Відьми на Русі

 

Що ви згадуєте, коли чуєте слово Середньовіччя? Інквізиція і полювання на відьом. Але все це - в Західній Європі. А що у нас? На землях Русі чаклунські обряди мали глибоке коріння, і з ними теж церква намагалася боротися, хоч і не настільки кривавими методами, як інквізиція.

Згадки про людей, які здійснювали різноманітні магічні обряди, ми знаходимо в найдавніших фольклорних джерелах. Називали цих людей по-різному: знахарі, волхви, чаклуни, відьми, мольфари, ворожки, кудесь, і це ще не повний список їхніх імен. Таких людей поважали, йшли до них за допомогою чи порадою, але у той же час, якщо у селі відбувалися якісь неприємності, всі були упевнені, що це є справою рук сільського мага. У таких випадках іноді доходило і до самосуду. Саме тому будинки людей, які мали справу з потойбічними силами, як правило знаходилися на самій околиці сіл, у галявинах лісів. Це гарантувало  хоча б мімінімальну безпеку в разі заворушень.


Згодом у кожного із магів з'явилася своя «компетенція». Найнебезпечнішими народ вважав саме відьом. Згідно із повір'ям вони могли перетворюватися у тварин чи неживі предмети, аби нашкодити людям, знімати із неба зірки і ховати їх в себе у підвалі. Вони також можли впливати на погоду: затримати чи закликати хмари, чим викликати посуху, голод чи потоп. Їм же приписувалися закрутки, завитки й заломи (загорнуті особливим чином колосочки) на нивах, які вони робили із метою завдати шкоди господареві ниви чи щоб перетягнути до себе чуже зерно.

Відьмами зазвичай вважали старих жінок. Людям здавалася дивною така тривалість життя, і вони пов'язували це із втручанням чар. Рідше відьмами вважали заміжніх жінок або вдів, але ніколи - молодих дівчат. Всі відьми ділилися на дві категорії: уроджених і вчених. Причому другі вважалися більш небезпечними.

Майже в кожному селі була жінка або стара, яку вважали відьмою. Не складно здогадатися, що її боялися і не хотіли мати з нею нічого спільного. Однак відкрито виступати проти подібних людей боялися, і до крайніх заходів доходило тільки у виняткових випадках.

Боротьбу з відьмами очолила церква. Перші процеси почалися ще в XI ст. У «Статуті князя Володимира про церковні суди» знахарство, чаклунство і чари віднесено до числа справ, які розбирала і судила православна церква. Є згадка про те, що в 1024 році були спалені «лихі баби», яких звинуватили в неврожаї, що осягнув селян. У 1227 році в Новгороді на архієрейському подвір'ї спалили «чотирьох чарівників». У 1444 році в Можайску був спалений боярин Андрій Дмитрович з дружиною по звинуваченню в чаклунстві.

Прихильниками страти відьом і чаклунів були багато видних релігійних діячів того часу: київський митрополит Іоанн, володимирськиій єпископ Серапіон, новгородський архієпископ Антоній та інші.

Церква забороняла тримати в хаті «богомерзкі книги», а народ закликали викривати чарівників. Виявлених магів пропонувалося побити, пограбувати і вигнати з громади.

Одне з найбільших полювань на відьом відбулася в 1667 році в Гадячі на Полтавщині. Це місто в той час було столицею гетьмана лівобережної України Івана Брюховецького. Він активно йшов на зближення з Москвою і царським двором. Для цього він навіть одружився на доньці московського боярина Дарині Ісканській, що не могло сподобатися простому народу. Тому коли у його вагітної дружини стався викидень, гетьман побачив тут злий умисел. І через кілька днів він наказав «спалити п'ять баб відьом та шосту гадяцкого полковника дружину Гостру». У багатьох джерелах того часу говориться, що ці жінки були невинні, а гетьман просто хотів приборкати незадоволений народ.

У 1714 році в Лубнах, також на Полтавщині, збиралися спалити жінку за чарування. Уникнути цього вдалося лише завдяки втручанню історика В. Татіщева, який знаходився в місті проїздом з Німеччини. У 1720 році на Волині в чаклунстві звинуватили селянку Проську Каплунку. Її засипали землею по шию і спалили за те, що вона напустила на село моровицю. У 1730 році кременецький поміщик Лука Малинський звинуватив в чаклунстві свою кріпосну Мотруну Перисту. Жінку кілька днів катували, після чого спалили. У 1745 році в селі Обухівка Миргородського полку селяни спалили Вивдю Москаленчиху, бо на полях стали з'являтися «завитки», що на їхню думку призвело до смерті коней.

У 1758 р керуючий великим маєтком, що належав графу Тишкевичу, доповідав своєму поміщику, що їм спалено шість «чарівниць». Сусідній поміщик також спалив селянку, звинувативши її в чаклунстві. «Жінка зізналася, - писав керуючий поміщику, - і з великим відчаєм вирушила на той світ».

Починаючи з кінця ХVII століття випадки самочинної розправи на відьмами стали зустрічатися рідше. Селяни стали менше вірити в чаклунство і чарування, а якщо щось підозріле і траплялося, то воліли подавати до суду. Так у 1794 році прилуцький міщанин Іван Балаба подав скаргу на Зіновію Глобиху, яка начебто робила завитки на його ниві. Він звернувся до церкви, і священик після молитви дозволив йому збирати урожай. Однак господар побоювався вживати його сам. Частину він віддав женцям, які допомагали в збірці, решту продав, хоч і з втратою у ціні. А через деякий час звернувся до суду, оскільки він і його дружина почали відчувати погіршення здоров'я.

Варто сказати, що саме завитки викликали особливий страх у населення, адже це був об'єктивний показник. Якщо завитки з'являлися, значить, їх хтось робив. У таких випадках намагалися знайти людину, яка могла б розплутати їх, але це було небезпечно і для господаря ниви, і для знахаря, який зголосився допомогти. Так в 1785 році в селі Батурівка від невідомої хвороби «стисканням рук, ніг і всього корпусу» померло вісім чоловік з двох сімей. Односельці стверджували, що причиною стали завитки на полях.

У ХІХ столітті віра в чаклунство стала ще меншою. Суди якщо і брали на розгляд справи про магічні ритуали, то найчастіше обмежувалися штрафами.

Але випадки самосуду ще зустрічалися. Так в грудні 1879 в селі Врачево Новгородської губернії спалили селянку Аграфену Ігнатіївну за її «чаклунство», а влітку 1885 року в селі Пересадівці Херсонської губернії таку ж розправу вчинили з трьома селянками, звинуваченими в настанні посухи. У 1904 році суд в Сумах розглядав справу проти одного селянина який побив стару відьму. Та, проходячи повз його млини, перехрестилася, а він побачив у цьому псування, вискочив на вулицю і вдарив жінку колом.

За часів радянської влади всі уявлення про чаклунство викорінювалися з народної свідомості. Але навіть зараз, приїхавши в далеке село, можна почути розповіді про те, як одна сусідка навела порчу на іншу...

Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: