З історії морозива

 

Виявляється, морозиво - дуже давня страва. Ще за п'ять тисяч років до н.е. китайські імператори і взагалі багаті люди Китаю насолоджувалися фруктовими соками, змішаними зі снігом і шматочками льоду. Рецепти таких страв тримали в суворій таємниці й передавали у спадок.

 Історичний факт: для Олександра Македонського теж готували таке морозиво. А сніг і лід доставляли з найближчих гір спеціальними естафетами рабів.

 На Близькому Сході морозиво називали «сніжним шербетом». Знавали його і в Греції, і в Римі. Але в ті часи це гастрономічне задоволення було доступне тільки обраним - царю Соломону, імператору Нерону, різним шахам і царям.

 Після падіння Риму в Європі про морозиво забули. Заново його для європейців відкрив італійський мандрівник Марко Поло. Він, ризикуючи головою, викрав і таємно вивіз рецепт з Китаю. В Італії швидко освоїли приготування крижаних кульок і тут же все це засекретили,  залишаючи «ноу-хау» за собою. Називали блюдо «лимонадом», тому що найчастіше заморожували лимони, благо цього цитруса в Італії є достатньо.

 Але в 1533 році заміж за майбутнього французького короля Генріха II видали флорентійську принцесу Катерину Медічі. Вона-то і завезла рецепт в Париж. За легендою, морозиво придумав в 15 столітті флорентійський художник і архітектор Бернардо Буонталенті. Синові Катерини, французькому королю Генріху III, так подобалися ці ласощі, що правитель виключно ним і харчувався.

Французькі кулінари взялися готувати крижані торти у вигляді замків, і морозиво на довгі роки стало модними, дорогими і вишуканими ласощами. Але виробниками французького морозива були як і раніше італійські вихідці. І, по суті, робили вони не морозиво в нинішньому розумінні слова, а фруктовий лід.

 Справжня революція у виробництві цієї смакоти сталася, коли парижанин з Неаполя Тортоні придумав, як заморожувати солодкий крем із молока, цукру й ванілі. Блюдо стали іменувати «льодом неаполітанським», а потім й просто «льодом» - glace - так французською досі називається морозиво.  Новинка отримала  шалений успіх, особливо після того, як її почали продавати в модному і престижному кафе сицилійця Прокопіо.  До речі, це кафе процвітає й досі.  У «Прокопе» умощувалися Еміль Золя та Олександр Дюма. Наполеон Бонапарт саме за порцією морозива познайомився в кафе, що належало італійцеві Веллоні, зі своєю майбутньою дружиною Жозефіною Богарне.

 На Русі теж був аналог крижаного наїдку - заморожене в погребі молоко, настругане з цукром. А в Росії посправжньому познайомилися з морозивом під час війни з Наполеоном. У 1814 році, коли російські війська увійшли в Париж, командири полків скаржилися на брак командного складу - офіцери, об'ївшись холодним десертом, були абсолютно всі застуджені. А повалений з престолу Наполеон втішався на острові Святої Олени власноручним виготовленням морозива на спеціально надісланій холодоробній машині.

Дуже любили морозиво в Сполучених Штатах. Для частування гостей на інавгурації четвертого президента США Джеймса Медісона його дружина приготувала кілька відер чогось приголомшливо смачного і неймовірно холодного. Але знову-таки всі ці десерти хоч і були смакотою, але вельми віддалено нагадували нинішнє морозиво і, до всього іншого, були дуже дорогі.

 Справжнє морозиво, аналог того, яке ми їмо сьогодні, з'явилося в Америці з легкої руки Ненсі Джонсон - дочки шинкаря. Вона винайшла фризер - пристрій для збивання суміші (насичення повітрям) при одночасному заморожуванні. Адже виявилося, що один з головних компонентів хорошого морозива - звичайне повітря. Але Ненсі була нікчемним комерсантом, вона не запатентувала свій винахід. Це зробив якийсь Йонг і дав йому назву «Патент Джонсон фрізера для морозива», все-таки увічнивши тим самим ім'я Ненсі.

 У 1851 році в Балтіморі молочний фабрикант Якоб Фуссел відкрив фабрику морозива, а через кілька років взагалі закинув молочні продукти і повністю переключився на ласощі, що стали відтепер необхідністю для мільйонів людей. За ціною воно було дуже доступним - всього п'ять центів.

 І відтепер у виробництві морозива США стали попереду планети всієї. Тут його найбільше виробляли, більше всіх споживали. Саме в Америці придумали вафельний стаканчик, вафельний ріжок і ескімо. «Насадити» морозиво на паличку вийшло у американця Френка Епперсона, який випадково забув на морозі стакан соку з соломинкою. Американцеві Френку Епперсону  було ... 11 років.

 США продавали не тільки морозиво, але обладнання і технологію виробництва, і в результаті отримали   конкурентів ...

Якби ставили пам'ятник сталінському наркому легкої та харчової промисловості Анастасу Мікояну, то краще було б  зобразити його з ескімо в руці.  До речі, кругле ескімо придумав саме Анастас Іванович, на Заході воно прямокутне.

 - Дехто вважає досі, що морозиво - це ласощі лише для дітей, а дорослим воно не потрібно, - говорив з трибуни Мікоян. І наводив статистику: - У США виробляють 600 тисяч тонн морозива на рік, а в Радянському Союзі - тільки 8 тисяч. Я агітую за морозиво, бо це смачний й поживний продукт. Морозиво слід зробити продуктом повсякденного харчування, виготовляючи його за доступною ціною.  - Тобі, Анастас Іванович, не так комунізм важливий, як вирішення питання  виробництва  хорошого морозива, - зловісно «підчепив» свого наркома Сталін.

Незважаючи на негативний жарт вождя, Мікоян не відступився від ідеї, з'їздив до Америки, перейняв досвід, закупив технології та обладнання. 4 листопада 1937 було випущено перше радянське морозиво. Протягом декількох років виробництво ласощів освоїли на холодокомбінатах Москви, Ленінграда, Харкова. А в 1940-му почала роботу потужна фабрика в Києві.

 І хоча під час війни морозиво не робили, в післявоєнні роки стали надолужувати згаяне, і за смаковими якостями радянський продукт став вважатися кращим у світі. А все завдяки наказу Мікояна за №897, що регламентував рецептуру, спосіб виготовлення й правила продажу продукту. На підставі цього наказу 12 березня 1941 був введений ГОСТ 117-41, який до цих пір вважається найжорсткішим світовим стандартом для виробництва харчових продуктів. По ньому радянське  морозиво випускалося без будь-яких консервантів і барвників, тому було смачним й екологічно чистим. Вафельні стаканчики, брикети та ескімо по всій країні виготовлялися за єдиною технологією і містили лише молочні жири.

 Кожна партія морозива оцінювалася  за 100-бальною шкалою. Будь-які відхилення від смаку, кольору, запаху вважалося ьраком. Час реалізації крижаних ласощів  обмежувався одним тижнем. Порушників суворо карали, за Сталіна - відсидкою у таборах, пізніше - величезними штрафами. В результаті за обсягами виробництва і споживання морозива СРСР вийшло на друге місце після США, а за якістю - на перше. За валюту на експорт щорічно відправлялося дві тисячі тонн продукту. За кордоном радянське морозиво було дуже популярним, його подавали в дорогих ресторанах.

Але з часом жорсткий союзний ГОСТ перетворився на республіканський, а потім і галузевий. Смакові якості морозива хоч не набагато, але погіршилися. Аж ніяк не в кращу сторону змінилося радянське морозиво в горбачовські часи. У 1986 році прибрали 100-бальну оцінку його якості, а в 1990-му скасували ГОСТ, і воно стало випускатися за технічними умовами. Більшість заводів стало виготовляти морозиво із рослинної сировини. У нові види додавали барвники, емульгатори, стабілізатори, згущене молоко. Природно, смак та якість стали іншими.

Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: