Інтриги в Кремлі

 

Відомо, що Андропов аж до смерті Леоніда Ілліча Брежнєва не розглядався як претендент на вищий партійний пост. Ставши в 1967 році із секретарів ЦК КПРС Головою КДБ, він розумів, що абсолютна більшість членів Політбюро ЦК КПРС не підтримає його претензій на пост Генсека. Єдиним виходом для Андропова було вичікування і своєчасне усунення конкурентів. У глави секретної служби для цього були достатні можливості.

У зв'язку з цим деякі дослідники пропонують наступну версію подій, що розгорнулися на «Старій площі»  у 1976-1982 рр.  План Андропова полягав у наступному. З одного боку, забезпечити знаходження Брежнєва на посту Генерального секретаря до того часу, поки у Андропова з'являться реальні шанси самому стати першою особою, а з іншого - забезпечити дискредитацію або усунення інших претендентів на пост Генсека. Потужним союзником Андропова у реалізації цього плану став секретар ЦК КПРС з оборонних питань і кандидат у члени Політбюро Дмитро Федорович Устинов. Але, мабуть, Устинов про кінцеву мету устремлінь  Андропова не здогадувався. Він був прихильником залишення Брежнєва на посту Генсека, бо мав необмежений вплив на Леоніда Ілліча. Завдяки цьому сам Устинов і питання підвищення обороноздатності країни були на першому плані. Повне взаєморозуміння Андропова і Устинова з даного питання встановилося в період підготовки до XXV з'їзду КПРС, що проходив з 24 лютого по 5 березня 1976 року. Брежнєв, у зв'язку з погіршенням здоров'я, хотів на цьому з'їзді передати кермо влади Григорію Васильовичу Романову, який у той період мав репутацію гранично чесного, жорсткого, розумного технократа, схильного до соціальних новацій та експериментів.

53-річний Романов був завжди підтягнутий, з сивиною на скронях він був вельми імпозантний. І це, і гострий розум Романова відзначали багато зарубіжних  керівників. Андропову і Устинову був украй небажаний прихід Романова. Він був молодший Андропова на 9 років, Устинова - на 15, а Брежнєва - на 17 років.  Генсек Романов для Андропова означав відмову від планів, а для Устинова, який вважався главою так званого «вузького кола» Політбюро, де попередньо вирішувалися всі найважливіші питання - втрату привілейованого становища в Політбюро. Андропов і Устинов також розуміли, що Романов негайно відправить їх на пенсію. У цьому зв'язку вони, за підтримки Суслова, Громико і Черненко, зуміли переконати Брежнєва в необхідності залишитися на посаді Генерального секретаря ЦК КПРС. Романова Андропов нейтралізував найбільш банальним чином. Був запущений слух про те, що весілля молодшої дочки Романова проходило з «імператорської» розкішшю в Таврійському палаці, для чого було взято посуд із запасників Ермітажу. І хоча весілля було у 1974 році, згадали про нього чомусь у 1976-му. У підсумку кар'єра Романова булла  застопорена.

Розповсюджувачами брехливої інформації про весілля дочки Романова зробили не лише обивателів, а й перших секретарів міськкомів і райкомів КПРС  північного заходу СРСР. Вони проходили перепідготовку на курсах Ленінградської Вищої партійної школи, яка в той час розташовувалася в Таврійському палаці.  

Тим часом достеменно відомо, що Романов ніяких надмірностей собі й родині не дозволяв. Він все життя прожив у двокімнатній квартирі.  Весілля його молодшої дочки пройшло на держдачі. На ній були присутні всього 10 гостей, а сам Григорій Васильович серйозно запізнився на весільну вечерю в силу своєї службової зайнятості.
Романов звертався до ЦК КПРС із проханням дати публічне  спростування наклепу. Але у відповідь лише почув «не звертати увагу на дрібниці». Знали б тоді цеківський розумники, а серед них був і Костянтин Устинович Черненко, що цією відповіддю вони прискорили крах КПРС і СРСР ...

