Підводний човен у Швеції

 

6 листопада 1981 світ дізнався про міжнародний скандал: радянський підводний дизельний човен № 137 вискочив на камені в прямій видимості шведської бази Карлскруна. Про те, як все трапилося насправді, розповідає капітан-лейтенант Василь Бесєдін, в той час замполіт нещасливої субмарини.

- Вночі з 27 на 28 жовтня 1981 року ми йшли в надводному положенні, свято впевнені в тому, що навколо на багато миль - одне море. Раптом радіометрист доповідає: «Працює прямо по курсу берегова шведська РЛС!» На що командир, капітан 3-го рангу Гущин, йому у відповідь: «Ти думай, що верзеш. У відкритому то морі! »

Потім всі, хто був на містку, побачили попереду вогні. Командир каже: «Рибак лазить, давай уперед». Через кілька хвилин сигнальник повідомив про темну пляму по курсу. На містку прийшли до висновку, що хтось паливо розлив. Але то вже була гряда каменів ...

Момент посадки на мілину був і у прямому, і у переносному сенсі карколомний. Ніс підняло, і човен поклало на лівий борт з креном градусів 15. Дали задній хід. Крен зменшився, але човен з каменів не злізла. Гірше того: лягли, як кажуть, усім черевом - від носа до корми.

До ранку штурман нарешті визначив наші координати: човен - біля південних берегів Швеції! Це при тому, що кілька годин тому ми, за його впевненими доповідями, перебували в центрі Балтійського моря. Точних слів командира я не пам'ятаю, але він багато нехорошого побажав штурману, та його найближчим родичам і військово-морському училищу, яке він закінчив ...

Ще в першій половині походу ми зачепилися за рибальське трал і зігнули рамку-антену радіопеленгатора. Штурман, старший лейтенант Коростов, крім радіопеленгації і числення, іншим способом визначення місця корабля не володів. Секстанти виявилися невідрегульовані, «ПІРСом» - приладом міжнародної системи, заснованій на сигналах фіксованих радіомаяків, - він користуватися не вмів. Підсумок: за два тижні плавання - 57 миль розбіжності між розрахунковою точкою і справжнім положенням човна!

Вранці почало світати і стало ясно: поверни ми на один градус вліво - і увійшли б точнісінько у гавань Карлскруну, шведської військово-морської бази. Ширина секретного штучного фарватеру там всього 12 метрів, а ми по ньому - як по ниточці! Ось і доведи тепер, що ми не шпигуни, а звичайні разгільдяї ...

Втім, і шведи не кращі. Нас не засік жоден радар і жоден береговий пост. Першими помітили нас зовсім не військові, а рибалки. Хвилин через сорок прибув прикордонний катер: «Що трапилося?» Відповідаємо: «Навігаційна аварія».

До того моменту ми встановили зв'язок зі штабом флоту. Шок від нашого повідомлення був настільки сильний, що там, не повіривши в радіограму, прийняли її за провокацію. Кілька десятків разів від нас вимагали «уточнити координати». І, тільки переконавшись, що все це правда, дали по радіо команду чекати радянських рятувальників і бути в готовності відбити спробу захоплення.

Перші три дні на березі поруч з нами службу несли прикордонники. На четвертий ранок замість них з'явилася шведська морська піхота: бойове розфарбовування на обличчях, гвинтівки М-16, два кулемети, одна гармата. За кожним, хто перебував на містку або верхній палубі, стежить крізь оптичний приціл персональний «морпіх».

В іншому шведи вели себе по-божому. На всі наші прохання реагували миттєво. А проблем виникало - будь здоров скільки. Треба було кудись сміття з човна дівати, потім прісна вода скінчилася. З мілини нас зняли шведські рятувальники. Щоправда, у підсумку за ці десятиденні «шведські канікули» господарі рахунок пред'явили - більше шестисот тисяч золотом.

Додому ми вийшли 6 листопада, вранці 7-го увійшли в базу. Батьківщина зустріла неласкаво: штурмана незабаром звільнили в запас, командира човна списали на берег, мене довго мурижили поза штатом, а потім призначили на «паперову» посаду в політвідділі.

Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: