Японська імперія у Першій світовій війни

 

15 серпня 1914 японський уряд пред'явив  Німеччині ультиматум, вимагаючи відводу німецьких військ із Тихого океану. Від Берліна зажадали вивести кораблі Імператорської Східно-Азіатської ескадри з Циндао, підірвати укріплення порту і передати Японській імперії Шаньдунський півострів. Японський уряд також зажадав  передати  їм німецькі тихоокеанські володіння. Німці були здивовані такою позицією, вони розраховували на доброзичливий нейтралітет - з Японією в довоєнний період були налагоджені добрі зв'язки. Не отримавши відповіді на цей ультиматум, Японська імперія 23 серпня 1914 імператорським указом оголосила війну Німеччині. Обгрунтували початок війни японці тим, що німці зайнялися військовими приготуваннями в своїх володіннях, а озброєні кораблі Німеччини, «загрожують нашій торгівлі та торгівлі нашою союзниці» (союзником Японії з 1902 року була Англія, договір був продовжений в 1911 році ).

Це для Німецької імперії був серйозний удар:

- По-перше, вони вважали, що доброзичливий до Німеччини нейтралітет Японії змусить Росію тримати на Сході значні військові контингенти. Рішення Японії дозволяло Росії перекинути на Захід сибірські корпуси.

- По-друге, вступ Японії у війну на боці Антанти робило німецькі тихоокеанські володіння беззахисними, дуже великою була перевага сил не в її користь.

- По-третє, німці планували вести за допомогою сил своєї ескадри крейсерів активну війну на комунікаціях у Тихому й Індійському океанах, маючи базою укріплений Циндао. Після рішення Японії цей план виявився під питанням. Циндао міг витримати атаку експедиційного загону з Росії, Франції чи Британії, але не регулярною японської армії.

У 1897 році місто Циндао в складі території «Залив Цзяочжоу», під тиском Німеччини, по концесії був переданий китайцями Німеччині. Німці перетворили місто на стратегічно важливий порт в підпорядкуванні Морського Управління (інші німецькі колонії підпорядковувалися Управлінню Колоній). Циндао став базою Східно-Азіатської ескадри, зоною дії німецьких крейсерів був Тихий океан. Крім того, в Циндао базувався Третій морський батальйон. Німці успішно поширювали свій економічний вплив по провінції Шаньдун.

Східно-Азіатської ескадрою з 1912 року керував віце-адмірал Максиміліан фон Шпеє. До складу ескадри входили броненосні крейсери «Шарнхорст» (флагманський корабель) й «Гнейзенау», легкі крейсери «Нюрнберг», «Емден», та «Лейпциг». Німецькі екіпажі мали добру підготовку, але кораблі були вже застарими та не могли протистояти переважаючим силам британського флоту у відкритому бою (і тим більше об'єднаним британсько-японським ВМС). Тому, у разі війни, ескадра повинна була уникати вступати в битви з великими силами противника, діяти на комунікаціях ворога, топлячи одиночні, слабші бойові кораблі і транспорти.

Участь у війні Японії мало свою специфіку. Керівництво японських збройних сил було фактично розділене на два табори: армія була побудована за прусським зразком й навчена німецькими офіцерами, тому армійська верхівка ставилася до війни негативно; японські ВМС створювалися в основному за допомогою Британії та навчалися на англійський манер. Крім того, у Японії був союз з Англією. Це послужило джерелом постійних суперечок у японському військовому керівництві. Треба відзначити, що багато простих японців взагалі не знали, що їх країна вступила у війну. Інформація давалася мінімальна, щоб не тривожити людей.

У Британії також не було єдності з приводу вступу у війну Японії. Глава МЗС сер Едуард Грей побоювався японської експансії в Тихому океані. Посилення її позицій за рахунок Німеччини та негативної реакції США, Австралії й Нової Зеландії на дії японців. Перший лорд Адміралтейства Уїнстон Черчілль дивився на ситуацію з військової точки зору, на його думку, в силу того, що основні сили британського флоту не могли покинути Європейський театр воєнних дій, саме японські ВМС повинні були стати головною силою, яка забезпечить свободу судноплавства в зоні китайських морів. В результаті військові інтереси взяли гору над геополітичними.

Треба сказати, що до початку Першої світової війни відносини між Великобританією і Японією були сильно зіпсовані, тому ніхто б не здивувався тому факту, якби японський уряд відмовився брати участь у війні. Основною причиною загострення британо-японських відносин був Китай (в той період історії «видобуток» великих держав). Японці намагалися проникнути туди і посилити свій вплив, підірвавши ще сильні позиції британців. Японія повільно, але вірно витісняла англійців з внутрішнього ринку Китаю.

У підсумку в Японії переміг раціональний погляд на участь Імперії війни. Стратегічний курс на домінування в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні було взято ще в кінці 19 століття, тому прийняти участь у війні було необхідно, щоб зміцнити позиції в регіоні. Але треба було вибрати супротивника по зубам. Війна в союзі з Німеччиною обіцяла максимум вигод - можна отримати володіння Росії, Британії та Франції, але шансів на перемогу було менше. Японцям довелося б протистояти потужній російській армії, яку могли підтримати морські і сухопутні сили Британії, Франції, Австралії, Нової  Зеландії, підрозділи з Британської Індії. У разі виступу Японської імперії проти Антанти, також була велика ймовірність вступу у війну Сполучених Штатів (що пізніше і сталося). Це було самогубство.

Відносно Німеччини таких проблем не було. Німецька імперія колонізувала ряд територій в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (острови Яп, Самоа, Маршаллові, Каролінські, Соломонові острови та ін.), А також орендувала у китайців територію частини Шаньдунського півострова. Причому, Берлін не мав у своїх заморських володіннях, скільки б значних збройних сил (на островах взагалі була тільки колоніальна поліція), а основні сили його флоту були блоковані в європейських портах, і не могли доставити туди війська. І навіть, якби Німецька імперія реалізувала план Шліффена повністю, зробивши свій бліцкриг щодо Франції та Росії, швидко виграти війну в Європі (на це німецький генштаб відводив 2-3 місяці; весь цей час гарнізон Циндао повинен був триматися), з Японією німці не змогли б поквитатися. Швидше за все, був би укладений мир на умовах відновлення довоєнного становища.

Війна з Німеччиною сприяла не тільки зміцненню позицій Японської імперії в Тихому океані, а й просуванню в Китаї.

Японці почали підготовку операції проти Циндао вже 16 серпня, тоді був відданий наказ про мобілізацію 18-ї піхотної дивізії. З представниками Британії та Франції було вироблено угоду, за якою 1-а японська ескадра захищала морські шляхи на північ від Шанхая, 2-а ескадра повинна була діяти проти Циндао, 3-а крейсерська ескадра забезпечувати судноплавство між Шанхаєм й Гонконгом. І два японських крейсера приєднувалися до ескадри британського адмірала Джерама для пошуку німецьких кораблів в Океанії.

У серпні - вересні 1914 року японські ВМС висадили десанти, які захопили острова Яп, Маршаллові, Каролінські і Маріанські о-ви. Новозеландський експедиційний загін і австралійці зайняли німецькі території на Новій Гвінеї, Новій Британії, на Соломонових островах, на островах Самоа. Після захоплення Джалуіта на Маршаллових островах, японська ескадра під командуванням віце-адмірала Ямая 12 жовтня зайняла гавань Трук на Каролінських островах. Ескадра контр-адмірала Тацуо Мацумури 1 жовтня окупувала приналежний німцям порт Рабаул на острові Нова Британія. 7 жовтня японці прибули на острів Яп, там була німецька канонерка «Планет». Її екіпаж поспішно затопив корабель, щоб він не потрапив в руки ворога. До початку листопада 1914 єдиною територією в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, яку контролювала Німеччина, залишився порт Циндао.

Треба відзначити, що дії японців стривожили керівництво Австралії й Нової Зеландії, які самі розраховували захопити ці території. До кінця 1914 року японський й англійський уряду насилу врегулювали проблему німецьких тихоокеанських володінь. Лондон погодився, що Маріанські, Каролінські і Маршаллові острови залишаться за Японською  імперією, і сили Британської співдружності не діятимуть північніше екватора.

Коли почалася війна, кораблі Німецької Східно-Азіатської крейсерської ескадри були біля острова Понапе, адмірал фон Шпеє здійснював рейд по німецьким колоніям. Розуміючи, що японці блокують Циндао, він прийняв рішення залишити в китайському порту тільки міноносці і канонірські човни, а великі кораблі зібрав біля Маріанських островів, де 13 серпня відбулася військова нарада. Рада прийняла рішення йти до берегів Чилі, чилійський уряд був прихильний  до Німеччини і кораблі могли розраховувати на паливо і ремонт.

Тільки один легкий крейсер «Емден» був направлений в Індійський океан. «Емден» в період з 1 серпня по 9 листопада 1914 втопив 23 торгових судна. 22 вересня капітан «Емдена» фон Мюллер застосував військову хитрість (на кораблі була встановлена бутафорна  труба, щоб його прийняли за британський корабель) і обстріляв індійський порт Мадрас, знищивши нафтосховище. 28 жовтня, застосувавши той же трюк, що і в Мадрасі, німецький крейсер проник у порт Пенанг і, скориставшись ефектом несподіванки, двома торпедами знищив російський бронепалубний крейсер «Жемчуг». Йдучи, німці потопили французький міноносець «Мушкет». 9 листопада 1914 німецький крейсер прийняв бій з потужнішим австралійським крейсером «Сідней» і загинув (бій біля Кокосових островів).

Ескадра фон Шпеє 1 листопада 1914 недалеко від чилійського порту Коронель розгромила британську ескадру контр-адмірала Крістофера Кредока - були потоплені броненосні крейсера «Гуд Хоуп» і «Монмут», загинуло 1654 британських моряка, включаючи самого адмірала. Британці вислали в Південну Атлантику ескадру віце-адмірала Фредеріка Стерді, вона мала у своєму складі 2 нових лінійних крейсера. Ескадри зустрілися у англійської військово-морської бази Порт-Стенлі на Фолклендських островах - 8 грудня стався бій. Німецька ескадра була знищена.

Німці намагалися передати Циндао Китаю, але цей хід не вдався, Франція і Британія цьому перешкодили. Губернатором порту і командувачем над усіма розташованими там військами був капітан 1 рангу Альфред Мейер-Вальдек. У довоєнний час під його командуванням було 75 офіцерів і 2250 солдатів. Фортеця була досить добре укріплена: у неї було 2 лінії оборони з боку суші і 8 берегових батарей, які прикривали порт з моря. Перша лінія оборони Циндао, була розташована в 6 кілометрах від центру міста і представляла собою 5 фортів, захищених ровом з дротовим загородженням на дні. У другій лінії оборони були стаціонарні артилерійські батареї. З боку суші фортецю захищало до 100 гармат. Крім того, артилерійську підтримку могли надати гармати австрійського крейсера «Кайзерін Елізабет», двох есмінців, і 4-х канонерок. Шляхом мобілізації коменданту фортеці Мейер-Вальдек вдалося довести чисельність гарнізону до 183 офіцерів, 4572 рядових (на їх озброєнні було 150 гармат, 25 мінометів, 75 кулеметів).

Сили противника були значно вище. Для захоплення порту-фортеці Циндао був створений японський експедиційний корпус під командуванням генерал-лейтенанта Каміо Міцуомі (його начальником штабу був генерал інженерних військ Хензо Яманасі). В корпус входила посилена 18-я піхотна дивізія - 32-35 тис. осіб при 144 гарматах і 40 кулеметах. Участь британців була символічною, до японців приєднався англійський загін з Вейхайвей , уельський батальйон і півбатальона сикхів (всього 1,5 тис. осіб). Вельми потужним  було і британсько-японське  військово-морське угруповання союзників. В нього входила 2-а японська ескадра адмірала Хірохару Като, вона мала у своєму складі 39 бойових кораблів: 3 ескадрених броненосця, 2 броненосця берегової оборони, 3 броненосних крейсера, 4 легких крейсера, інші були есмінцями, канонерку, допоміжні суда. З боку англійців прибув один броненосець і два есмінця.

27 серпня 1914 року японська ескадра блокувала порт, 28 серпня було проведене перше морське бомбардування міста. В ніч з 30 на 31 серпня японці зазнали першої втрати - есмінець «Сіротає» наскочив на мілину біля острова Лентао (4 вересня німецький есмінець добив корабель). 2 вересня, у бухті Лункоу на території нейтрального Китаю приблизно в 180 кілометрах від німецької фортеці, почалася висадка десанту. Повна блокада Циндао була встановлена 19 вересня, коли перерізали залізницю.

Японці були дуже обережні, врахували досвід російсько-японської війни, до того ж вони побоювалися професіоналізму німців, тому висадку десанту вели більше місяця (до 5 жовтня), і перетнули кордон германської колонії тільки 25 вересня (24-го підійшов англійський загін). 26-го почалася атака на позиції німців. 29 вересня німців вибили з першої лінії оборони. Після цього японці стали готуватися до штурму самого Циндао.

Кораблі обложників і обороняючихся діяли активно. Броненосці Антанти неодноразово обстрілювали німецькі позиції, але великого успіху не мали. А ось вогонь у відповідь приніс німцям успіх - 14 жовтня британський броненосець «Тріумф» отримав попадання 240-мм снарядом, і корабель був змушений піти на ремонт в Вейхайвей. Під час тральних робіт японці втратили 4 тральщика - вони підірвалися на мінах і затонули. Японці вперше успішно застосували атаку авіаносної авіації - гідроплани з транспорту «Вакаме» атакували і втопили німецький мінний загороджувач, крім того, літаки вели розвідку. У свою чергу німецькі кораблі підтримували вогнем своєї артилерії лівий фланг оборони Циндао.

Єдиною бойовою одиницею німців, яка змогла прорватися в море, був старий есмінець «№90» під командуванням капітан-лейтенанта Бруннера. Зрозумівши безнадійність ідеї денної атаки ворожої ескадри і дуелі з есмінцями противника, було прийнято рішення вночі обійти дозори і торпедувати крупний корабель противника. Після цього корабель повинен був піти в один з нейтральних портів Китаю, завантажитися вугіллям і повернутися, повторивши нічну атаку. У ніч на 17-18 жовтня Бруннер зміг проскочити першу лінію ворога (есмінці), зустрівши великий корабель (німці його прийняли за броненосець), атакували. Німецький есмінець випустив три торпеди, всі потрапили в ціль - жахливий вибух знищив старий японський бронепалубний крейсер «Такачихо» («Такатіхо»). Загинув майже весь екіпаж - 271 осіб з капітаном. Ризикувати і повертатися в Циндао Бруннер не став, коли паливо стало закінчуватися, викинув корабель на берег, екіпаж був інтернований китайською владою.

Облога міста йшла методично, японці за допомогою облогової артилерії руйнували укріплення, штурмові підрозділи і наносили удари по окремих німецьких позиціях. 31 жовтня почалася сильна артпідготовка, вона йшла тиждень (особливо посилився обстріл 4 листопада). По фортеці було випущено 43,5 тис. снарядів, у тому числі 800 - 280-мм. 6 листопада японці змогли пробити проходи через рів у центральній групі укріплень, японські штурмові загони вийшли в тил німецьких позицій на горі Бісмарк і західніше гори Ільтіс.

Все було підготовлено для вирішального штурму. Але в 5.15 ранку 8 листопада комендант фортеці Мейер-Вальдек віддав наказ про капітуляцію, хоча можливості оборони ще не були вичерпані.  Так в полон потрапило 202 офіцера і 4470 солдат (загальні втрати німців близько 700 чоловік). Японці втратили близько 2 тис. осіб. Судячи з усього, основна причина здачі фортеці - відсутність волі до жорсткого опору до останньої можливості. Німці планували, що Циндао протримається 2-3 місяці активної оборони: офіційно фортеця протрималася 74 дня (з 27 серпня по 8 листопада), але активні бойові дії у фортеці йшли тільки 44 дня (з 25 вересня по 8 листопада).

Після цього активна фаза бойових дій для Японської імперії закінчилася. Результати війни в 1914 році для японців були цілком вдалі: вони зайняли ряд островів північніше екватора, важливий плацдарм в Китаї, різко розширили свою військову присутність на Тихому океані. І все це при дуже невеликих втратах, обмеженому використанні своїх збройних сил. Правда, до політичного визнання цих придбань було ще далеко.Після захоплення Циндао, який по раннім домовленостям японці обіцяли передати за викуп китайцям, виникли суперечки з Британією, бо виконувати свої обіцянки Японія не планувала. Крім того, Австралія, Нова Зеландія і Сполучені Штати були вкрай незадоволені заняттям Японською  імперією островів в Тихому океані. Баланс сил у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні був зміщений на користь Японії.

Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: