Загибель лінкора "Новоросійськ"

 
 
В історії колишнього СРСР багато таємниць і загадок, які і в наші дні розгадати практично неможливо. Все покрито непроникною завісою секретності, а деякі архіви просто знищені. Одна з таких загадок мала місце 29 жовтня 1955 року. Один з найбільших військових кораблів Чорноморського флоту лінкор "Новоросійськ", пришвартований у північній бухті Севастополя, здригнувся від страшного вибуху. У підводній частині корабля утворилася величезна діра загальною площею 150 кв. м. Судно лягло на лівий бік, перекинулося і затонуло. При цьому загинуло 614 осіб. Багато хто з них виявився «замкненим» у відсіках корабля і не зміг вибратися назовні.
 
Лінкор або лінійний корабель - це велике військове судно, головним завданням якого є знищення кораблів противника і встановлення повного панування на морі. Прабатьком лінкора був вітрильний лінійний корабель. Йому на зміну прийшов броненосець. Кораблі такого класу з'явилися на морі в 60-х роках XIX століття. З розвитком військової техніки броненосці застаріли, а їх новою модифікацією стали лінкори. Кожне таке судно мало водотоннажність від 30 до 70 тис. тонн. Довжина доходила до 280 метрів, а на озброєнні складалися гармати з калібром від 280 до 460 мм. Особовий склад корабля налічував від 1500 до 2800 матросів і офіцерів.
 
Розглянутий нами корабель був побудований в Італії і увійшов до складу військово-морського флоту цієї країни 7 червня 1914 року. Назву він носив "Джуліо Чезаре", а названий був так на честь Юлія Цезаря. У роки Першої світової війни жодного разу не мав зустрічей і вогневих контактів з противником. У повоєнний час був частково модернізований. З 1928 року виконував функції навчального артилерійського корабля. У 1933 і 1937 роках на лінкорі була здійснена серйозна модернізація. Проведені заходи значно поліпшили тактико-технічні характеристики бойового судна.
 
Італія вступила в Другу світову війну 6 липня 1940 року. Вже 9 липня "Джуліо Чезаре" мав вогневої контакт з англійським флотом. В результаті цього отримав серйозні пошкодження і був відправлений на ремонт. Наступний вогневий контакт з противником відбувся 27 листопада. Корабель брав участь в бойових операціях в 1941 році. У січні 1942 року був виведений з діючого флоту. Старе судно споживало занадто багато палива і було слабо захищене від торпедних атак. Величезний корабель перетворили в плавучу казарму для особового складу.
 
Після закінчення війни, яку Італія програла, країни-переможниці поділили військовий італійський флот між собою. "Джуліо Чезаре" дістався СРСР. Радянське командування планувало використати його для навчальної підготовки екіпажів. Передача лінкора відбулася 3 лютого 1949 року. 6 лютого на кораблі замайорів військово-морський прапор СРСР. 26 лютого судно ввійшло в порт Севастополя. 5 березня, відповідно до наказу по Чорноморському флоту, військовий корабель був перейменований і отримав нову назву "Новоросійськ".
 
Судно знаходилося в дуже поганому технічному стані. Щоб усунути всі недоліки, був потрібний великий період часу. Але партія наказала, щоб моряки освоїли італійський корабель в самі стислі терміни. Цього вимагав престиж країни. Тому абсолютно непридатне до експлуатації судно відправили в море, щоб члени країн НАТО переконалися у високій ефективності радянських військових кадрів. Так лінкор "Новоросійськ" почав свою службу на Чорноморському флоті.
 
У період з 1950 по 1955 роки корабель більшу частину часу проводив у ремонті. У 1955 році кілька разів виходив у море, відпрацьовуючи навчально-бойові завдання. У СРСР він вважався одним з найбільших бойових кораблів, хоча вік у нього був похилий. 28 жовтня 1955 судно повернулося з чергового рейсу. Намічалися заходи з нагоди 100-річчя оборони Севастополя, і величезний броньований морський велетень мав прийняти в них активну участь.
 
Увечері 28 жовтня частина екіпажу військового корабля відбула на берег. Покинув судно і виконуючий обов'язки командира корабля капітан 2-го рангу Хуршудов. Старшим залишився капітан 3-го рангу Сербулов. В 1: 31 пролунав потужний вибух в носовій частині. В результаті цього був наскрізь пробитий броньований корпус. Прямо над місцем вибуху розміщувалися носові кубрики. У них знаходилося 175 осіб. Всі вони загинули. Всього ж на кораблі на момент трагедії знаходилося близько 1500 чоловік. Це офіцери, старшини, матроси і 200 курсантів морських училищ.
 
У носовій частині утворилася велика підводна пробоїна. Корабель став кренитися на правий борт. В 2:00 був відданий наказ буксирувати постраждале судно на мілину. Підійшли буксири і розгорнули "Новоросійськ" кормою до берега. У цей час на його палубу ступив командуючий  Чорноморським флотом віце-адмірал Пархоменко. Ступив, природно, не один, а в супроводі цілої свити адміралів і старших офіцерів.
 
Всі матроси корабля юрмилися на верхній палубі. Але, побачивши лампаси, частина екіпажу повернулася у внутрішні відсіки. Зайвий раз попадатися на очі командирам в Радянській армії вважалося справою небезпечною і важко прогнозованою.
 
У 2 години 30 хвилин з'явився крен на лівий борт. «Лампаси» покинули корабель, а на верхній палубі стовпилося близько 800 моряків. Ці люди нічим не були зайняті. Та й займатися ним було нічим, бо всю роботу робили буксири. Командувачу флотом запропонували перевести моряків на берег. Але той відповів категоричною відмовою.
 
Тим часом значно посилився крен на лівий борт, а буксири якраз і тягнули величезний корабель вліво. Крен ще більше посилився і досяг 17 градусів при критичних 20 градусах. Командувача знову попросили віддати наказ евакуювати людей. Але той знову відмовив.
 
Лінкор ліг на лівий борт й почав перекидатися догори днищем. Хтось із моряків встиг спустити на воду шлюпки, хтось зміг перебратися на інші кораблі, але основна маса людей посипалася з верхньої палуби у воду. Частина військовослужбовців залишилася всередині корабля. Ті ж, хто впав у воду, були накриті багатотонною  сталевою махиною.
 
Корпус корабля не пішов під воду, бо щогли вперлися в грунт. Тільки пізно ввечері 29 жовтня лінкор "Новоросійськ" повністю зник під водою. Під час трагедії загинули сотні людей. Основна маса втратила життя після перекидання сталевого гіганта. Цього можна було уникнути при своєчасній евакуації особового складу. Ті, хто залишився всередині судна, тривалий час жили за рахунок повітряних подушок. Проте врятувати вдалося лише дев'ятьох.
 
Сімох витягли через прорізане зварюванням днище вдень 29 жовтня, а двох підняли водолази через 50 годин після перекидання. Решта заточених всередині людей стукали по перегородкам. Ці стуки водолази чули аж до 1 листопада. Потім настала тиша. Підняли затонулий корабель догори кілем лише 4 травня 1957 року. 14 травня його транспортували в Козачу бухту і перевернули. Після цього судно порізали на металобрухт, який передали на "Запоріжсталь".
 
Чому ж загинув один з найбільших кораблів Радянського флоту? Першою версією висунули детонацію боєзапасу, який знаходився на судні. Але якби рвонули льохи, то від судна нічого б не залишилося. Нічого б не залишилося і від стоячих поруч з ним інших кораблів. Пізніше було встановлено, що снаряди калібру 320 мм залишилися цілими.
 
Залишалися 3 версії: вибух міни, що залишилася після війни, торпеда, випущена з підводного човна противника і диверсія. Комісії, що розслідувала  інцидент, найбільше сподобалася мінна версія. Та й справді, мін в севастопольських бухтах вистачало. Залишилися вони з часів Громадянської і Вітчизняної воєн. Тому протягом ряду повоєнних років рейд і бухти регулярно оглядалися водолазами. Востаннє подібні роботи проводили в 1953 році. При цьому було виявлено кілька десятків донних німецьких мін. Всі вони були знешкоджені, але хто міг дати гарантію, що у воді не залишилося ще стільки ж.
 
Характер пробоїни, яку оглянули водолази, вказував на те, що джерело вибуху знаходилося зовні, бо обшивка була загнута всередину. У той же час комісія не виключила і диверсію. Цілком можна було допустити, що карликовий підводний човен противника проник в бухту, випустив торпеду і розчинився в морських глибинах. У той час на озброєнні НАТО вже були малі підводні човни, так що версія з торпедою допускалася, хоча характер пошкодження і не відповідав торпедному попаданню.
 
І, нарешті, диверсія. Її могли скоїти італійці, ображені тим, що їх бойовий корабель став власністю радянського флоту. Версія про диверсію грунтувалася на заяві знаменитого італійського підводника і професійного диверсанта Юніо Валеріо Боргезе. Саме він свого часу сказав, що знищить "Джуліо Чезаре". А слів на вітер ця людина не кидала.
 
На сьогоднішній день існує багато розповідей людей, які називають себе виконавцями цієї диверсії. Приміром, в римському виданні 4Arts були опубліковані спогади ветерана з підрозділу бойових плавців Уго Еспозіто. Він заявив, що брав участь у тій знаменитій диверсії 1955 року.
 
Прибули італійські диверсанти в Севастополь в трюмі торгового італійського пароплава. Там же знаходився міні-підводний човен і вибухівка. Всього в групі налічувалося 8 професійних плавців. Вони і замінували носову частину лінкора "Новоросійськ". Після цього покинули бухту, і пішли на підводному човні у відкрите море, де їх підібрав корабель. На те, що це може бути правдою, побічно вказує той факт, що наприкінці жовтня 1955 року ескадра НАТО проводила маневри в Мармуровому і Егейському морях.
 
Дане твердження можна прийняти до відома, але вірити йому беззастережно не можна. Справжню причину вибуху міг би "розповісти" сам корабель після того, як його підняли на поверхню. Але невідомо, чи оглядали судно фахівці з відповідних органів перед тим, як надійшов наказ порізати його на металобрухт. Якщо такий огляд і проводився, то дана інформація зберігається в архівах під грифом "Цілком таємно". Це й зрозуміло, адже будь-який  натяк на диверсію підривав віру в обороноздатність країни. А цього радянське командування допустити ніяк не могло.
 
Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: