Дракон з Чорного моря.

 
 
За сотні років до нашої ери Геродот розповідав про загадкове чудовисько, що мешкало у водах Понта Евксинського, як називали древні греки Чорне море. Чудовисько було темного, майже чорного кольору, із великим тулубом, схожим на гриву гребенем і довгим м'ясистим хвостом. Мало величезні пазуристі лапи, палаючі червоні очі і величезну широку пащу, засіяну кількома рядами гострих і довгих зубів, що за формою нагадували зуби акули.
 
Рухався монстр по поверхні води з величезною швидкістю, що значно перевищувала швидкість ходу грецьких парусних суден. Стародавні мореплавці відзначали його гігантські розміри - до тридцяти метрів в довжину! Підняті ним при русі хвилі могли зрівнятися з сильною бурею.
 
У XVI-XVIII століттях капітани турецьких військових і торгових кораблів, що здійснювали рейси між Стамбулом, Кримом і Азовом, регулярно доповідали чиновникам султана про чорноморського дракона. Бачили його, ще задовго до завоювання Криму російськими військами, і донські козаки, що ходили в далекі морські походи, що й знайшло відображення в донських казках.
 
Дещо пізніше про зустрічі із чорноморським монстром розповідали і офіцери, які служили під началом адмірала Федора Ушакова.
 
«У 1828 році чиновник з Євпаторії  подав доповідь  до вищих інстанцій про появу у повіті величезної морської змії із заячою головою та подобою гриви. Змія нападала на овець й висмоктувала із них кров! Інше свідчення від того ж року відноситься до Керченського півострова. 
 
Імператор Микола I  відрізнявся великою допитливістю, й ввів правило, згідно з яким про всі неясні, незрозумілі, таємничі і дивні  події і явища, що траплялися по всій імперії, належало доповідати йому особисто. Почувши про чорноморського  монстра, він тут же повелів відправити до Криму вчену експедицію.
 
Оскільки чудовисько найчастіше бачили в районі Карадага, роботи з його пошуку прийнято було вести переважно там. В результаті вчені з російської Академії наук знайшли яйце, яке важило цілих дванадцять кілограмів! Його, природно, розкололи і всередині виявили зародок дракона з головою, увінчаною гребенем. Неподалік виявили скелетовані останки гігантського хвоста з явно вираженою чешуйчато-панцирною структурою.
 
 
Чимало повідомлень про зустрічі із чорноморським монстром зберігають морські архіви. Одне з них відноситься до літа 1915 року, коли щосили палахкотіла заграва Першої світової війни. Якось вночі, коли німецький підводний човен сплив біля узбережжя Криму для провітрювання відсіків і підзарядки акумуляторних батарей, капітан Гюнтер Профнер, стоячи на містку, побачив на відстані не більше двох кабельтових моторошну величезну істоту, що майже безшумно розсікала   хвилі.
 
Ніч була місячною, і офіцер досить докладно розглянув чудовисько в бінокль. Була думка тут же розстріляти його з човнових гармат, але щось зупинило капітана, і він, побоюючись зіткнення з величезною рептилією, наказав терміново занурюватися на глибину.
 
Про існування легендарного чорноморського монстра розповідає в своїх записках і відомий російський поет Максиміліан Волошин. У 1921 році він став свідком того, як в район Карадагу направили цілу роту червоноармійців спеціально для упіймання і знищення чорноморського чудовиська.
 
Населення не могло ловити рибу, побоюючись його нападів. Правда, досить тривалий час поневірялися на березі без всякого толку, червоноармійці повернулися в казарми ні з чим. Про цю «акцію» написала місцева газета, вирізку з якої Волошин відправив своєму другові письменнику Михайлу Булгакову, який згодом написав за мотивами цієї події свою знамениту повість Фатальні яйця .
 
У тридцяті-сорокові роки XX століття в Радянському Союзі існував жорстокий контроль над пресою, і будь-які публікації про існування в Країні Рад аномальних явищ, у тому числі і драконів, припинялися цензурою.
 
У травні 1952 року чорноморського монстра пощастило споглядати відомому радянському письменнику Всеволоду Іванову. Сталося це поблизу Феодосії. Письменник спостерігав за зграєю дельфінів, що вигравали в бухті, і раптом помітив недалеко від них великий, метрів 10-12 в окружності, дивний клубок водоростей.
 
«Покурюючи трубку, я почав спостерігати за клубком водоростей, - писав у своїх нотатках Іванов. - Клубок розгортався. Розвернувся. Виструнчився. Я все ще вважав це водоростями, до тих пір, поки це не рушило проти течії ».
 
Ця істота хвилеподібними рухами пливла до того місця, де знаходилися дельфіни, тобто до лівої сторони бухти. Воно було велике, дуже велике, метрів 25-30, а товщиною зі стільницю письмового столу, якщо її повернути боком. Воно знаходилося під водою на півметра-метр, і мені здається, було плоске. Нижня частина його була, мабуть, біла, наскільки дозволяла зрозуміти це глибина води, а верхня - темно-коричнева, що і дозволило мені прийняти це за водорость.
 
Чудовисько, звиваючись, так  як й пливуть змії, повільно попливло в бік дельфінів. Вони негайно втекли.
 
Не наздогнавши дельфінів, а може і не думаючи за ними гнатися, чудисько згорнулося в клубок і течія понесла його знову вправо. Воно знову стало схожим на коричневий камінь, порослий водоростями.
 
Віднесене до середини бухти, якраз до того місця або приблизно до того місця, де я побачив його вперше, чудовисько знову розгорнулося і, повернувшись у бік дельфінів, підняло раптом над водою голову. Голова у розмір розмаху рук була схожа на зміїну. Очей я чомусь не бачив, з чого можна зробити висновок, що вони були маленькі. Потримавши хвилини дві голову над водою - чудовисько різко повернулося, опустило голову у воду і швидко спливло за скелі, які замикають Сердолікову бухту ».
 
«Вже у вісімдесятих роках ХХ століття із морським змієм зустрівся відпочиваючий Григорій Табунов. Ось як він описав цю незабутню подію: На пляж я ходив  вранці, поки немає народу. Так було й того дня. Швидко спустився до моря, роздягнувся і шубовснув у воду. Відплив метрів двісті, полежав на спині, відпочив і тільки зібрався плисти назад, як помітив  поруч у хвилях якусь темну пляму. Дельфін, напевно, - подумав. Який там дельфін! Над водою здалася величезна голова. Від страху я закричав що було сил і кинувся до берега. Тривало все це кілька секунд, проте побачене я запам'ятав на все життя. Голова у чудовиська була зеленуватого кольору, плоска ... »
 
«У 1994 році в Геологічному журналі була опублікована велика стаття директора Карадазького заповідника  П. Семенькова, в якій розповідалося, що 7 грудня 1990 року рибаловецька бригада , що вийшла  перевіряти сітки, закинуті у прибережних кримських водах, зіткнулася із дивною загадкою. Сіті  виявилися обірваними. Коли дійшли до обірваного  краю, то виявили заплутавшогося дельфіна.  Підтягнувши дельфіна до носа моточовна , рибалки виявили, що його живіт викушений  одним укусом. Ширина укусу по дузі складала  близько метра. »
 
На шкірі дельфіна чітко було видно сліди зубів розміром близько 4 сантиметрів. 
 
Оглядали дельфіна не більше 3-ох хвилин. Вид дельфіна викликав серед рибалок паніку. Один із них обрізав сітку з дельфіном й  на повній швидкості  рибалки пішли із цього району.
 
Ранньою весною 1991 року рибалки привезли в Карадазький заповідник іншого дельфіна із аналогічними слідами зубів на тілі. Витягли його із сітки, що була встановлена приблизно у тому ж місці, де знайшли й попереднього погризеного дельфіна.
 
 
- Під Феодосією кілька років тому відбулася остання зустріч зі змієм, - розповідає місцевий краєзнавець Олександр Терьохін. - Деякі печери перевіряли турецькі аквалангісти. Двоє аквалангістів, чоловік і дружина, спустилися з яхти на глибину 60 метрів. Через кілька хвилин після досягнення глибини з порушенням всіх правил підйому спливає чоловік. З диким криком забирається на борт, розштовхує друзів і падає від декомпресії на палубу. Жінка не спливла. Всі її пошуки закінчилися даремно. 
 
А чоловіка встигли привезти в лікарню і відкачати. Але від декомпресії і пережитого стресу він збожеволів і лежить зараз в психіатричній лікарні. Кажуть, що боїться темряви і постійно марить якимось чудовиськом.
 
Смерть аквалангістки, яку приписують у Феодосії морському змію, не єдина. Кілька років тому на східному березі мису Киик-Атлама прямо біля  моря знайшли міцного молодого чоловіка  в плавках і масці, майстра спорту з плавання, який помер від розриву серця.  
 
- Змій не може плавати дуже швидко, тому на дельфінів і іншу рибу він, швидше за все, полює із засідки і полюючи лежить на одному місці. Від берега більше ніж на шість-сім миль він теж не відпливає і повинен десь мати щось на зразок постійного місця проживання, - міркує Терьохін. - Найкраще для нього місце - Карадаг. Там підводні печери.
 
У місцевого жителя Олександра Параскевіді зберігається зуб чудовиська. Гнилий, червоно-коричневого кольору, довжиною в шість сантиметрів. На думку турецького іхтіолога Аріфа Харима, який проводив аналіз зуба, він не належить жодній відомій рибі.
 
- Я підібрав його пару років тому в каменях, поруч із селищем Малий Маяк. Він стирчав у невеликій деревинці, викинутій  морем на берег, - говорить Олександр Георгійович. - Можливо, він залишився ще з кінця 30-х років, коли чудовисько напало там на одного рибалку-татарина. Мій батько розповідав, що підбіглі на крик про допомогу товариші врятували татарина. Його тоді спаралізувало, й він помер через місяць.
 
Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: