Англію встановила рекорд британських ВПС, збивши за один місяць 108 німецьких літаків.

Реклама

Але поки радянське керівництво вирішувало, якою буде польська армія, грянула Велика Вітчизняна війна. Після нищівних поразок і величезних людських втрат виникло питання про створення нових військових контингентів. Вже 30 липня 1941 Сікорський підписав із І.М. Майським, послом СРСР у Англії, угоду про відновлення дипломатичних відносин й пакт про створення польської армії в СРСР. Командувач цими військами повинен був подобатися як Москві, так і Лондону. Вибір припав на бригадного генерала Владислава Андерса. Здавалося б, сама невідповідна для Союзу кандидатура: затятий «антисовєтчик», який не приховував своєї ворожості до комуністів, колишній офіцер царської армії, активний учасник контрреволюційного заколоту польського корпусу ДовборМусніцького, командир елітного уланського полку у радянськопольській війні 1920 року. У вересні 1939го, зібравши залишки розбитих військ, він спробував прорватися через німецьке й радянське оточення до Угорщини. Проте 2728 вересня група Андерса була розгромлена радянськими військами, а сам Андерс, двічі поранений, потрапив до полону.

Схожа стаття  Цікаві факти

Але, з іншого боку, це був бойовий генерал, хоробрий і розумний, випускник російської Академії Генштабу. На вибір на користь кандидатури Андерса вплинуло і те, що він не входив в оточення непримиренного ворога СРСР Юзефа Пілсудського, добре знав російську мову і мав репутацію фахівця з Росії. А найголовнішеНімеччину він не любив набагато більше, ніж «Совєти». В серпні 1941 року, Андерс, що до цього майже 2 роки сидів у в’язниці на Луб’янці, був доставлений у кабінет Берії. Останній повідомив ув’язненому, що той вільний й призначений урядом Польщі командувачем армією в СРСР (з підвищенням у чин дивізійного генерала).

Реклама

Армію планувалося сформувати частково з призовників, частково на добровольчій основі із громадян Польщі, що знаходилися на території СРСР, в основному з полонених і репресованих. Штаб створюваної польської армії знаходився в Бузулуці, а потім був передислокований в узбецький місто Янгиюль. Табори, де формувалися і навчалися підрозділи, розміщувалися в Киргизії, Казахстані та Узбекистані, де було дуже багато польських біженців. Обмундирування та амуніцію Андерс розраховував отримати з Англії, а озброєння й боєприпасивід радянського уряду. На 1 березня 1942 року у польській армії в СРСР вже числилося 60000 чоловік, включаючи 3 090 офіцери й 16 202 унтерофіцера.

Прем’єр-міністр польського еміграційного уряду Владислав Сікорський побував у Радянському Союзі і в бесіді зі Сталіним пообіцяв, що їхня армія вступить у бій до 15 червня 1942 року. Але Андерс, що вкрай негативно ставився до радянського режиму, категорично не бажав битися під прапором Сталіна, у якому вбачав ката та тюремника поляків, прагнучого скористатися будьяким зручним випадком, аби поневолити їх батьківщину. Тому він розраховував, визволивши ізпід влади Сталіна якомога найбільше поляків, вивести їх із СРСР на Захід. Настрої командувача позначалися і на підлеглих, які не бажали йти в бій під радянським керівництвом. Через голову Сікорського Андерс звернувся до Черчилля за допомогою у здійсненні своїх планів. У свою чергу, Черчілль, відчуваючи загрозу англійським колоніальним інтересам на Близькому Сході з боку держав «осі» і труднощі у доставці туди нових англійських контингентів, вхопився за думку «роздобути» польських солдатів для охорони нафтових районів.

Схожа стаття  Олександр Маринеско - герой, порушник і особистий ворог фюрера

Звичайно, Сталін міг розстріляти норовливого генерала й всіх його офіцерів, а солдатів знову загнати у табори ГУЛАГу. Але, не бажаючи сваритися з союзниками, він дав добро на вихід армії Андерса, при цьому сказавши: «Якщо поляки не бажають тут воювати, то хай прямо й скажуть: так або ніЯ знаю: де військо зформується, там воно й лишитьсяОбійдемося без вас. Можемо усіх віддати. Впораємося самі. Відвоюємо Польщу, й тоді вам її віддамо. Але ж що на це люди скажуть … »
Через Кавказ і Туркменію «андерсовці» пішли до Ірану. З СРСР виїхали близько 80000 військовослужбовців і більше 37 000 членів їх сімей, і серед них були не тільки поляки. В армії було 30 відсотків євреїв, білорусів, українців. У Палестині до них приєдналася третя дивізія карпатських стрільців, сформована з польських солдатів, які зуміли втекти до Лівану, і кілька дрібніших польських частин, що були до цього в складі англійської армії. Тепер це був 2й Польський корпус англійської армії. Всього він налічував 48000 бійців. Дислокувалися солдати Андерса спочатку в Іраку, потім у Палестині й Єгипті, в основному займаючись охороною нафтопромислів. Кілька частин брали участь у боях із німцями та італійцями в Північній Африці.

Однак не всі польські військовослужбовці пішли з Андерсом. Багато хто, розуміючи, що саме Червона армія несе основний тягар війни з Німеччиною, вважали за краще залишитися в Союзі. Всетаки до Варшави з Москви ближче, ніж з Багдада. З решти в 1943 році була сформована 1а польська піхотна дивізія імені Тадеуша Костюшка під командуванням Зігмунда Берлинга. Вона відзначилася в боях під Леніно Могильовської області. Пізніше на базі дивізії був сформований корпус, а потім і 1а Польська армія (Військо польське). Враховуючи попередній досвід, радянське командування щедро розбавило польські частини радянськими офіцерами і солдатами, переважно технічних спеціальностей. Знаменитий у радянські часи серіал «Чотири танкісти і собака» повністю відображає типовий склад армії. Ось як в ньому виглядає екіпаж танка «Рудий»: поляк з Росії (Ольгерд), біженець з Польщі (Янек), колишній військовополоненийполяк з Сілезії (Гусликов) і грузинмеханікводій (Григорій). Солдати Війська польського брали участь у визволенні Білорусії, билися за Люблін, звільняли Варшаву. Воїни в конфедератках штурмували Кольберг і Данциг, брали участь у штурмі Берліна і, єдині з союзників Червоної армії, підняли над ним свій національний прапор.

Реклама

У січні 1944 року союзники перекинули корпус Андерса на італійський фронт, поставивши в травні на найважчу і небезпечну ділянкурайоні від монастиря МонтеКассіно до узбережжя. Перетворений на фортецю монастир був ключовим опорним пунктом оборонної лінії Густава. Вимушені йти в лобові атаки поляки несли великі втрати, але після кровопролитних боїв усетаки підняли над руїнами монастиря своє національне білочервоне знамено. Штурм МонтеКассіно став символом героїзму польських солдатів. Андерс став найбільш популярним з усіх польських генералів. Подвиг його бійців оспіваний у відомій пісні «Червоні маки на МонтеКассіно», перші куплети якої були складені ще за часів штурму. Прославився і ведмідь Войтек, приручений солдатами ще в Ірані, який під вогнем підносив снаряди на позиції. Після МонтеКассіно солдати армії Андерса відзначилися під Анконою, а закінчили війну взяттям Болоньї.

Схожа стаття  Історичні курьйози-2

Владислав Андерс залишився на Заході, де очолив польську еміграцію. Він помер у Лондоні 12 травня 1970 року. Згідно із заповітом, Андерс похований у МонтеКассіно, поруч зі своїми полеглими солдатами. Більшість з його підлеглих теж не стали повертатися в соціалістичну Польщу. Лише невелика частина українців і білорусів повернулися на батьківщину.

Василь Симойлов

Василь Симойлов

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Adblock
detector