Але Андропову заважав не тільки Романов, але і міністр оборони СРСР Гречко Андрій Антонович. У силу того що Брежнєв під час війни служив під його керівництвом маршал не раз торпедував рішення Генсека. Це й не дивно. Ставний красень, майже двометрового зросту, Андрій Антонович за покликанням був командиром. Справа доходила до прямих випадів Маршала Радянського Союзу на адресу Генсека прямо на засіданнях Політбюро. Брежнєв їх терпляче зносив.

Проблем з КДБ у Гречко не було. Але він не приховував свого негативного ставлення до розростання бюрократичних структур Комітету і посиленню його впливу. Це породило відому напруженість в його відносинах з Андроповим. Устинов також насилу ділив сферу впливу з міністром оборони. Він, ще в червні 1941 року став наркомом озброєнь, вважав себе людиною, яка зробила більше, ніж хто-небудь, для зміцнення обороноздатності країни, і не потребував жодних порад.

І от увечері 26 квітня 1976 року маршал Гречко приїхав після роботи на дачу, ліг спати і вранці не прокинувся. Сучасники відзначали, що він, незважаючи на свої 72 роки, в багатьох питаннях міг дати фору молодим.

Вважати, що до смерті Гречко було причетне відомство Андропова вельми проблематично, якби не одна обставина. Дивним є те, що після смерті маршала подібним чином померли ще кілька членів Політбюро.

Звичайно,  всі люди смертні, але дивним є те, що всі вони вмирали якось дуже вчасно ...  У 1978 році  Андропов поскаржився головному кремлівському медику Євгену Івановичу Чазову на те, що не знає, як перевести Горбачова у Москву.  Через місяць «чудесним» чином виникла вакансія, звільнилося місце Федора Давидовича Кулакова, секретаря ЦК КПРС по сільхозпитанням,  якраз під Горбачова.

Кулаков, так само як Гречко, приїхав на дачу, посидів з гостями, відправився спати і не прокинувся.  Люди, які близько знали його,  стверджували,  що Кулаков був здоровий, як бик, не знав, що таке головний біль або застуда, був невиправним оптимістом. Дивними виявилися обставини смерті Кулакова. Напередодні ввечері його дачу під різними приводами покинули охорона і особистий лікар, прикріплений до кожного члена Політбюро.

Про це писав у книзі «Останній генсек» Віктор Олексійович Казначеєв, колишній другий секретар Ставропольського крайкому КПРС,  який добре знав родину Кулакова. Казначеєв також повідомив ще один цікавий факт. 17 липня 1978 року в пів-дев'ятого ранку йому подзвонив Горбачов і вельми бадьоро, без єдиної ноти жалю, повідомив, що Кулаков помер. Виходить, що Горбачов дізнався цю новину практично одночасно з вищим керівництвом країни.  Дивна обізнаність для партійного керівника одного з заштатних регіонів країни. Відчувається слід Андропова,  який благоволив до Горбачова.

Смерть Кулакова породила чимало чуток. На дачу, де помер Федір Давидович, приїжджав сам голова КДБ Андропов з двома опергрупами. Смерть констатував особисто Чазов. Детальний, але одночасно дуже плутаний звіт спеціальної медичної комісії на чолі з ним, викликав великі підозри у фахівців. Дивним було й те, що ні Брежнєв, ні Косигін, ні Суслов, ні Черненко не з'явилися на Червону площу на похорон Кулакова. На похоронах обмежилися виступом з трибуни Мавзолею першого секретаря Ставропольського крайкому партії  М. Горбачова.

Офіційно ТАСС повідомив, що в ніч із 16 на 17 червня 1978 року  Ф.Д. Кулаков «помер від гострої серцевої недостатності з раптовою зупинкою серця». Одночасно КДБ поширив чутки, що секретар ЦК КПРС Ф. Кулаков після невдалої спроби захопити владу перерізав собі вени ...

Не менш дивно пішов з життя перший заступник голови КДБ Семен Кузьмич Цвігун, один з довірених людей Брежнєва. Він, 19 січня 1982 року, тобто за 4 місяці до переходу Андропова з КДБ у ЦК КПРС, застрелився на дачі. У людей такого рангу буває чимало причин для того, щоб стрілятися, але у випадку з Цвігун занадто багато «але».

Створюється враження, що хтось дуже не хотів, щоб цей генерал очолив КДБ у разі відходу Андропова. Наприкінці 1981 року Цвігун, не скаржився на здоров'я, за наполяганням лікарів, ліг на обстеження в кремлівську лікарню. Його дочка Віолетта була вражена, коли з'ясувала, які ліки прописали батькові. Його на протязі дня накачували різними транквілізаторами.

Це намагаються пояснити тим, що Цвігун був у пригніченому стані після вкрай неприємної розмови з Михайлом Андрійовичем Сусловим,  другою людиною в Політбюро з приводу причетності Галини Брежнєвої до справи про вкрадені діаманти артистки цирку Ірини Бугримової. Однак достеменно відомо, що Цвігун і Суслов наприкінці 1981 року не зустрічалися і не могли зустрічатися.

Незважаючи на «дивний» курс лікування,  Цвігун не втратив  життєлюбства. За офіційною версією, в день так званого самогубства він з дружиною вирішив податися на дачу перевірити, як іде тривалий ремонт. Обставини «самогубства» Цвігуна також більш ніж дивні. Він попросив пістолет у водія автомашини, на якій приїхав, і один відправився в будинок. Однак на ганку дачі, де його ніхто не бачив, взяв і застрелився. Передсмертної записки не залишив.

Прибулий на місце смерті Цвігуна Андропов кинув фразу: «Я їм Цвігуна не пробачу!». У той же час відомо, що Цвігун був людиною Брежнєва, направленим у КДБ для нагляду за Андроповим. Можливо, цією фразою Андропов вирішив відвести від себе підозри.

Дочка Цвігуна Віолетта вважає, що батька вбили. Це побічно підтверджує той факт, що її спроби ознайомитися з матеріалами розслідування «самогубства» батька виявилися безуспішними. Цих документів в архівах не виявилося.

Спливли  нові подробиці  про смерть Цвігуна. Виявляється, Цвігун не приїжджав, а ночував на дачі. Перед виїздом на роботу, коли він уже сидів у машині, офіцер охорони повідомив, що Семена Кузьмича запрошують до телефону. Той повернувся в будинок, і тут пролунав фатальний постріл.  Далі труп генерала винесли на вулицю. Можна вірити чи ні, але дана інформація була нібито отримана від людей, які займалися розслідуванням обставин смерті Цвігуна.

До осені 1981 року здоров'я Брежнєва погіршилося.  Чазов про це поінформував Андропова. Той зрозумів, що головний претендент на посаду Генсека повинен працювати у ЦК на Старій площі. Знову виникла традиційна проблема вакансії. І тут вкрай своєчасно вмирає Суслов ...

Валерій Легостаєв, колишній помічник секретаря ЦК КПРС Єгора Лигачова, так розповідає про це: «Суслов і на восьмому десятку скаржився в медичній частині хіба що на болі в суглобах руки. Помер він у січні 1982-го оригінально. У тому сенсі оригінально, що перед смертю успішно пройшов у відомстві Чазова планову диспансеризацію: кров з вени, кров з пальця, ЕКГ, велосипед ...  І все це, зауважте, на кращому в СРСР обладнанні, під наглядом кращих кремлівських лікарів. Підсумок звичайний: проблем особливих немає, можна на роботу. Він подзвонив додому дочці, запропонував разом повечеряти в лікарні, щоб з ранку відразу їхати на службу. За вечерею медсестра принесла якісь таблетки. Випив. Вночі інсульт ».

Примітно, що Чазов заздалегідь повідомив Брежнєву про близьку смерть Суслова. Про це розповів у своїх мемуарах помічник Брежнєва Александров-Агентів. Він пише: «У початку 1982 року Леонід Ілліч відвів мене в дальній кут своєї приймальні у ЦК і, знизивши голос, сказав: " Мені дзвонив Чазов. Суслов незабаром помре. Я думаю на його місце перевести у ЦК Андропова. Адже, правда ж, Юрка сильніший Черненко - ерудована, творчо мисляча людина "». У підсумку Юрій Володимирович 24 травня 1982 знову стає секретарем ЦК КПРС, але тепер уже займає кабінет Суслова.

Існує версія, що перехід Андропова у ЦК КПРС був здійснений з ініціативи Брежнєва, якого стала лякати безконтрольність і всевладдя шефа секретної служби. Не випадково за наполяганням Генсека замість Андропова був призначений В. Федорчук, голова КДБ України, близький друг першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Васильовича Щербицького, що неприязно ставився до Андропова.


У цьому випадку всі розмови про те, що Брежнєв бачив у Андропові свого наступника, не більше ніж домисли. Також відомо, що Брежнєв був добре поінформований про проблеми зі здоров'ям у Андропова. У той час Брежнєв вважав своїм наступником раніше згаданого Щербицького. У 1982 році Володимиру Васильовичу Щербицькому виповнилося 64 роки - нормальний вік для вищого державного діяча.  До цього часу у нього за плечима був величезний досвід політичної та господарської роботи. Ось на нього і вирішив зробити ставку Брежнєв. Ну, а для спокою і кращого контролю Генсек вирішив перевести Андропова ближче до себе в ЦК.

Колишній перший секретар Московського міськкому партії Віктор Васильович Гришин у спогадах «Від Хрущова до Горбачова» писав: «В. Федорчука  було переведено  із посади голови КДБ УРСР.  Напевно за рекомендацією В.В. Щербицького, мабуть найбільш  близької людини до Л.І. Брежнєва, який, за чутками, хотів на найближчому Пленумі ЦК рекомендувати Щербицького Генеральним секретарем ЦК КПРС, а самому перейти на посаду Голови ЦК партії » .Більш виразно про це розповідав Іван Васильович Капітонов, який у брежнєвські часи був секретарем ЦК КПРС по кадрам. Він згадував: «У середині жовтня 1982 року Брежнєв покликав мене до себе.- Бачиш це крісло? - Запитав він, вказуючи на своє робоче місце. - Через місяць в ньому буде сидіти Щербицький. Всі кадрові питання вирішуй з урахуванням цього ». Після цієї розмови на засіданні Політбюро було прийнято рішення про скликання Пленуму ЦК КПРС.  Першим мало обговорюватися питання про прискорення науково-технічного прогресу. Другим, закритим - організаційне питання. Однак за кілька днів до пленуму Леонід Ілліч несподівано помер.

Генеральний секретар Брежнєв в кінці 70-х років не відрізнявся міцним здоров'ям. Відчуття дряхлості створювали труднощі його мови і склеротична забудькуватість (що стало темою багатьох анекдотів). Однак звичайні старі (навіть без кремлівського догляду) у стані глибокого склерозу нерідко живуть дуже довго.  

Чи можна вважати природною смерть Брежнєва, що послідувала в ніч з 9 на 10 листопада 1982року? Ось інформація для роздумів. Напередодні Пленуму Брежнєв вирішив заручитися підтримкою Андропова щодо рекомендації кандидатури Щербицького на пост Генсека. З цього приводу він запросив до себе Андропова. Легостаєв так описав день зустрічі Брежнєва і Андропова: «Того дня черговим секретарем у приймальні Генсека працював Олег Захаров, з яким у мене були давні дружні стосунки ... Вранці 9 листопада через Завидова йому подзвонив Медведєв, який повідомив, що Генсек приїде в Кремль в районі 12:00 і просить запросити до цього часу Андропова. Що й було зроблено.Брежнєв прибув в Кремль приблизно в 12:00 дня в гарному настрої, відпочивши від святкової метушні. Як завжди, привітно привітався, пожартував і тут же запросив Андропова у кабінет. Вони довго розмовляли, судячи з усього, зустріч носила звичайний діловий характер. Немає ні найменших сумнівів у тому, що Захаров точно зафіксував факт останньої тривалої зустрічі Брежнєва і Андропова ». Однак після цієї розмови в ніч з 9 на 10 листопада 1982 року, Брежнєв у сні, також як Гречко, Кулаков і Суслов, тихо помер.

І знову цю смерть супроводжував ряд дивацтв.  Так, Чазов в книзі "Здоров'я і влада" заявляє, що повідомлення про смерть Брежнєва він отримав телефоном  о 8:00 ранку 10 листопада. Однак відомо, що начальник особистої охорони Брежнєва В. Медведєв у своїй книзі "Людина за спиною" повідомляє, що у спальню Генсека він і черговий увійшли близько дев'яти годин. І тільки тоді з'ясувалося, що Леонід Ілліч помер. Далі Чазов стверджує, що після нього на дачу Брежнєва приїхав Андропов. Однак дружина Брежнєва Вікторія Петрівна повідомила, що Андропов з'явився ще до приїзду Чазова, відразу ж після того, як стало ясно, що Брежнєв мертвий. Нікому ні слова не кажучи, він пройшов у спальню, узяв там невеликий чорний чемоданчик і поїхав.Потім офіційно з'явився вдруге, зробивши вигляд, що ніби тут і не був. На питання про те, що було у валізі, Вікторія Петрівна відповісти не могла. Леонід Ілліч їй говорив, що в ньому "компромат на всіх членів Політбюро", але говорив зі сміхом, ніби жартома. Зять Брежнєва Юрій Чурбанов підтвердив: «Вікторія Петрівна сказала, що вже приїжджав Андропов і взяв портфель, який Леонід Ілліч тримав у своїй спальні. Це був особливо охороняємий "броньований" портфель зі складними шифрами. Що там було, мені не відомо. Він довірявся тільки одному з охоронців, начальнику зміни, який скрізь його возив за Леонідом Іллічем. Забрав і поїхав ».

Після Андропова прибув Чазов і зафіксував смерть Генсека. Вважати, що вся ця низка смертей і усунень була здійснена з метою висунення Горбачова, просто смішно. Головною дійовою особою тут був Андропов, який прагнув стати Генсеком. До речі, багато дослідників дивуються, як Андропову, якого більшість членів Політбюро недолюблювало, 12 листопада 1982 року вдалося домогтися, щоб Політбюро ЦК КПРС одностайно рекомендувало його Пленуму ЦК КПРС на посаду  Генерального секретаря. Мабуть, цю підтримку Андропову забезпечив компромат з «броньованого портфеля» Леоніда Ілліча. При аналізі загадкових і дивних смертей у вищому ешелоні влади СРСР, не можна скидати з рахунків і західні спецслужби, які намагалися в силу можливостей усувати або нейтралізувати перспективних радянських лідерів. Не викликає сумнівів, що статті західної преси,  хваливші  Кулакова, Романова, Машерова, як претендентів на посаду  Генерального секретаря ЦК КПРС, послужили імпульсом для їх усунення; одних політично, інших фізично.

Враховуючи, що докази про безпосередню причетність КДБ до цих дивних смертей відсутні і навряд чи коли-небудь будуть виявлені, можна лише гіпотетично міркувати про роль Андропова в боротьбі за владу. Немає сумнівів, що за багаторічну роботу в КДБ Андропов став не тільки оперувати поняттями спецслужб, але й діяти з їхніх позицій. Для спецслужб будь-якої країни людське життя саме по собі не є цінністю.  Цінність людини, що потрапила в поле їхнього зору, визначається лише тим, чи сприяє вона досягненню поставленої мети або заважає. Звідси прагматичний підхід: все, що заважає, має бути усунуто. Ніяких емоцій, нічого особистого, тільки розрахунок. Інакше спецслужби ніколи не вирішували поставлених перед ними завдань.

Можливе заперечення: щодо партійних працівників високого рангу, особливо кандидатів і членів Політбюро ЦК КПРС, можливості КДБ були обмеженими. Однак багато членів Політбюро брежнєвського періоду згадували, що увагу КДБ вони відчували повсякденно. Можливості Андропова щодо контролю за вищої партійної елітою багаторазово зросли після того, як він зумів залучити на свій бік начальника четвертого Головного управління МОЗ СРСР Євгена Івановича Чазова.  Андропов і Чазов були призначені на свої посади майже одночасно, у 1967 році. Між ними склалися дуже близькі, якщо можна так висловитися, відносини. Це Чазов неодноразово підкреслює у своїх спогадах. Чазов і Андропов регулярно зустрічалися. За твердженням Легостаева, їхні таємні зустрічі відбувалися або по суботах у робочому кабінеті голови КДБ на пл. Дзержинського, або на його конспіративній квартирі на Садовому кільці, недалеко від Театру сатири. Темою розмов Андропова і Чазова був стан здоров'я вищих партійних і державних діячів СРСР, розстановка сил у Політбюро і, відповідно, можливі кадрові перестановки. Відомо, як уважно ставляться до порад лікаря старі люди. Відвертість високопоставлених престарілих пацієнтів також була досить високою. Ну а про можливості лікарів впливати на фізіологічний та психологічний стан пацієнтів говорити не доводиться.

У цьому зв'язку необхідно розповісти одну історію, яку викладає в книзі «Тимчасовики.  Доля національної Росії. Її друзі і вороги » відомий радянський штангіст, олімпійський чемпіон, талановитий письменник Юрій Петрович Власов. Він наводить унікальнійше свідоцтво провізора кремлівської аптеки, що складав ліки для високопоставлених пацієнтів.
За словами провізора,  часом в аптеку приїжджав скромний, непомітний чоловік. Він був з КДБ. Переглянувши рецепти, «людина» простягала провізору упаковочку і говорила: «Ось цьому хворому додайте у порошок (таблетку, мікстуру і т.д.)».

Там все вже було дозовано. Це не були отруйні препарати. Добавки просто погіршували хворобу пацієнта і через якийсь час він помирав природною смертю. Запускалася так звана «програмована смерть». (Ю. Власов. «Тимчасовики ...» М., 2005. С. 87).

Найімовірніше, чоловік, що приходив до провізора, дійсно був з КДБ. Однак, хто йому давав завдання, важко сказати. Можливо, що хтось «нагорі», борючись за владу, розчищав собі шлях. Але встановити чи працював господар «людини з КДБ» на себе або на когось іншого, неможливо.

Таємна смертельна боротьба у вищих ешелонах за владу, була також вельми зручним прикриттям для втручання іноземних спецслужб. Відомо, що не тільки Калугін і Гордієвський в КДБ працювали на Захід.

На підтвердження того, що в СРСР вивіску спецслужб, як прикриття, нерідко використовували люди, що вирішували свої проблеми, наведемо наступний факт. У 1948-1952 роках на території Західної України і Молдавії, що знаходилися під особливим контролем НКВД, діяла величезна приватна будівельна організація, що ховалася під вивіскою «Управління військового будівництва-10» Міністерства оборони СРСР.

Її керівник, аферист «полковник» Микола Павленко, використовуючи атмосферу секретності, що панувала в ті роки, представляв своє управління, як маюче  відношення до виконання особливих завдань державної ваги. Це усувало питання і дозволяло псевдополковнику і його оточенню привласнювати весь прибуток від будівництва об'єктів. Нині російське телебачення показує телефільм «Чорні вовки», частково заснований на вищевикладених фактах.

Якщо за часів Сталіна аферисти могли прикриватися вивіскою НКВД, то в брежнєвський період агенти західних спецслужб з не меншим успіхом могли прикриватися КДБ. Одним словом, приписувати дивні смерті, що послідували в період Брежнєва, КДБ проблематично. Тим більше, що дивна передчасна смерть у ті роки, в більшості випадків, вражала найбільш стійких прихильників соціалістичного шляху розвитку.

Нагадаємо, що 20 грудня 1984 року раптова смерть наздогнала міністра оборони Устинова. Чазов в книзі «Здоров'я і влада» (с. 206) пише, що «сама смерть Устинова була певною мірою безглуздою і залишила багато питань щодо причин і характеру захворювання». За Чазовим  виходить, що кремлівські медики так і не встановили від чого помер Устинов?

Захворів Устинов після проведення спільних навчань радянських та чехословацьких військ на території Чехословаччини. Чазов відзначає «дивовижний збіг - приблизно в той же час, з такою ж клінічною картиною захворює і тодішній міністр оборони Чехословаччини Дзурі, який проводив разом з Устиновим навчання.

 

Тим часом офіційна причина смерті Дмитра Устинова  і Мартина Дзурі - «гостра серцева недостатність». З цієї ж причини протягом 1985 року померли ще два міністри оборони: Гейнц Гофман, міністр національної оборони НДР і Іштван Олах, міністр оборони Угорської Народної республіки.

Ряд дослідників вважає, що ці смерті зірвали плановане введення в 1984 році радянських, чехословацьких, гедеерівских і угорських військ до Польщі. Однак чи були смерті міністрів оборони країн Варшавського договору справою рук західних спецслужб, поки залишається невідомим. Але те, що американські спецслужби вважали нормальним фізичне усунення керівників інших держав, не є секретом. Тільки на лідера кубинської революції Ф. Кастро було скоєно понад шестисот спроб замахів, ряд з них за допомогою отрут.

Що ж стосується свідоцтва старого провізора, то воно нічим і ніким, крім Ю. Власова, не підтверджено. Але його не можна ігнорувати, оскільки інформація виходить від людини, яка завжди, і в брежнєвський, і в смутний єльцинський час уособлювала «совість російського народу».

Провізор був упевнений, що тільки Власов наважиться оприлюднити його сповідь і тим самим допоможе зняти з його душі гріх. Так і сталося. Але не будемо демонізувати це свідчення,  як підтвердження «анти людяності» радянського режиму. Боротьба за владу, аж «до гробової дошки», характерна і для західних демократій, і взагалі для всіх часів ...  Досить сказати, що сьогодні фактично доведено, що одним з ватажків змови, що призвела в 1963 р до вбивства президента США Дж. Кеннеді, був віце-президент Л. Джонсон.

Відомо, що історики остаточну оцінку достовірності тих чи інших подій воліють робити,  грунтуючись на документальних свідченнях.  Проте у ряді випадків навіть наявність офіційних документів не може гарантувати встановлення істини.

Інший раз свідчення очевидців коштують більше, ніж гора документів. Так і в нашому випадку. Свідоцтво старого провізора, мабуть, слід приймати як досить вагомий доказ про методи боротьби за владу, яка походила на кремлівському Олімпі.

Стверджують, що Горбачов спочатку брав участь у цій боротьбі. З цим важко погодитися. До смерті Брежнєва Горбачов був лише статистом в боротьбі Андропова за владу. Але напередодні смерті Андропова, що послідувала в лютому 1984 року, Горбачов активно включився в цю боротьбу. Однак тоді він програв.

Члени Політбюро вважали за краще зробити ставку на передбачуваного, зручного, хоча й смертельно хворого Костянтина Устиновича Черненко. Обрання главою великої держави немічного старого було свідченням того, що система вищої політичної влади в СРСР серйозно, а точніше, смертельно хвора.

Для Горбачова обрання немічного Черненко означало початок останнього вирішального етапу боротьби за владу. Як показали наступні події, Михайло Сергійович зумів віртуозно втілити в життя свої плани з набуття посади Генсека.

Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: