Дора - найбільша гармата світу

В існування цієї гармати радянська розвідка не вірила до кінця війни

О 5 годині 35 хвилин 5 червня 1942 року  долину поблизу  Бахчисараю  струсив громоподібний звук.  На залізничній станції і та будинках обивателів  у південній частині Бахчисараю вилетіло скло. Через кілька  секунд величезний снаряд впав на півночі  станції Мекензієві Гори в кількох десятках метрів від складу боєприпасів 95-ї стрілецької дивізії. Ще сім пострілів було зроблено  по старій береговій батареї № 16 південніше селища Любимівка. Ще шість по  зенітній  батареї Чорноморського флоту.  Останній постріл того дня пролунав вже  у сутінках - о 19 годин 58 хвилин.

Аж до 26 червня снаряди жахливого калібру накривали радянські позиції з частотою від п'яти до шістнадцяти пострілів на день. Обстріл закінчився так само раптово, як і почався, залишивши радянських військових з  питанням: Що це було?

По Севастополю стріляла «Дора» - найбільша і найпотужніша гармата, створена за всю історію людства. Ще в 1936 році при відвідуванні заводу Круппа, Гітлер зажадав у керівництва фірми надпотужну артсистему для боротьби з довготривалими спорудами лінії Мажино і бельгійськими фортами. Конструкторську групу фірми Круппа, що зайнялася розробкою нової гармати за запропонованим тактико-технічним завданням, очолив професор Еріх Мюллер, який закінчив проект в 1937 році. Заводи Круппа негайно приступили до виробництва .

Перша гармата, названа  у честь дружини головного конструктора «Дорою», була закінчена на початку 1941 року і обійшлася у 10 млн. рейхсмарок. Затвор у гармати був клиновой, а заряджання роздільно-гільзове. Повна довжина ствола становила 32,5 м, а вага 400 тонн (!). У бойовому положенні довжина установки сягала  43 метрів, ширини 7 м, а висотою-  11,6 м. Повна  вага системи становила  1350 тонн. Лафет супергармати  складався з двох залізничних транспортерів, і стріляла установка зі здвоєної залізничної колії.

Влітку 1941 року першу  установку  доставили із заводу Круппа в Ессені на експериментальний полігон Хіллерслебен в 120 км на захід від Берліна. З 10 вересня по 6 жовтня 1941 року на полігоні були проведені стрільби, результати яких повністю задовольнили керівництво вермахту. Одночасно виникло і питання: а де можна застосувати цю супергармату?

Справа в тому, що лінію Мажино і бельгійські форти німці встигли захопити в травні-червні 1940 року без допомоги суперзброї. Гітлер знайшов «Дорі» нову мету - зміцнення Гібралтару. Але і цей задум виявився неможливий з двох причин: по-перше, залізничні мости Іспанії будувалися без розрахунку на перевезення вантажів такої ваги, по-друге - генерал Франко зовсім не збирався пропускати німецькі війська через територію Іспанії.

Зрештою в лютому 1942 року начальник генерального штабу сухопутних військ генерал Гальдер наказав відправити «Дору» до Криму і передати в розпорядження командувача 11-ю армією генерал-полковника Манштейна для обстрілу Севастополя.

25 квітня 1942 року , 5 ешелонів з розібраною артустановкою і обслуговуючим дивізіоном скритно прибув  на полустанок Ташли-Даїр (нині село Янтарне), що  у 30 км на південь від залізничного вузла Джанкой. Позиція для «Дори» була обрана в 25 км від передбачуваних до обстрілу цілей у Севастополі та в 2 км на південь від залізничної станції Бахчисарай. Надсекретну позицію знаряддя вирішили будувати в чистому полі, на рівній  як стіл ділянці, де не було ні скельних укриттів, ні хоча б невеличкого ліска. Невисокий пагорб між річкою Чурук-Су і залізницею був розритий поздовжнь ою виїмкою глибиною 10 м та шириною  200 м, до станції Бахчисарай провели кілометрову залізничну гілку.

Роботи з будівництва вогневої позиції велися цілодобово протягом чотирьох тижнів. Було залучено 600 військових будівельників-залізничників, 1000 робітників «Трудфронту» організації «Тодт», 1500 чоловік місцевих жителів і кілька сот військовополонених. Протиповітряна оборона забезпечувалася надійним  маскуванням та постійним патрулюванням над усім районом винищувачами  зі складу 8-го авіакорпусу генерала Рихтгофена. Поруч з позицією вибудували батарею 88-мм зенітних гармат і 20-мм зенітних кулеметів. Крім того, «Дору» обслуговував  дивізіон димомаскування, 2 румунські піхотні роти охорони, взвод службових собак і спеціальна моторизована команда польової жандармерії. У загальній складності бойову діяльність установки забезпечувало більше чотирьох тисяч чоловік.

Гестапо оголосило  увесь район забороненою зоною із всіма витікаючими з цього наслідками. Вжиті заходи виявилися настільки успішними, що ні про прибуття до Криму, ні навіть про саме існування «Дори» радянське командування так і не дізналося до 1945 року!

Всупереч офіційній історії командування Чорноморського флоту на чолі з адміралом Октябревим  творили одну дурницю за іншою. До 1943 року воно свято вірило, що ще в червні 1941-го в Чорне море увійшов італійський флот, і вели з ним запеклі бої - ставили мінні загородження, бомбили міфічні ворожі підводні човни і торпедували існуючі  лише в  уяві ворожі кораблі. В результаті від власних мін і торпед загинули десятки бойових і транспортних кораблів Чорноморського флоту! Командування Севастопольського оборонного району то відправляло під трибунал за панікерство червоноармійців і молодших командирів, що доповідали про вибухи величезних снарядів, то, навпаки, повідомляло в Москву про застосування німцями 24-дюймових (610-мм) залізничних установок.

Після закінчення боїв у Криму в травні 1944 року спеціальна комісія займалася пошуком вогневої позиції надважкого знаряддя в районах сіл Дуванкой (нині Верхньосадове) і Заланкой (Фронтове), але безуспішно. Документів про використання «Дори» також не виявилося серед трофеїв Червоної армії, захоплених у Німеччині. Тому радянські військові історики зробили висновок, що «Дори» під Севастополем взагалі не було, а всі чутки про неї - дезінформація абверу. Зате письменники «відтягнулися» по «Дорі» по повній програмі. У десятках детективних історій героїчні розвідники, партизани, льотчики і моряки знаходили і знищували «Дору». Знайшлися навіть люди, які «за знищення« Дори »  були нагороджені урядовими нагородами, а одному з них навіть «присвоїли»  звання Героя Радянського Союзу.

Зародженню міфів навколо «Дори» сприяла і дія її 7-тонних снарядів, ефективність яких була близька  ... нулю!  З 53 випущених 800-мм снарядів лише 5 вразили ціль. Наглядовими постами дивізіону 672 відзначені попадання по батареї № 365, опорному пункту стрілецького полку 95-ї стрілецької дивізії і по командному пункту зенітного дивізіону 61-го полку ППО.

Правда, Манштейн у своїй книзі «Загублені перемоги» писав: «Гармата одним пострілом знищила великий склад боєприпасів на березі бухти Північна, що укривався  в скелях на глибині 30 м». Зауважимо, що жодна зі штолень Сухарної  балки не була підірвана обстрілом артилерії   до 25-26 червня. А вибух, про який пише Манштейн, стався від  детонації боєзапасів, відкрито викладених на березі бухти і підготовлених  до евакуації . При стрільбі по решті об'єктів снаряди лягли на відстані від 100 до 740 м від мети.

Штаб 11-ї німецької армії обирав цілі досить невдало. У першу чергу цілями для бронебійних снарядів «Дори» мали стати берегові баштові батареї № 30 та № 35, захищений командний пункт флоту Приморської армії і берегової оборони, вузли зв'язку флоту, штольні підземних арсеналів, спецкомбінати № 1 і № 2 і склади пального , укриті в товщі Інкерманських вапняків, проте по ним майже не стріляли.

Що ж до восьми снарядів, випущених по береговій батареї № 16, то це не що інше, як конфуз німецької розвідки. Встановлені там 254-мм гармати були зняті ще в кінці 1920-х років, і з тих пір там нікого не було. Пізніше начальник Генштабу вермахту генерал-полковник Гальдер оцінив «Дору» так: «Справжній витвір мистецтва, але, на жаль, марний».

Крім «Дори» в Німеччині були виготовлені ще дві її 800-міліметрові сестри, які, однак, в бойових діях не брали участь. У 1944 році німці планували застосувати «Дору» для стрільби з французької території по Лондону. Для цієї мети були розроблені триступенчаті реактивні снаряди Н.326. Крім того фірма Круппа спроектувала для «Дори» новий ствол з гладким каналом калібру 52 см і довжиною 48 метрів. Дальність стрільби передбачалася 100 км. Однак сам снаряд містив всього 30 кг вибухової речовини і його фугасна дія була мізерно в порівнянні з уже використовуваними ракетами ФАУ-1 і ФАУ-2. Гітлер наказав припинити роботи над 52-см стволом і зажадав створення знаряддя, стріляючого фугасними снарядами вагою 10 тонн з 1,2 тоннами вибухової речовини. Зрозуміло, що створення такої  установки  було фантазією.

22 квітня 1945, під час наступу на Баварію 3-ї американської армії, передові загони однієї з частин,  при просуванні через ліс у 36 км на північ від міста Ауербах знайшли  в глухому куті залізничної  лінії 14 важких платформ та  розкидані уздовж шляхів залишки якоїсь величезної та складної металевої конструкції, сильно пошкодженої вибухом. Пізніше в прилеглому тунелі було знайдено  й інші деталі, зокрема - два гігантських артилерійських ствола , частини лафетів, затвор та інше . Опитування полонених показало, що виявлені конструкції є надпотужною  гарматою «Дора» і «Густав ». По завершенні обстеження залишки обох артсистем здали до металобрухт.

Третє надпотужна система – одина  з «Густавів» - виявилася в радянській зоні окупації. Є згадка про неї  в «Звіті уповноваженого Міністерства озброєнь про роботу в Німеччині в 1945-1947 рр..» Т.2. Згідно зі звітом: «... в липні 1946 року спеціальна група радянських фахівців за завданням Міністерства озброєнь зробила вивчення 800-мм установки« Густав ». Групою складений звіт з описом, кресленнями і фотознімками 800-мм гармати і проведена робота з підготовки до вивезення 800-мм залізничної установки «Густав» в СРСР ».

У 1946-1947 роках ешелон з частинами 80-см гармати «Густав» прибув до Сталінграду на завод «Барикади». На заводі знаряддя вивчалося протягом двох років. За відомостями, отриманими від ветеранів КБ, заводу було доручено створити аналогічну систему, але в архівах підтвердження цьому нема. До 1950 року останки «Густава» були відправлені на заводський полігон, де вони зберігалися до 1960 року, а потім були здані на брухт.

Разом з гарматою на завод «Барикади» було доставлено сім гільз. Шість з них згодом здали в металобрухт, а одна, що використовувалась як пожежна бочка, вціліла і пізніше була відправлена ​​на Малахов Курган. Це все, що залишилося від найбільшої гармати в історії людства.

Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: