Ляпи в фільмі "17 миттєвостей весни"

Сюжет книги Юліана Семенова "Сімнадцять миттєвостей весни", на основі якої знято телесеріал, був вигадкою письменника, ніж скільки-небудь історично достовірною історією. В першу чергу через це у фільмі є безліч помилок й серйозних логічних помилок.

Юліан Семенов у багатьох епізодах показав своє невігластво. Наприклад, усі німці в фільмі (включаючи зображуючих чоту Штірліца й Кет при перетинанні  Швейцарського кордону) - носять обручки на правій руці, як їх всі носили у СРСР, а от справжнісінькі  німці їх носять на лівій. Повністю вигадані «досьє». Особистих справ у Третьому рейху у тому вигляді, як показано в фільмі, не існувало, як й виразів на кшалт «нордичний характер», «нещадний до ворогів рейху». А усі документи СС друкувалися готичним, а не латинським шрифтом. Самі «досьє» переповнені спотвореннями. Наприклад, про Геббельса голос Ю. Капеляна за кадром інформує: «Освіта Середня». Насправді ж він був доктором філософії Гейдельберзького університету, у 1922 році захистив дисертацію по історії драматургії. Невірна й заява Капеляна, що Геббельс був призначений гауляйтером Берліна у 1944 році (за доблесть, проявлену при придушенні заколоту): він був призначений на цю посаду ще 26 жовтня 1926 й залишався на посаді до своєї смерті у травні  1945 р. Про Герінга Капелян теж каже: «освіта середня», хоча той закінчив Військову академію в Карлсрує й військове училище у Берліні - із найвищою можливою сумою випускних оцінок, за що  й був особисто відзначеним  кайзером Вільгельмом. Навіщо ж Семенову знадобилося приховувати вищу освіту Геббельса та Герінга - незрозуміло, адже негативне ставлення народу до цих особистостей базується не на їх освіченості чи  неосвіченості, а на вчинених ними злочинах.

***

Коли йдучи коридором  Мюллер, зустрів Шлленберга й Штірліца, то дуже здивувався. Ще б не здивуватися шефу гестапо: адже 4 управління (гестапо) та  6 управління (політична розвідка) розташовувалися у різних будівлях, відстань між якими перевищувала 10 км. З цієї ж причини безглузда й сцена, коли Штірліц, вийшовши із свого кабінету, зустрічає солдатів, які несуть валізу із рацією в поруч розташований кабінет Рольфа. Рольф служив у гестапо - й тому його кабінет не міг бути сусіднім із кабінетом Штірліца. Безглузді і допити, що проводяться Штірліцем, як й арешт Каті Козлової (Кет), бо відомство Шелленберга не мало право проводити арешти на території Німеччини. Мало того, служба політичної розвідки, де працював Штірліц, взагалі не мала права на ведення слідчої діяльності, включаючи й допити заарештованих.

***

Незрозуміла й сама професійна підготовка розвідника Ісаєва, який, пройшовши під час повітряної тривоги у вузол спецзв'язку та зателефонувавши Борману, став хапатися за трубки голими руками (а не через носовичок). Тут тільки два пояснення: або Штірліц ніколи у житті не чув про існування відбитків пальців, або у Штірліца не було по російській звичці носової хустки. До речі, незрозуміло й те, чому раптом вузол спецзв'язку залишився без єдиного чергового, хоча поруч у коридорі охорона  лишилися на своїх постах. 

***

Фільм демонструє у РСХА повний аврал: роботи вище даху, всі трудяться без сну, сплять тільки кілька годин. Викликаний по «справі» Штірліца Мюллер у кабінеті Кальтенбруннера зізнається, що очі у нього червоні, бо він вже кілька ночей не спить. Потім Айсман (Куравльов), викликаний вже Мюллером по тій же «справі», про себе каже те ж саме - не спав 3 доби, мрію - поспати 7годин. Мюллер в нагороду за поруку Айсмана за чесність Штірліца - дозволяє йому поспати 5годин. Той безмірно щасливий. На фоні  цього тотального авралу Штірліц виглядає повним трутнем. Він начебто теж пару раз побіжно скаржився, що, мовляв, часу не вистачає. Але при цьому відпочиває у заміському будинку, займаючись підрізанням ялинових гілок, грає із вуличними собаками, кожен день тиняється по барах, де п'є пивко й коньяк, переглядає газети й грає у шахи, возить просто так додому дам, знайомих з бару, де п'є із ними й танцює. Загалом - розважається як тільки може, у той час як товариші по роботі не сплять по 3 доби. Мало того - Штірліц настільки втомився від відпочинку й розваг, що у нього, виявляється, «проблеми із сном»! Коли він бачить що проносять у коридорі валізу із рацією й заходить слідом за нею до кабінета Рольфа, то не знаходить нічого дурнішого, ніж попросити снодійне як привід. Голос Ю. Капеляна за кадром: «Тепер якщо хтось запитає Рольфа, навіщо до нього заходив Штірліц, то той відповість, що він заходив за снодійним». Самий недолугий привід у період авралу у РСХА. Такий «привід» навпаки усіх насторожить, бо люди по 3 доби не сплять й щасливі на четверті поспати хоча б 5 годин, а один Штірліц у РСХА, бачте, за снодійним ходить до Рольфа ...

***

Уся інтрига сюжету крутиться навколо валізки із рацією, на якій нібито залишилися відбитки пальців Штірліца. Але звідки вони могли узятися, якщо в фільмі ясно показано - під час заміського сеансу зв'язку Штірліц весь час був у рукавичках? Тут, можливо, творці фільму не догледіли. Але ось помилка  вже самого Ю. Семенова: Штірліц вибудовує своє алібі на тому, що нібито допоміг якійсь невідомій дамі піднести коляску й якісь валізи. У фільмі показано, що у Штірліца були в цей час  рукавички. З якого ж дива могли узятися на тих речах його відбитки? Припустимо, Штірліц це розумів й хотів просто обдурити Мюллера. Але у такому випадку Мюллер постає - із подачі Ю. Семенова - повним придурком, повіривши у вигадки Штірліца, бо Штірліц був в той день у формі офіцера СС, а вона у лютому передбачає разом із шкіряним плащем обов'язкове носіння шкіряних рукавичок. Але раз Штірліц був одягнений у форму, то як же він тоді міг залишити відбитки пальців на речах якоїсь пані, якій він допомагав  переносити пожитки?

Цей огріх автора із відбитками пальців робить непереконливими книгу й фільм, а саме вміння Штірліца виплутуватися із підозр під безглуздими приводами - стало основою для численних анекдотів, бо народ відчуває ці «ненормальності».

***

Ще одна фантастична вигадка Ю. Семенова полягає у тому, що Штірліц якимось невідомим шляхом зміг дослужитися до звання штандартенфюрера СС, лишаючись холостяком. Це повністю виключено, бо офіцери СС, строго виконували наказ Гітлера по відтворенню населення (елітниї крові СС), й були ЗОБОВ'ЯЗАНІ одружитися до 30 років й мати якомога більше дітей. Це, звичайно, прекрасно знав Семенов, та ось якось «не лягала» в моральний вигляд радянського розвідника його німецька родина із німкенею й зграєю діточок з Гитлерюгенда. Тому довелося брехати - мовляв, у всій системі СС тільки одна людина була холостяком - Штірліц. Хоча саме із цієї прикмети його б відразу й викрили. Жаліслива сцена зустрічі у барі із дружиною, привезеною  із СРСР, не менш дурна. Який сенс сидіти й дивитися один на одного протягом 10 хвилин у всіх на очах? За Штірліцем немає стеження у 1935 році, він поза якихось підозр - й цілком може усамітнитися із дружиною де завгодно (адже усамітнився ж для вбивства провокатора Клауса). І усамітнитися не на 10 хвилин, а на кілька днів. І головне: чому інші розвідники ведуть підривну роботу сімейно - Кет із своїм чоловіком-радистом, а для Штірліца Центр не підібрав дружину-шпигунку? Це здається нелогічним й непослідовним - саме з точки зору Центру, бо хто його знає, цього Штірліца-Ісаєва: зголодніє за жіночим тілом, закохається в німкеню - і крах всього. Щоб цього не було, Центр був ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ дати йому в дружини теж розвідницю. Але знову - це «псує» імідж радянського розвідника в очах глядачів. Куди вигідніше його представити таким собі одинаком.

***

Штірліц вивозить провокатора Клауса в ліс і там в нього стріляє. Питання: а навіщо взагалі треба було його вбивати? Згідно з задумом книги і фільму, Семенов мав показати, що Штірліц не просто працював в РСХА, а ще й щось антифашистське робив. Ось, наприклад, провокатора вбив. Насправді Штірліца впроваджували в РСХА не для того, щоб він там відстрілював провокаторів - бо їх плодить сама Система і всіх не перестріляєш. А вбивство провокатора загрожує викриттям, провалом. Тому шпигунам заборонено так ризикувати. Сей вчинок Штірліца, чисто емоційний (судячи з фільму і грі актора) - безглуздий і небезпечний. Але якщо завдання Штірліца вбивати фашистів - то чого ж тоді він не вбив Бормана при особистій з ним зустрічі - в авто Бормана вночі, в підворітті? І ніхто б Штірліца не спіймав, бо про зустріч знали тільки дві людини - Борман і Штірліц. Замість цього Штірліц плазує перед Борманом, послужливо його вітає, знімає очки щоб показати своє обличчя, і згадує про те, яку репліку сказав Борман при нагородженні Штірліца Залізним Хрестом (про особу математика). Та справжній комуніст, радіючи такій можливості, тут же розрядив би в Бормана пістолетну обойму - і вже цим виконав би з надлишком борг перед Батьківщиною. Але Штірліц чомусь йде на величезний ризик провалу, вбиваючи якогось нікому не потрібного провокатора Клауса, але при зустрічі з правою рукою Гітлера - самим Борманом - вважає честю з ним зустрітися. Гаразд, нехай в даній ситуації Штирліцу було потрібно використовувати Бормана як противагу Гіммлеру, але ж він міг і раніше точно так виманити Бормана для «особистої зустрічі» якою-небудь дезою - і порішити праву руку Гітлера: не зробив, хоча цілком міг. З Борманом - це тільки один епізод, а от з лідерами СС Штірліц багато років займається панібратством, хоча всіх давно міг перетравити без всяких підозр. Він постійний відвідувач кабінетів Кальтенбруннера,  Шелленберга, рейхсфюрера СС Гіммлера. З Шелленбергом ходить, згідно фільму, навіть на футбольні матчі, а з рештою постійно випиває на прийомах. Чого ж він усіх їх не отруїв? Паралельно з добуванням розвідданих? Нарешті, Штірліц, член НСДАП із 1933 року, сотні разів брав участь у партійних заходах і нарадах за участю Адольфа Гітлера. І мав величезні можливості знищити Гітлера: і бомбу закласти, або взагалі підійти і вистрілити в нього. Вистрілив би в нього Штірліц на початку 1941 року - і не було б війни. Чого ж не стріляв? Адже один постріл Штірліца міг врятувати десятки мільйонів життів? В такому розумінні Штірліц виглядає зловісною фігурою: міг врятувати народи СРСР від німецької агресії, але не зробив цього, хоча - будучи штандартенфюрером СС, знав про підготовлювану війну і міг убити Гітлера, запобігши самій війні. Замість Гітлера він вбиває тільки провокатора Клауса - з його-то можливостями штандартенфюрера СС!

***

Ті ж самі питання  виникають у зв'язку зі сценою, коли Штірліц приїжджає в костел на похорон професора Карла Плейшнера (спеціаліста з лікування хвороб нирок). Голос за кадром розповідає, що професор був одним з керівників німецького Опору, а Штірліц з ним активно працював. Але тут на похорон професора приїжджає глава РСХА Ернст Кальтенбруннер (шеф над службами гестапо і СД), який, як виявляється, був теж почечником, лікувався у професора. Виникає питання: що це за такий собі «Опір», де його керівник Карл Плейшнер з подачі Штірліца лікує хворі нирки глави РСХА? Він повинен був його залікувати і вбити. А замість цього бадьорий і вилікуваний Плейшнером Кальтенбруннер приїжджає на похорон подякувати своєму рятівнику. Абсурд так і пре. Насправді Кальтенбруннер ніколи не був нирковим хворим, все це вигадав Юліан Семенов тільки з тією метою, щоб привезти сюди главу РСХА і показати, як Кальтенбруннер поплескує по щоці сина професора (мовляв, перейняв гітлерівський жест). От і все. Заради чисто вигаданої і художньої сцени поплескування дитини по щоці Юліан Семенов дискредитує сам німецький Опір, роблячи з нього лікарів Кальтенбруннера.

***

 «17 миттєвостей весни» - це, звичайно, повна неісторична фантастика. Саме цією   фантастичністю фільм так і полюбився народу. Очевидне всім найголовніше питання: коли Штірліц тільки й робить, що зриває всі плани СД і СС (зриває знищення Кракова, випускає з в'язниць німецьких фізиків та ін.), То ЯК ВІН ВЗАГАЛІ дослужився до звання штандартенфюрера СС ? За які ж такі заслуги? Або його підвищували по службі саме за його провали в роботі? Особливість ситуації у тому, що Штірліц не видає себе за ветерана СС (не є засланим розвідником з липовими документами СС, типу як у фільмі «Щит і меч»), а саме сам дослужився до свого звання, своєю працею на благо Німеччини його здобув. Та до того ж Адольф Гітлер йому особисто вручав Залізний Хрест - який аби кому не дають. Ясно, що  штандартенфюрером СС може стати тільки найзапекліший нацист і негідник, у якого руки по лікоть в крові. І якщо у ветерана СС є ще й Залізний Хрест - то це взагалі повна мразь. І от виявляється, що під личиною такого виродка всі ці роки переховувався радянський розвідник. Який роками конкурував в свій кар'єрі з сотнями інших нацистів, не менш бажаючих просунутися службовими сходами й демонструючих на ділі свій нацизм. Це абсолютно неможливо - зробити кар'єру в СС, ледь не дослужившись до генерала, але при цьому бути непричетним до злочинів СС. Так, історія розвідок знає приклади, коли зрадниками ставали полковники розвідок. Але вони були завербовані, вже пройшовши до цього звання службовими сходами, будучи у своїй кар'єрі чесними і ревними патріотами своєї країни. А тут Юліан Семенов придумує нечуване: Максим Ісаєв в 1933 році входить до лав НСДАП, вступає до лав СС, дослужується до полковника, отримуючи з рук Гітлера вищу нагороду нацистів - Залізний Хрест. За що саме Гітлер вручає цю нагороду Штирліцу - Семенов розсудливо замовчує, бо тут його фантазія вже безсила: це не орден «Дружби народів», а нагорода за нацистські злочини. І уточнення відкриють істину: а Штірліц-то - нацист. Якби випадкова бомба вбила Шелленберга, то Штірліц (найперспективніший співробітник і «любимчик» керівництва) автоматично зайняв би його генеральську посаду, входячи в керівництво апаратом СД. Ще трохи завзяття - і зайняв би місце Кальтенбруннера або, дивись, і самого рейхсфюрера СС Гіммлера. Отже, це вже за своїм місцем у Рейху НЕ розвідник, а один із керівників фашистської держави. І ось ситуація: на Трибуналі в Нюрнберзі збираються судити Штірліца як генерала СС і керівника СД, а він признається  ошелешеним союзникам - да я свій, я радянський розвідник! Доводиться відпустити. І оскільки не одна лише розвідка СРСР активно працювала, а й розвідки союзників не прохолоджувалися, то слідом за тим з'ясовується, що Мюллер - розвідник Англії, Геббельс - розвідник США, Борман - французький шпигун, а сам Адольф Гітлер - це завербований агент спецслужб Нової Зеландії . Трибунал доводиться закривати за відсутністю самих підсудних ... Так вся історія Другої світової війни із подачі Юліана Семенова перетворюється в анекдот.

 

Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: