Олександр Маринеско - герой, порушник і особистий ворог фюрера

 
 
Олександр Маринеско - справжня людина-легенда, кращий радянський підводник Великої Вітчизняної війни, герой і одночасно порушник військової дисципліни, обожнюваний підлеглими і нелюбимий флотським начальством. В оповіданнях про нього сплітаються правда і легенди. 
 
Легенда № 1: В Маринеско з ранніх років бачили героя, у службовій характеристиці в молоді роки нібито було написано: «готовий до подвигу». 
 
Важко уявити таку фразу в офіційному документі. Насправді було написано «Здатний нехтувати особистими інтересами для користі служби». Письменник Олександр Крон, друг Маринеско і автор книги про нього «Капітан далекого плавання», привів цю цитату зі службової характеристики і обмовився, а треба б написати: «Готовий до подвигу». Фразу підхопили, і вона пішла гуляти по просторах Інтернету. 
 
Легенда № 2: Гітлер оголосив Маринеско особистим ворогом після потоплення в січні 1945 року лайнера «Вільгельм Густлов». 
 
Насправді документальних підтверджень цьому немає. Німецька преса про загибель корабля не повідомляла, щоб не сіяти панічних настроїв. У той же час відомо, що фюрер брав участь в спуску побудованого в 1937 році лайнера на воду. До війни «Вільгельм Густлов» був круїзним теплоходом для членів організації «Сила через радість», у фашистській пропаганді лайнер використовувався як символ нового способу життя в Німеччині. У роки 2-ї світової корабель перетворили на плавучу базу для підготовки підводників. Після потоплення «Густлова» одна зі шведських газет повідомила, що на теплоході перебувало 3700 німецьких підводників. За пізнішими даними на ньому пливло близько тисячі офіцерів і курсантів підводного німецького флоту. 
 
У вітчизняній літературі потоплення «Вільгельма Густлова» було названо «атакою століття». А сам лайнер став найбільшим судном, потопленим радянськими моряками в роки війни. 
 
Легенда № 3: Військовий злочин 
 
Маринеско потопив лайнер «Вільгельм Густлов», на якому знаходилося також близько дев'яти тисяч біженців, жінок, дітей, старих, більшість з них загинуло. Це одна із найбільших за кількістю жертв катастроф за всю історію світового флоту. Однак транспортні судна противника протягом другої світової війни були основною метою підводного флоту всіх країн. Більшість істориків сходяться на тому, що оскільки «Вільгельм Густлов» був військовим транспортом, а не санітарним судном, в такій ситуації підводники мали всі підстави його атакувати. 
 
Торпедуючи корабель, підводники не знали, хто знаходиться на борту, але бачили, що судно йде у конвої під охороною. Маринеско на вскидку визначив його водотоннажність - 20 тисяч тонн. Насправді, виявилося більше - 25 484 тонни. 
 
Легенда № 4: підводним човном С-13, коли він потопив «Густлов» командував НЕ Маринеско, який нібито відсипався після п'янки, а помічник командира Ефременков. 
 
Цією «сенсацією» з читачами поділилася ще в 60-ті роки одна з радянських газет. Тоді ж вона була спростована. Сам Ефременков, який служив з ним і на попередньому човні «Малютці», лаври Маринеско собі ніколи не приписував. 
 
Є докладні спогади того бою, написані зі слів членів екіпажу, підводний човен користуючись поганою видимістю через снігопад і негоду кілька годин в надводному положенні переслідував лайнер, і коли зайняв ідеальне положення для торпедної атаки, обстрілялв німецький корабель. Три торпеди попали в ціль, при чому одна - в машинне відділення. Потім С-13 продовжив похід і потопив ще один транспортний корабель «Генерал фон Шойтлебен» (14 тисяч тонн). 
 
Легенда № 5: Маринеско образився, що йому не дали звання Героя Радянського Союзу. 
 
Почасти, так і було. Образився, але не тільки за себе. Капітана представили до вищої нагороди, але дали тільки орден Червоного прапора. Разом з капітаном заслужених нагород позбувся і весь екіпаж. Як згодом розповідали флотські начальники, якби це зробив хтось інший, йому б точно дали «героя». 
 
В останній бойовий похід навесні 1945-го на човні Маринеско поплив командувач підводним флотом контр-адмірал Стеценко. В поході 16 разів С-13 піддавався бомбардуванням і атакам німецьких підводних човнів. Після походу контр-адмірал єдиний з екіпажу отримав нагороду - орден «Нахімова», а на Маринеско написали нищівну характеристику: «командир підводного човна не старався шукати і атакувати противника». По суті, підводника травило флотське начальство. Командир легендарного до того часу на Балтійському флоті підводного човна запив. Коли його розжалували з позбавленням звання капітана 3-рангу й хотіли перевести на нижчу посаду, Олександр Маринеско взагалі хотів звільнитися з ВМФ. 
 
Легенда № 6: Після війни Маринеско був засуджений за крадіжку. 
 
У 1947 році суд визнав колишнього моряка, який працював завгоспом у НДІ переливання крові в Ленінграді, винним в розкраданні і засудив до трьох років позбавлення волі. Всі біографи сходяться в тому, що Маринеско обмовив директор цього інституту такий собі Кухарчик, сам згодом засуджений за розкрадання, в яких моряк брати участь відмовився. Маринеско поставили в провину, що він розвіз списаний торф з інститутського двору по домівках співробітників (з дозволу, до речі, директора) а собі взяв з горища списане ліжко. Сам моряк пояснював, що у нього в родині була маленька дитина, якій ніде було спати, ліжко він взяв тимчасово і потім мав намір повернути. 
 
При судовому розгляді прокурор відмовився від обвинувачення, а народні засідателі написали окрему думку. Проте, справу розглянув інший склад суду і Маринеско відправили на Колиму. В ешелоні він разом з іншими військовими моряками бився з кримінальниками та колишніми поліцаями. На щастя в Магадан Маринеско не потрапив. Виручили морські навички. Спочатку працював бригадиром вантажників в Ванінському порту, потім аж до звільнення помічником директора рибзаводу. 
 
Легенда № 7: Всі подвиги Маринеско здійснив, порушуючи накази командування, і йому просто щастило. 
 
Насправді Маринеско був людиною, яка вміла піднятися над обставинами, вважалося, що підводний човен не може атакувати від ворожого берега. Він так робив: після торпедування при переслідуванні йшов до місця потоплення судна, підводний човен там ніхто не шукає. С-13 з нещасливим номером став єдиним з радянських підводних човнів цієї серії на Балтиці, який вцілів до кінця війни. 
 
Сам Маринеско з приводу везіння, одного разу згадав слова Олександра Суворова «Раз пощастило, два пощастило, залиште що-небудь і на моє вміння». 
 
З приводу особистості Маринеско і сьогодні не вщухають суперечки, і вона до цих пір, через півстоліття після його відходу з життя (помер від раку в 1963 році, напівзабутий) притягує до себе. Військовому морякові, неоціненому за життя, звання Героя Радянського Союзу було присвоєно тільки в 1990 році. 
 
Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: