Чому гранату Ф-1 звуть «лимонка»

 

Можливо сам термін «граната» і походить від назви відомого плода. За іншою ж версією, слово це утворилося від імені іспанського міста Гренада, і солдат-гранатометників стали відповідно називати гренадерами. Коли з'явилися найперші розривні гранати, точно невідомо. Але вже в 1274 році під час своєї висадки в Японії монголи Хубілай-хана застосовували вибухаючі снаряди, за допомогою яких вони перелякали коней самураїв і внесли в їхні ряди паніку.

Відомий англійський історик Девід Ніколь у своєму фундаментальному дослідженні «Зброя і обладунки епохи Хрестових походів. 1050-1350» повідомляє, що по всьому мусульманському Сходу знаходять так звані гранати, що мають вигляд невеликих керамічних посудин у формі серця з отвором у верхній частині. Датуються вони XIII-XV століттями, і на їхніх стінках виявлені сліди фульминату ртуті - досить потужної вибухової речовини. Так що цілком можливо, що це були справжнісінькі гранати, які або руками, або за допомогою  пращі кидали в ряди ворога!

У Кореї перші металеві гранати з'явилися в кінці XVI століття, їх стали використовувати в боротьбі проти японського вторгнення, а в середньовічній Індії зроблені з набитих порохом бамбукових циліндрів гранати-Банни застосовувалися ще раніше, у часи воєн султана Акбара. Банни кидали під ноги бойовим слонам, щоб ті злякалися і повернули назад. У Європі ручні гранати, що мали вигляд металевих куль, відливали з чавуну, а вага їх складала близько 800 грамів. Такі гранати поширилися в кінці XVII століття, а протягом XVIII застосовувалися дуже широко. Кидали їх знову ж руками або за допомогою ручних мортирок-гранатометів, що представляли собою звичайну рушницю з кремінним замком і коротким стволом, в який вставлялася  граната.

На початку XX століття ручні гранати мало не вийшли з використання, але цьому перешкодила Російсько-японська війна, в якій вони найактивнішим чином використовувалися при обороні Порт-Артура. Японці їх робили з традиційного бамбука. а росіяни  набивали піроксиліном порожні гільзи від снарядів малокаліберних морських гармат. Однак коли почалася Перша світова війна, з'ясувалося, що ручних гранат просто не вистачає, а ті, що є, дуже недосконалі. Наприклад, англійська граната Мартіна Хейла зразка 1908 року  мала  вигляд справжнього списа, така в неї була довга рукоять,  до того ж до неї прикріплялися ще й стрічки для стабілізації довжиною в 90 сантиметрів. Через ударний  підривник кидати її слід було головною частиною вперед, що було не дуже зручно. Тому широке ходіння мали фронтові саморобки. На їх виготовлення йшли дошки від снарядних ящиків, а своєю формою такі саморобки нагадували ракетки для настільного тенісу. До них прикріплювали бляшанки з-під чаю або мармеладу, у яких був піроксилін. Потім обкладали все це цвяхами і обмотували дротом, а у якості запалу використовували бікфордів шнур.

Німецькі гранати спочатку мали форму двоопуклого диска, з якого стирчали головки ударних підривачів. Кидали таку гранату, немов спортивний диск, але цей кидок з окопу був небезпечний   для  метальника, тому незабаром від подібних снарядів відмовилися.

Що ж стосується «лимонки» Ф-1 (оборонної осколкової гранати з рифленим корпусом), то вона теж з'явилася в роки Першої світової війни. Багато хто вважає, що назвади  так гранату   за свою характерну форму, проте це зовсім помилково. Справа у тому, що  Ф-1, яку  сьогодні звично називають «лимонкою», є не що інше, як копія французької ручної гранати зразка 1915 року – F-1. Однак у такої гранати був дуже недосконалий запал, що підривав її при ударі і тому вимагав великої обережності у використанні.  Англійці ж обзавелися осколковою гранатою - з гладеньким корпусом і більш надійним запалом з чекою - конструкції капітана Лемона. Назва виявилася живучою, а оскільки в російській армії застосовувалися гранати різних систем, але найбільше серед них було французьких, то й назва «лимонка» перейшло до них, хоча спочатку так називали лише англійські гранати.

У радянський час граната Ф-1 отримала новий надійний запал УЗРГ і з ним знайшла свою «другу молодість».

Що стосується інших типів, то самий перший зразок ручної гранати для російської армії, у вигляді «пляшки», був затверджений ще у 1912 році, а у 1914 році вона була ще більш вдосконалена. У 1930 році вона отримала рифлену сталеву «сорочку»  і у Другу світову застосовувалася як оборонна. Що ж стосується німців, то вони, намучившись зі своєю дисковидною гранатою, досить швидко придумали їй на заміну гранату з дуже довгою дерев'яною рукояткою. У рукоятці з кришкою, що відгвинчується знаходився тросик з кулькою на кінці. Досить було за нього смикнути, як спрацьовував тертковим запал, і гранату кидали в ціль. Причому робити це завдяки довгій рукоятці виявилося дуже зручно. Ця модель  застосовувалася аж до закінчення Другої світової війни.

Відмінна дія російських ручних гранат змусила німців у роки Першої світової війни встановлювати перед своїми окопами високі сітки, які разом з дротяними загородженнями представляли собою перешкоди для піхоти.  Для боротьби з ними у 1915 році на озброєння прийняли важку фугасну гранату капітана Новицького та прапорщика Федорова.  При вазі у1600 грамів вона мала прив'язані до корпусу три  міцні мотузочки довжиною близько 80 сантиметрів зі свинцевими грузиками по кінцях. Завдяки цьому вона зависала на колючому дроті і руйнувала вибухом значно більшу  площу загородження, ніж якби просто впала на землю. Правда, чимала вага утруднювала  метання гранати: з положення лежачи.  

Всі ці моделі своє «віджили» і тільки французька «лимонка», названа на честь англійського капітана, переживши інші системи, продовжує перебувати на озброєнні   100 років.

Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: