Велика діамантова афера

 

Лютневого вечора 1871 року в двері кабінету Джорджа Робертса, відомого бізнесмена з Сан-Франциско, постукали двоє чоловіків. Один з них представився Джоном Слеком, інший - Філіпом Арнольдом. Останній дістав з кишені маленький шкіряний мішечок і сказав, що в ньому міститься щось дуже цінне, тому він хотів би залишити його на зберігання в «Банку Каліфорнії» (англ. "Bank of California").

Арнольд і Слек спочатку неохоче відповідали на запитання заінтригованого бізнесмена, роблячи вигляд, що не бажають ділитися своєю таємницею. Зрештою, вони зізналися, що в шкіряному мішечку заховано «діамантову сировину», знайдену ними десь на Заході. Арнольд і Слек не стали називати точні координати виявленого родовища, але сказали, що стільки сапфірів, смарагдів, рубінів та інших дорогоцінних каменів вони в житті не бачили!

Історія звучала неправдоподібно, але коли Арнольд висипав з мішечка на стіл Робертса десятки необроблених алмазів, очі бізнесмена засяяли, а розум запаморичився.

У наші дні Арнольда і Слека багато хто з диким реготом гнав би в три шиї, але в 1871 році все було по-іншому. З моменту виявлення золота недалеко від лісопилки Саттера і початку Каліфорнійської золотої лихоманки пройшло всього двадцять років. З тих пір було відкрито чимало родовищ в США, Австралії й Новій Зеландії. У 1859 році в Неваді виявили знамениту срібну жилу Комстока, а через вісім років в Південній Африці старателі знайшли діаманти. Родовища дорогоцінного каміння та металів могли перебувати де завгодно, чекаючи, коли прийде їх черга стати відомими світу. Люди, які втратили шанс поживитися під час золотої лихоманки, жадали нових відкриттів.

У 1869 році завершилося будівництво трансконтинентальної залізниці, і натовпи старателів кинулися на Захід у пошуках миттєвого багатства. Коли Арнольд і Слек прибули в Сан-Франциско з легендою про те, що виявили величезне родовище дорогоцінних каменів, і надали в якості доказу шкіряний мішечок, набитий діамантами, люди не могли не повірити їм.

На наступний ранок двоє чоловіків вирушили в «Банк Каліфорнії» і попросили взяти у них на зберігання шкіряний мішечок з дорогоцінними каменями. Вони як би ненароком похвалилися перед клерком його вмістом, і до вечора про це знали всі, хто працював у банку, у тому числі і Вільям Ралстон, його засновник і президент, який зробив свій стан на золотій жилі Комстока. Він, також як і Джордж Робертс, не втримав язика за зубами, і незабаром про секрет Арнольда і Слека знало все місто.

Після візиту в банк старателі покинули Сан-Франциско. Вони повернулися через кілька тижнів, привізши з собою ще один шкіряний мішечок з дорогоцінними каменями. Коли Ралстон побачив його, він тут же почав шукати інвесторів, готових викупити родовище. Охочих виявилося досить багато. Умовити Арнольда продати свою частку алмазного поля не вдалося; Слек погодився це зробити за умови, що йому дадуть 100 тисяч доларів (мільйон за сучасним курсом). Половину суми старатель отримав одразу, решту грошей Ралстон пообіцяв заплатити після того, як він привезе з поля ще один мішечок з діамантами.

Арнольд і Слек знову виїхали з міста. Через кілька тижнів вони повернулися з новою партією дорогоцінних каменів. Ралстон, як і домовлялися, віддав Слеку  другу половину грошей.

Необроблені діаманти, які привозили Арнольд і Слек, були справжніми, а ось історія про багате родовище - брехнею. Старателям вдалося обвести навколо пальця відомого і успішного банкіра і його друзів, проникливих інвесторів, і продати їм за величезні гроші те, шо насправді вартувало копійки.

Перед тим як віддати Слеку 100 тисяч доларів, інвестори зробили деякі запобіжні заходи, які, на їхню думку, повинні були захистити їх від шахрайства. Вони наполягли на тому, щоб дорогоцінні камені, знайдені старателями, оцінив найавторитетніший ювелір в Сполучених Штатах Америки - Чарльз Тіффані. Після цього інвестори планували відправити на огляд родовища гірського інженера, щоб, по-перше, переконатися, що воно дійсно існує, а по-друге, підтвердити слова Арнольда і Слека про його багаті запаси. Цих заходів обережності було б цілком достатньо, проте через недалекоглядність і невезіння вони не спрацювали.

У жовтні 1871 Ралстон поїхав у Нью-Йорк, щоб показати зразки дорогоцінних каменів, знайдених Арнольдом і Слеком, ювелірові Чарльзу Тіффані. У той час він активно займався залученням потенційних інвесторів зі Східного узбережжя, тому під час проведення експертної оцінки, крім нього, також були присутні такі відомі люди, як Джордж Макклелан  , Хорас Грилі та інші.

Насправді Чарльз Тіффані, так само як і його помічник, спеціалізувався на оцінці діамантів і практично нічого не знав про необроблених коштовних каменях. Але про це ювелір вважав за краще нікому не говорити. З поважним виглядом оглянувши алмази, він оголосив усім присутнім: «Панове, ці камені, поза всяким сумнівом, є справжніми і володіють неймовірною цінністю». Два дні потому помічник Тіффані за дорученням інвесторів визначив номінальну вартість наданих зразків в 150 тисяч доларів, що, звичайно ж, було неправдою.

Після того як Чарльз Тіффані підтвердив справжність алмазів, Ралстон звернувся за допомогою до незалежного експерта Генрі Жаніна, кваліфікованого і вельмишановного гірського інженера, який повинен був оцінити родовище, нібито виявлене Арнольдом і Слеком. Жанін славився тим, що за всю свою кар'єру досліджував більше 600 рудників і ще жодного разу не помилявся.

Арнольд, Слек і Жанін разом з трьома інвесторами вирушили в дорогу в кінці травня 1872 року. До родовища вони добиралися кілька днів: спочатку поїздом, потім на конях через дику місцевість. Весь цей час Жанін і інвестори, за наполяганням старателів, їхали із зав'язаними очима.

До родовища вони прибули 4 червня. Оглядаючи ділянку, на яку вказав Арнольд, один з інвесторів виявив в болоті необроблений алмаз. На пошуки у нього пішло всього пару хвилин. За годину Жанін і інвестори відшукали стільки дорогоцінного каміння (у тому числі рідкісних рубінів, смарагдів і сапфірів), скільки їм навіть і не снилося.

Доповідаючи Ралстону про результати поїздки, Генрі Жанін повідомив йому, що щомісяця родовище буде приносити мільйонний прибуток, оскільки його запаси невичерпні. За роботу він отримав 2500 доларів. Крім того, йому пообіцяли 1000 акцій нової компанії за ціною $ 10 за кожну.

Після подорожі до родовища старателі вирішили, що пора робити ноги. Отримавши ще 550 тисяч доларів за частку Арнольда, вони поспішили виїхати з Сан-Франциско.

Після того як Арнольд і Слек покинули місто, Вільям Ралстон взявся за створення десятимільйонної корпорації під назвою "San Francisco and New York Mining and Commercial Company" («Гірничодобувна і комерційна компанія Сан-Франциско і Нью-Йорка»). Йому вдалося залучити 25 інвесторів (у тому числі редактора «Нью-Йорк Тамс» Хораса Грилі і британського фінансиста барона Фердинанда Ротшильда), які вклали у справу по 80 тисяч доларів кожен. Ралстону залишалося знайти ще $ 8 мільйонів.

Ротшильди володіли всесвітньо відомою банківською фірмою. Проекти, в які вони інвестували гроші, завжди виявлялися прибутковими та успішними, тому не дивно, що інтерес навколо майбутньої компанії Ралстона ріс вражаючими темпами. Крім Арнольда і Слека, ніхто не знав, де знаходиться родовище алмазів, але що з того? Коли почали поширюватися чутки про те, що воно знаходиться на Території Арізони, туди сотнями повалили шукачі багатства і пригод.

Через афери Арнольда і Слека могла б постраждати набагато більша кількість людей, якби не одна випадковість: старателі, самі про те не підозрюючи, вибрали розташування «алмазного поля» на ділянці, яку в той час розробляла група урядових геологів.

Її лідер, Кларенс Кінг, почувши про те, де знаходиться родовище, не повірив своїм вухам. Він протягом 5 років займався дослідженням цієї території і ніяких покладів дорогоцінного каміння на ній не виявив. Професійна репутація Кінга опинилася на кону: якщо там дійсно знайдуть «діамантове поле», про що відразу стане відомо Вашингтону, його вважатимуть за некомпетентного працівника і припинять фінансування проекту, в якому він брав участь.

Кінг вирішив за вечерею зустрітися з Генрі Жаніном і дізнатися з перших вуст про історію, пов'язану з алмазним полем. Як тільки гірський інженер почав описувати подробиці поїздки до родовища, він відразу відчув недобре. Жанін продовжив розповідати про те, як вони за годину змогли знайти в одному місці сотні алмазів, рубінів і сапфірів. Як досвідчений геолог, Кінг знав, що таке неможливо. Процеси природного утворення алмазів, рубінів і сапфірів сильно відрізняються один від одного, тому виявити їх в одному й тому ж родовищі не представляється реальним.

Поспілкувавшись з Жаніном, Кінг зрозумів, про яке родовищі йшлося. Він запропонував інженерові відправитися туди на наступний день разом із ним і його командою.

Поїздка до «алмазного поля» зайняла кілька днів. Після прибуття на місце вони розбили табір і почали досліджувати ділянку. Щоб знайти необроблені алмази, рубіни і сапфіри, їм знадобилося зовсім небагато часу (як й у випадку з Жаніном). Кінг не міг повірити своїм очам, дивлячись на десятки дорогоцінних каменів, що лежали у нього в долонях. Думка про те, чи справжні вони, не покидала його всю ніч. Сумніви Кінга розвіялися з настанням ранку.

• Незабаром після сходу сонця один з членів його дослідницької команди виявив частково відшліфований і відполірований алмаз. Було ясно, що над ним попрацював ювелір.

• Кінг зауважив, що в тому місці, де він знаходив алмази, йому також траплялися й інші дорогоцінні камені - і практично завжди в однакових кількостях. У природі такого не буває.

• Крім того, ямки і поглиблення, в яких команда Кінга знаходила дорогоцінні камені, по всій видимості, були зроблені вручну або за допомогою спеціальних інструментів.

• На інших ділянках в тому ж районі Кінгу і його помічникам виявити нічого не вдалося.

Кінг знав, що якби поле було справжнім, то алмази можна було б знайти не тільки на поверхні, але і в товщі землі. Разом зі своїми колегами він на незайманій ділянці викопав траншею три метри завглибшки. Ретельно просіявши свіжу землю через сито, вони не знайшли жодного дорогоцінного каменю. Сумнівів не було: Арнольд і Слек всіх обдурили.

Кінг відіслав Ралстону телеграму зі словами про те, що його обдурили. Банкір, дізнавшись про аферу, прийшов в лють. Йому довелося закрити компанію і, щоб зберегти репутацію, повернути частину грошей ($ 250 тисяч) інвесторам зі своєї кишені. Як виявилося згодом, Ралстон прогорів не тільки на алмазах: він вклав мільйони в будівництво готелю "Palace Hotel", і ще вклався у кілька збиткових проектів, що обернулося для нього банкрутством. У 1875 році його тіло виявили в затоці Сан-Франциско.

Історія про великий алмазний обман 1872 року отримала широке висвітлення не тільки в американських, але й європейських виданнях. Як тільки за цю справу взялися журналісти, на поверхню відразу почали спливати вельми цікаві подробиці афери.

• Арнольд працював бухгалтером в компанії "Diamond Drill" (Сан-Франциско), яка займалася виробництвом бурових доліт з промислових алмазів. По всій видимості, саме ці камені (упереміш з дешевими необробленими рубінами і сапфірами) він використовував для спільної афери зі Слеком.

• Частина грошей від тієї суми, яку Ралстон заплатив Слеку в якості авансу, старателі витратили на купівлю у лондонських дилерів ще однієї партії необроблених алмазів. Саме ці камені Тіффані і його помічник оцінили в 150 тисяч доларів.

Філіпу Арнольду і Джону Слеку вдалося заробити на афері 650 тисяч доларів. Гроші, яких їм вистачило б до кінця життя, вони поділили навпіл і на тому розійшлися. Арнольд переїхав до штату Кентуккі, де купив 200 гектарів землі для ведення фермерського господарства. Коли влада, зрештою, вистежила його, за врегулювання всіх претензій до нього він заплатив 150 тисяч доларів. А на лишилися від афери гроші Арнольд відкрив власний банк. Через шість років він був поранений під час перестрілки з банкіром-конкурентом. Через півроку Арнольд помер від запалення легенів.

Про  Слека мало що відомо. Свою частину грошей він спустив на вітер, після чого був змушений працювати спочатку трунарем в штаті Міссурі, а після - директором похоронного бюро у Нью-Мексико. Слек помер в 1896 році. Його нажите майно оцінювалося в 1600 доларів.

Завдяки викриттю обману Кларенс Кінг значно просунувся по кар'єрних сходах; в 1879 році він став заступником голови Геологічної служби США (англ. US Geological Survey). Через пару років Кінг вирішив залишити цю посаду і зайнятися скотарством. На жаль, його бізнес не вдався. Він помер в 1901 році без копійки за душею.

Самим щасливим з усіх персонажів цієї історії виявився гірничий інженер Генрі Жанін. Афера не особливо сильно вдарила по його репутації. Більше того, до її викриття він встиг продати свої акції іншому інвестору за суму, що в чотири рази перевищувала їх реальну вартість - 40 тисяч доларів. Жанін не був  шахраєм, йому просто пощастило.

Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: