Морський канібалізм

К.С.Харріс в своїй книзі «Чому співають русалки» розповідає: «Неписаний морський закон скасовує табу на канібалізм при корабельних аваріях і загрозі голодної смерті. Першими "кандидатами" були ті, хто як передбачалося, помер би раніше інших, хоча жереб або добра воля людини могли це змінити ... Мені невідомі випадки кримінального переслідування за звинуваченням у канібалізмі при корабельних аваріях ... » 
 
Ця історія про аварію корабля, яка привело до найгучнішої кримінальної справи в своєму роді.  Яхта «Mignonette» («Резеда») у свій останній раз вийшла в море в червні 1884 року. Екіпаж складався з капітана Томаса Дадлі, його вірного помічника Едвіна Стівенса, матроса Едмунда  Брукса і зовсім молодого і недосвідченого юнги - 17-річного Річарда Паркера. 
 
 Через пару тижнів яхта потрапила в сильний шторм. Під натиском величезних хвиль - яхту залило водою і вона стала тонути. Команда встигла спустити шлюпку, але в паніці забула взяти з собою необхідну провізію. Все що у них було з їжі - це дві банки консервованої ріпи. Ріпи вистачило рівним рахунком на два дні. Команда ще більше зневірилася, а капітан за допомогою складного ножа і весла став ловити рибу. У перший день «полювання» йому вдалося вбити морську черепаху. Іноді вдавалося заколоти тріску.  Минали дні. Морські течії і вітер все далі зносили шлюпку від судноплавних шляхів - несучи з собою надію. 
 
Перший не витримав Річард Паркер. У таємниці від всіх він пив морську воду і дуже швидко захворів і ослаб. Капітан з останніх сил намагався підтримувати дух команди. На 16 день команда зламалася. Голод і спрага зробили свою темну справу. Серед членів команди пішли розмови про неминучий вибір: загинути від голоду всім, або ... 
 
 Було вирішено тягнути жереб. Але до того моменту юнга настільки сильно ослабнув, що вже й втратив свідомість.  Його доля вирішилася сама собою. Капітан по батьківськи поплескав його за плече і сумно промовив: «Хлопчик мій, прокинься, прийшов твій час».  Перерізавши юнзі горло вони зібрали його кров в єдину на борту човна банку і жадібно випили, ще теплу, молоду кров. Розчленувавши труп юнги, «команда» що залишилася приступила до «бенкету».  
 
Уже після, на суді - капітан згадає цей момент і скаже: - «Я молився про те, щоб бог зміг пробачити нас за це. Це було самим моїм важким рішенням в житті, але воно було викликане смертельною необхідністю. У підсумку я втратив тільки одного члена команди - в іншому випадку загинули б усі ». На «м'ясі» юнги вони протягнули ще чотири дні, до того моменту, коли шлюпку підібрало судно «Монтесума».
 
 Вони навіть і не намагалися приховати сліди свого злочину. Капітан "Монтесуми" побачивши в шлюпці останки людини, наказав поховати їх у морі. Трьох страждальців взяли під варту. По прибуттю на сушу, всі троє - пішли під суд.  
 
Коли ця історія просочилася в пресу і про неї дізналися широкі маси, то багато хто був так сильно вражений, що впав в шок.  Думка розділилася і люди сперечалися: на перший погляд, команда зробила справжнісіньке вбивство, а з іншого боку, в разі, коли людина вбиває іншу, щоб вижити, то відповідно до закону того часу - він вважається невинним. Але оскільки  вбивство було навмисним і, отже, за законом його не можна виправдати.
 
Суд присяжних довго радився і заявив, що не може, однозначно сказати чи винні моряки в убивстві чи ні.  Минув тиждень. Присяжні засудили звинувачених до шести місяців каторги.  Ходили чутки, що:  - Едвін Стівенс згодом збожеволів,  - Матрос Брукс пив все життя,  - А капітан Дадлі виїхав до Австралії, де його довго мучила совість, аж до самої смерті від бубонної чуми.
 
Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: