Фекалії на війні

Ще в далекій давнині люди знайшли для фекалій вельми своєрідне застосування на ... війні!

Стародавні греки, наприклад, прославилися створенням безлічі самих різних метальних машин, а не тільки всім відомих катапульт і баліст. Доріболи метали величезні дротики і пучки стріл. А невробаллісти могли заряджатися і бочками з запальними сумішами, і в'язками палаючого хмизу, политого оливковою олією, і трупами тварин (їх перш ніж метати спеціально кілька днів витримували на сонці для посилення бойової ефективності), і величезними кулями і глиняними горщиками з нечистотами, щоб ще більше отруїти повітря нещасним обложеним, і зробити їх перебування за стінами міста абсолютно неможливим.

У середні століття все те ж саме повторилося і під час облоги лицарських замків. Причому зброя ця була вигідною у всіх відносинах, навіть більш вигіднішою, ніж все інше, оскільки замок за розмірами був невеликий, і його легше було закидати фекальними масами, які дружно поставляли солдати осаджуючої армії. Причому від цієї зброї не існувало захисту. Адже якщо навіть горщик з вмістом падав на дах, то «воно» все одно стікало у двір, а сморід по замку поширювався в будь-якому випадку.

Захисники замків чинили приблизно так само: влаштовували туалети на стінах так, щоб фекалії падали з них прямо в рів, через що вода в ньому набувала зовсім чудові властивості. Зрозуміло, що всі про це знали, і лізти в цей рів нікому з тих, що облягав цей замок не хотілося. Правда, в спеку рів страшенно смердів, але господарі замку з цим мирилися, оскільки це був надійний «захист».

А для навколишніх селян не було гіршого покарання, ніж чистити замковий рів, тому на цю роботу ганяли боржників і злочинців із замкової в'язниці, причому нерідко їм навіть обіцяли за це свободу!

Втім, навіть непрямим чином фекалії служили справі війни. Так, в Англії існувала область датського права «Денло», захоплена свого часу норвежцями та данцями. У них був розвинений стрілецький спорт - стрільба з лука по мішенях, які називалися «сміття тир». Скандинавів прогнали, але Англію завоювали нормандці, що говорили французькою мовою. Слово це переінакшили в «сортир», проте спочатку воно позначало зовсім не те, що зараз, а саме мішень для стріл, зліплена з власних фекалій. По-перше, «воно» завжди було під рукою, а по-друге, адже що тоді їли і пили? Прісний хліб, м'ясо, боби і ель! Так що не дивно, що тому, у кого мішені розвалювалися, кричали, що він «мало каші їв», зате тих, у кого мішені виходили рівними і акуратними, схвалювали криками, що, король, мовляв, добре годує своїх лучників!

Навіщо потрібні були саме такі мішені? А тому, що в них не тупилися дорогі і гострозаточені наконечники стріл. Ось тільки рук ці стрільці не мили, а витирали їх об себе. Ось тому-то лицарі-феодали і називали цих мужиків «смердючими». А оскільки на змаганнях були присутні дами, то щоб не бентежити їх процесом виробництва матеріалу для мішеней, стрільців розсаджували по невеликих наметах, і якщо він там «засідав» надто вже довго - глядачі кричали «сортир, виходь!» Тобто, «мішень , виходь!» Ну, а з часом значення цього слова змінилося і «прилипло» до «відомої споруди».

До речі, те, що стрілки з лука бралися за наконечники стріл такими ось руками, призводило до того, що завдані ними рани запалювалися і загнивали, так що навіть легкопоранені такими стрілами все одно потім помирали. Точно так само було і у перших стрільців з вогнепальної зброї, у якої запальний отвір для захисту від дощу теж замазували  «тим самим». Відповідно і за кулі до зброї вони бралися такими ж брудними руками і з точно такими ж наслідками. Недарма французький лицар і кондотьєр часів італійських воєн П'єр Баярд, прозваний «лицарем без страху і докору», шо прославився своєю педантичністю в питаннях честі, наказував без жалю відрубувати руки тим, у кого знаходили свинцеві кулі, бо свинець, на думку людей того часу, як раз і був причиною зараження ран, хоча насправді причина була зовсім інша.

Втім, люди вже тоді здогадувалися в чому справа і, скажімо, вістря знаменитого «часнику» спеціально змащували свинячим гноєм! Їм же мазали кілочки, замасковані на стежках в джунглях, даяки (жителі острова Борнео) і в'єтконгівці в роки війни в Індокитаї. Перед ними натягували мотузку з кабанячого волосся, зовсім непомітного серед рослинності і падавша на них людина отримувала свою порцію «отрути».

Однак здавалося б, стара «фекальна зброя» сьогодні потроху відроджується знову. Початок поклала література: в романах про Гаррі Поттера: юні чарівники школи Хогвардс тільки тим і займаються, що на перервах кидаються один в одного гнойовими бомбами. Але чарівникам легко. Махнув паличкою, прошепотів заклинання і все «наслідки» разом зникли. А от у реальному житті, на жаль, все інакше.

Наприклад, у вересні 2013 року на Філіппінах терористи кинули бомбу в патрулювалих місто солдатів. Бомба вибухнула, ніхто з семи чоловік не загинув і можна було б сподіватися, що вони стануть переслідувати терористів. Однак цього не сталося! Вибух повністю вивів їх з ладу, а все тому, що бомба була начинена фекаліями, і те, що вони були "обляпаними" з ніг до голови, їх просто морально надломило! І чому на Майдані до цього не додумалися?

Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: