Чорні запорожці: Україна або смерть

 
 
Цей козацький підрозділ з'явився ще в 1917 році і відрізнявся як крайнім ступенем націоналізму, так і надзвичайною хоробрістю. У переважній більшості чорношличники були або природженими козаками-рубаками, чи кавалеристами старої армії, яким протистояти у кінному строю було вкрай важко. Саме "чорношличники" спровокували конфлікт між Армією УНР і білогвардійської армією Півдня Росії в серпні 1919 року, коли війська одночасно вступили у звільнений від більшовиків Київ.
Чорні запорожці наводили жах і на Білих, і на Червоних. Вони не брали полонених, не йшли на переговори, жодного разу не здали зброї. В атаку вони рвалися під чорним прапором «Україна або смерть». На тому ж прапорі були череп і кістки.
 
Чорні запорожці були найбільшим кавалерійським полком української народної армії. За різними оцінками, це формування мало 300-400 шабель, 200-400 багнетів і польову батарею. Треба розуміти, що чорношличники не могли отримувати належного забезпечення тому майже все їх «багатство» було видобуто боями.
 
В Зимовий похід 1920 року армія УНР вийшла у складі 10 тисяч чоловік, назад повернулося тільки 4319 чоловік, включаючи нестройових. Полк чорношличників розпочав похід у складі 417 осіб, назад повернулося понад 500. При цьому чорні запорожці добули багато трофейної зброї -кулеметів, тачанок, гармат.
 
Вони майже не брали полонених. Тих, хто міг їм стати в нагоді, чорношличники «засилали» в пластунський загін. При тій бойовій стратегії, якої дотримувалися чорні запорожці, вижити в пластунському загоні могла тільки дуже підготовлена людина, але в пластуни до чорношличників йшли добровільно - служити в цьому полку було почесно, про доблесть і сміливість чорношличників ходили легенди. Ад'ютант 2-го Запорозького полку сотник Никифор Авраменко згадував: «чорношличники ... в полон не здавалися, билися відчайдушно. Славилися нещадними і непримиренними ... Люди, що, крім невгамовної відваги, готові на небезпечну справу, позбулися з почуттям страху всього іншого людського, хорошого ».
 
Чорні запорожці отримали ще одне своє найменування - чорношличники - від того, що вся їхня форма, включаючи довгий шлик на шапці, була чорною. Вони носили чорні короткі жупани, чорні галіфе, на їхньому чорному прапорі був череп і гасло «Україна або смерть!».
 
Треба думати, один тільки зовнішній вигляд чорних запорожців наганяв на ворогів страх. Форма чорношличників була психологічною зброєю, ефективною зброєю.
 
Ще взимку 1917-1918 років "чорношличники" носили одноманітне "історичне" обмундирування в чорно-сірих тонах і невеликі хутряні шапки з кокардами "частин смерті" у вигляді "Адамової голови" і з дуже довгими чорними шликами. При гетьмані вони були переодягнені в стандартну уніформу. А  сама поява чорної  форми викликана причинами досить побутовими. У 1919 році чорношличники відбили у Махно Лозову і взяли хороший «урожай» - два вагони сірого і чорного сукна й три вагони цукру. Значковий Петро Дяченко в Кременчуці замовив кравцям повні комплекти уніформи з сукна, а розплатився за роботу цукром. Отаман Болбочан, який приїхав на армійський огляд, був вражений зовнішнім виглядом чорношличників, сказав навіть, що «царська гвардія не виглядала краще». Також Болбочан дозволив носити його ім'я. Так чорношличники отримали ще одну свою назву - "болбочановці".
 
Показова історія про те, наскільки боялися чорних запорожців, сталася в 1919 році, коли полк повертався до української армії. Щоб пройти до своїх, потрібно було зупинятися на території, зайнятій румунами. Румуни не продавали українцям продукти і вимагали роззброєння. У підсумку, ними були роззброєні майже всі полки української армії. Всі, крім одного - чорношликівців. Вони просто не стали роззброюватися.
 
Полковник Дяченко згадував: «Знову жартома, запитав я румуна, що можливо, його вже хто обеззброював?». Питання постачання той же Дяченко вирішив просто - дав румунському полковникові хабар - трійку коней. Воювати з чорношличниками румуни не захотіли. У підсумку, полк чорних запорожців єдиний повернувся в армію УНР з боєприпасами, зброєю, кіньми, і військовим майном.
 
18 травня 1920 року командир чорних запорожців Петро Дяченко ледь не взяв у полон комбрига Григорія Котовського. Бригада Котовського була розгромлена, а сам Котовський дивом уникнув смерті і полону. У розпал бою Дяченко не впізнав комбрига, переплутавши його з українським старшиною.
 
Цікавий епізод також пов'язує чорношличників з Левом Троцьким. Повертаючись до армії УНР в 1920 році, чорні запорожці відвідали з візитом усаьбу, де жив батько "демона революції". Господаря не було вдома. Він босоніж утік з дому й більше туди не повертався.
 
Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: