Як розбагатіли США

 

У 1913 році США мали негативний зовнішньоторговельний баланс, а інвестиції північноамериканської держави в економіку інших країн, в основному країн Латинської Америки, були меншими ніж зовнішній державний борг. Наприкінці 1913 року за кордоном були розміщені північноамериканські капітали на суму 2,065 млрд. доларів, а самі Штати були винні 5 млрд. доларів. Треба сказати, що тодішні долари - зразка 1873, були реальною грошовою одиницею, кожен долар дорівнював 1,50463 гр. чистого золота. Але, з початком Першої світової війни картина радикально змінилася. США з держави-боржника стало кредитором провідних світових держав.

Перша світова війна забрала мільйони життів, пройшлася руйнівним смерчем по територіях Франції, Німеччини, Австро-Угорщини і Росії, і стала для американського уряду справжньою манною небесною. З 1 серпня 1914 по 1 січня 1917 Сполучені Штати надали воюючим державам позик на 1,9 млрд. доларів. Уже в квітні 1915 року один із власників фінансової імперії Моргана Томас Ламонт, виступаючи перед представниками преси, зазначив, що США треба якомога більше допомагати європейським союзникам, оскільки  це призведе до викупу американцями їх боргових зобов'язань перед Великобританією і Францією. Ще великим потоком позики європейським країнам пішли, коли США самі вступили у війну. До кінця Першої світової війни загальний обсяг кредитів склав більше 10 млрд. доларів. Приблизно 7 млрд. доларів пішли на закупівлю зброї, боєприпасів, амуніції, різних військових матеріалів. Причому купувалося все це в самих же США. Гроші залишилися в Штатах і стимулювали її економіку. Зрозуміло, що величезні прибутки були отримані фінансовими магнатами і промисловцями. Одним з підсумків Першої світової війни стало перетворення Сполучених Штатів з найбільшого світового боржника на найбільшого кредитора. Франція і Великобританія, навпаки, з найбільших у світі кредиторів перетворилися на боржників.

У випадку з Францією перетворення цієї країни в великого боржника сприяло те, що на її території велись затяжні бойові дії, мільйони робочих рук були відірвані від народного господарства і північно-східні області, де була зосереджена значна частина важкої промисловості, була під німецькою окупацією. Французькі золоті запаси на початок війни оцінювалися в 845 млн. доларів і вони були витрачені вже в перші місяці Першої світової війни.

Цікавий той факт, що в неофіційних бесідах зі своїми британськими партнерами американські державні діячі всю війну і перший час після неї запевняли, що після завершення війни США частину боргів спише, частину перекладе на переможені країни. Графік виплат країн-боржників пропонувалося пов'язати з графіком отримання ними репараційних платежів від переможених держав. Ситуація для країн-боржників прояснилася тільки в березні 1920 року, коли американське фінансове відомство у відповідь на послання британського міністра фінансів повідомило, що Штати не турбує затримка виплат з боку Німеччини, Англія повинна платити США вчасно. У листі від 3 листопада 1920 року  британський прем'єр-міністр Девід Ллойд Джордж просив американського президента Вудро Вільсона переглянути умови виплат. Проте відповідь американського президента була  витримана приблизно в тому ж дусі, що і повідомлення фінансового відомства. У результаті питання про військові борги було винесене на Генуезьку конференцію. На ній було прийнято рішення, що ті 4 млрд. 600 млн. доларів, які Великобританія була винна США, будуть виплачені протягом 62 років. При цьому до 1932 року британці були повинні платити 3% річних, а з 1933 року до кінця виплат - 3,5%. В результаті сума відсотків стала вище самої суми боргу. Англія повинна була заплатити 11 млрд. 105 млн. доларів. Це притому, що більшу частину німецьких репарацій отримувала Франція - 54,4%, а Англія отримала 23%.

Берлін щорічно був зобов'язаний виплачувати країнам-переможцям по 650 млн. доларів, з них 149 млн. 760 тис. доларів належало Англії. До 1933 року Лондон був повинен передавати американцям щорічно по 138 млн. доларів. Таким чином, практично всі репарації Німеччини, що призначалися  Англії, поглинали США. Проте вже в 1923 році Німеччина не змогла виплатити жодної марки. Франція у відповідь на це окупувала Рур. Британці скликали Лондонську конференцію, на якій в серпні 1924 був затверджений новий репараційний план для Німеччини. Його розробив міжнародний комітет експертів на чолі  із американським банкіром Чарльзом Гейтом Дауесом.

План був прийнятий під тиском США. Щоб запустити механізм економіки Німеччини, за планом Дауеса Берлін не тільки платив репарації, але одночасно отримував міжнародну позику. Спочатку Німеччині надали позику у 200 млн. доларів (110 млн. надавали американські банки) для стабілізації марки. До 1929 року Німеччині надійшло кредитів на суму в 21 млрд. марок, переважно з США. Тому за перший рік реалізації плану Дауеса Берліну довелося самостійно виплатити тільки 200 млн. золотих марок. План Дауеса встановив, що в 1924 році німці виплатять репарації на суму в 1 млрд. золотих марок (що тоді становило приблизно 238 млн. доларів), в перші кілька років сума виростала до 1,75 млрд. золотих марок і в 1928 році повинна була зрости до 2,5 млрд. марок. Таким чином, щорічні виплати Німеччини суттєво знижувалися, тепер більшу частину щорічної виплати США англійцям довелося платити зі своєї кишені. До того ж і ці суми Берлін виплачував нерегулярно, а з початку 1930-х років припинив виплати зовсім.

На Гаазьській  конференції по репараціям 1929-1930 рр. був прийнятий другий план репараційних виплат Німеччини (план Юнга). США офіційно не брали участь у роботі конференції, але фактично стали ініціатором плану Юнга. План був підготовлений групою фінансових фахівців  на чолі із американцем Оуеном Юнгом й відображав інтереси приватних, в першу чергу американських, кредиторів Німеччини. США вчинили тиск на учасників конференції, щоб цей план був прийнятий. План Юнга передбачав деяке скорочення розміру річних платежів - у середньому до 2 млрд. марок, відміняв репараційний податок на промисловість й скорочення обкладення транспорту, знищення іноземних контрольних органів. Він також передбачав скорочення загальної суми німецьких платежів до 113,9 млрд. золотих марок із терміном погашення у 37 років (можливим переглядом у майбутньому). Однак цей план діяв тільки один рік. У 1931 році рейхсканцлер Генріх Брюнінг зміг ввести мораторій на репараційні виплати і більше німці нічого не платили. Ще один удар по фінансах Великобританії завдав СРСР, який відмовився визнати борги царського й тимчасового урядів - 13,2 млрд. золотих рублів (а з урахуванням боргів урядів Колчака, Врангеля, Міллера та інших «урядів» Росії - 18,5 млрд. золотих рублів ). В результаті Першої світової війни провідні світові держави - Англія, Франція, Німеччина та Італія, стали боржниками Сполучених Штатів.

Ще більше США заробили на Другій світовій війні. 1 вересня 1939 року Німеччина напала на Польщу,а  вже 16 вересня польський уряд і вище командування втекло з країни до Румунії. Разом з ними з Польщі був вивезений і золотий запас країни. Незабаром він з Румунії потрапив до Франції. У Франції виявилося також золото потерпілої поразку Бельгії. Після того як була розгромлена Франція, польське, бельгійське, частина золота Нідерландів, а головне, золотий запас Французького Національного банку, який становив на кінець травня 1940 року  2 млрд. 477 млн. доларів, були вивезені до Французької Африки. У листопаді 1942 року в Дакарі висадилися американці, в 1943 році золото було перевезено в США і перекочувало в сховища Форт-Нокса. Ще раніше американці вивезли норвезьке золото. Правда, його було не так вже й багато, перед німецькою окупацією, в країні було золота на 84 млн. доларів.

Крім того, треба зазначити, що золото, срібло і різні коштовності з Європи, як би самі стікалися до Сполучених Штатів. Їхні власники, приватні особи, фірми, переводили свої заощадження в безпечне місце - США, бо у Європі бушувала війна. Так, якщо в жовтні 1939 року у Федеральній резервній системі США зберігалося золота на суму 17 млрд. доларів, то до лютого 1940 ця сума збільшилася вже на цілий мільярд (тодішній долар коштував приблизно як 25-26 сучасних). З початком активних бойових дій в Європі приплив золота в США ще більш виріс. Так, тільки за 10-14 травня 1940 в США надійшло золота на 46 млн. доларів. Коли стало очевидно, що Франція приречена, потік ще більше виріс - за 3-4 червня в Сполучені Штати надійшло золота на 500 млн. доларів.

Під час війни США збагачувалися, поставляючи озброєння і військові матеріали союзникам. Коли війна закінчилася, США давали розореним війною європейським країнам вже в борг. На позики європейці купували американські товари. Економіка США зростала, гроші поверталися і знову давалися в ріст вже молодшим партнерам. Так, 6 грудня 1945 між США і Англією було підписано кредитну угоду, яка набула чинності 15 липня 1946 року. По ній британці отримували 3 млрд. 750 млн. доларів. 6-та стаття цієї угоди забороняла Англії до 1951 року брати кредити у інших країн і використовувати гроші для погашення інших кредитів. 9-та стаття забороняла використовувати цю позику на покупку неамериканських товарів. США відразу після вступу в силу цього договору підняли ціни на свої товари. Англія втратила до 28% від суми кредиту через підвищення цін на товари.

У 1947 році американським державним секретарем Джорджем К. Маршаллом була висунута «Програма відновлення Європи» (план Маршалла). План вступив в дію в 1948 році і охопив 17 європейських держав. Фактично США поставили їх під свій фінансово-економічний контроль.

Таким чином, США стали після Другої світової війни найбагатшою країною світу, попередньо пограбувавши, обікравши та закабалити значну частину світу. Необхідно також врахувати і той факт, що для цього американські фінансово-промислові групи взяли найактивнішу участь у підготовці та розпалюванні пожеж Першої та Другої світових воєн. Дві світові війни дозволили США встановити фінансовий контроль над планетою.

 

Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: