Авіаналіт на дамби Німеччини

 

В травні 1943 року  британці здійснили  унікальну  авіа атаку на Німеччину. Операція носила назву Chastise («покарання»). Вони влучними бомбовими ударами зуміли знищити кілька дамб на німецьких водосховищах. В результаті виявилася затопленою значна частина Рурського промислового району.

На початку 2-ої світової війни відомий англійський конструктор й винахідник Бернс Уоллес запропонував незвичний спосіб підірвати економічну потугу  німців. Для цього слід було ударами із повітря зруйнувати дамби і греблі водосховищ в промисловому Рурському районі, щоб випущена із них вода затопила б міста і заводи, а заодно припинилася б й робота ряду гідроелектростанцій.

Перший же розрахунок показав, що для руйнування масивного земляного насипу, укріпленого бетоном (а саме таку конструкцію мали дамби), необхідно 30 т вибухівки. З цього випливало, що звичайними підходами задачу не вирішити - в той час не існувало бомбардувальника, здатного підняти таку бомбу, а якщо необхідний заряд розділити на декілька більш дрібних бомб, то необхідна кількість вильотів літаків зростала багаторазово, бо точність бомбометання була не висока. З цих міркувань випливало, що заряд необхідно розташувати в самому уразливому місці дамби. Уоллес міркував так: «Звичайно, найкраще вибухівку розташувати всередині насипу, але практично цього домогтися неможливо, а от якщо заряд притиснути до стіни дамби з напірної сторони, та ще й на оптимальній глибині, то потрібна потужність вибуху значно зменшиться. Справа в тому, що маси води, запасені в водосховищі тиснуть на дамбу і тримають її конструкцію в напруженому стані, а при вибуху вода поводиться як нестисливе середовище, тобто ударна хвиля не буде даремно розсіюватися в просторі, і значна її частина піде в стіну греблі і викличе її руйнування. Відбудеться так званий «вибух заряду із закладенням», який набагато ефективніший вибуху «заряду без закладення». (Подібно до того, як вибуховий пристрій з оболонкою набагато ефективніше такого ж пристрою, але без оболонки)».

Враховуючи ці міркування, потрібна вага заряду виходила  близько  5 т тротилу. Це була вже прийнятна цифра, але залишалося питання: «Як його доставити в потрібне місце?» Класичні бомби не годилися через малу точність бомбометання. Торпеда також не підходила через малий заряд вибухівки, і, крім того, дамби були прикриті протиторпедними сітками.

В саду свого будинку в Еффіндгеме Уоллес викопав ставочок, а на ньому змайстрував  макет греблі в Мьоні у масштабі 1:50 й підірвав його 2-ма зарядами, закладеними у основу греблі. Уже вибух першого заряду призвів до появи тріщин, другий  викликав у гідравлічний тиск й зруйнував греблю. Наступний експеримент проводився  у присутності представників ВПС в Уеллсі на дамбі, побудованій  на невеликому озері, яка була в 5 разів меншою від греблі в Мьоні. Після 2-х вибухів у ній виникла дірка, в яку ринула вода. Тепер військові зрозуміли  дієвість пропозицій  винахідника і приступили до її реалізації.

Суть механізму полягала в наступному: бомба розкручувалася до 500 об \ хв в бік, зворотний напрямку руху і на швидкості близько 220 миль на годину скидалася на воду. Розрахункова висота скидання була 60 футів (бл. 20 метрів), відстань до цілі близько 425 ярдів (бл. 400 метрів), тобто складнощів пілотам вистачало. Впавши на воду, бомба починала підстрибувати, несучись  до дамби і, досягнувши її, тонула, притискаючись до стіни (для цього бомбу і слід було закручувати). Досягнувши глибини приблизно 10 метрів, відбувався вибух.

Спочатку ідеї  Уоллеса не викликали захоплення керівництва країни, але після проведення численних дослідів було показано, що проект   обертової бомби цілком працездатний і ними можна зруйнувати дамби і тим самим завдати Німеччині відчутної шкоди. До 1943 року британське керівництво це усвідомило, і роботам доктора Уоллеса був даний вищий пріоритет.

Роботи різко прискорилися і після проведення численних дослідів, спрямованих на відпрацювання міцності конструкції, методів прицілювання і скидання, визначився остаточний вигляд нової зброї. Бомба представляла собою циліндр, діаметром 1240 мм, довжиною 1524 мм й вагою 4200 кг, з яких 1203 кг припадало на сталеву оболонку, а 2997 кг на потужну вибухівку RDX.

Для забезпечення безпеки літака детонатор встановлювався з затримкою - до 1 хв. Кришки кріпилися до корпусу на болтах. Дана конструкція забезпечувала необхідну міцність при ударах об воду і об парапет греблі. Перед скиданням бомба розкручувалася до 500 об / хв., Причому напрямок обертання і його швидкість були визначені після численних експериментів. Обертання дозволяло вирішити такі завдання: забезпечити стабілізацію і стійкість бомби після скидання, забезпечити хороші умови для відскакування бомби від води і, нарешті, у разі вильоту бомби на парапет греблі завдяки обертанню вона скочувалася на напірну сторону дамби, що і було передбачено проектом.

Потрібно зауважити, що існують деякі різночитання в назві цієї зброї. У більшості джерел вона називається Upkeep або Dam Buster - руйнівник дамб. Надалі будуть застосовувати обидві ці назви.

Як носій для  Upkeep був обраний важкий бомбардувальник «Ланкастер» В Мк.III - єдиний на той час літак в Королівських ВПС, який володів достатньою вантажопідйомністю і дальністю польоту. Звичайно, для підвіски нової зброї необхідна була істотна доробка літака: В першу чергу знімалися стулки і частина обшивки бомбовідсіка. Бомба підвішувалася на двох V- образних стійках, які кріпилися на шарнірах до силових елементів фюзеляжу і могли розсуватися в сторони. Привід Upkeep міг бути виконаний у двох варіантах. За першим варіантом - ремінь приводився в рух від гідромотора, який розташовувався на дерев'яному настилі на даху бомбового відсіку. З його допомогою бомба розкручувалася до необхідної швидкості за кілька хвилин до застосування. При скиданні гідравлічні замки розкривалися, звільняючи вісь бомби, і стійки розсовувалися в сторони за допомогою чотирьох найпростіших пружинних механізмів.

За іншим варіантом - привід здійснювався від електромотора, який розташовувався спереду від бомбоотсека, під підлогою кабіни екіпажу. Це рішення, мабуть, більш раціональне, оскільки не займає місце в центроплані крила. З метою полегшення літака з нього знімалася верхня кулеметна установка, а також деяке другорядне обладнання. Але незважаючи на вжиті заходи льотні дані Ланкастера помітно знизилися: впала швидкість й  дальність польоту, погіршилася керованість.

Попередніми розрахунками було визначено, що бомбу треба  скинути при швидкості 345 км / ч, із висоти 18,5 м, а відстань до цілі в цей момент має становити 390метрів. Цю відстань Ланкастер пролітав за 4 секунди! При дотриманні цих вельми жорстких умов Бомба повинна була здійснити кілька стрибків по воді і на вильоті вдаритися в надводну частину дамби, а потім скотитися на її напірну сторону.

Для практичного виконання цих вимог необхідно було знайти спосіб вимірювання малої  висоти польоту і дальності до цілі. Але незважаючи на труднощі, були знайдені вельми прості й дотепні вирішення цих проблем. Так для контролю висоти польоту на літак встановлювалися два прожектори. Причому прожектор, встановлений в носі був направлений вертикально вниз, а встановлений в хвості - під певним кутом до вертикалі, таким чином, щоб промені цих прожекторів перетиналися на відстані 18,5 м від літака. Під час польоту прожектори давали дві плями на поверхні води, а штурман, спостерігаючи за ними видавав команди пілоту на коригування висоти польоту. Коли плями зливалися -потрібна висота була досягнута. Наступні навчальні польоти підтвердили правильність запропонованого способу - після деякого тренування пілотам вдавалося без особливих зусиль підтримувати необхідну висоту на бойовому курсі.

Дистанція скидання визначалася наступним способом: Справа в тому, що на гребенях дамб, якраз посередині, були побудовані по дві башточки. Їх і вирішили використати для прицілювання. Відстань між башточками була відома (її визначили за аерофотознімками), що дозволило виготовити найпростіший далекомір, Він представляв собою фанерний трикутник, в одній із вершин якого було встановлено вічко, а у інших - вбиті цвяхи, із таким розрахунком, щоб башточки і цвяшки співпали як раз на необхідній дистанції скидання. Таким чином пілот за допомогою штурмана витримував висоту польоту і направляв літак на середину греблі, а бомбардир працював з «далекоміром» і проводив скидання Upkeep.

Причому проробити все це потрібно було в нічних умовах, на малій висоті, з увімкненими прожекторами і при вельми ймовірній протидії противника. Що й казати, вимоги до пілотів були найвищі - тому для виконання спеціальних завдань з асів Бомбардувального командування Королівських військово-повітряних сил була створена спеціальна 617-я ескадрилія.

В процесі підготовки до ударів по дамбах особовий склад багато і наполегливо тренувався. Особлива увага приділялася нічним польотам, польотам на малій висоті, відпрацьовувалися навички бомбометання бомбами Upkeep. Приймалися необхідні заходи для дотримання таємності проведених робіт, адже від цього залежав не тільки успіх задуманої операції.

У лютому 1943 року  сформували ескадрилію бомбардувальників «Ланкастер», командиром її призначили полковника Гая Гібсона. Вона базувалася на аеродромі в Скемптон. Офіційно там проходили звичайні навчання екіпажів, але подробиць  не знали навіть деякі штабісти. Та й німців не насторожили польоти у район Рура літаків-розвідників, які спостерігали за змінами рівня води в водосховищі і озерах й позиціями зенітників

  Між тим, ще в 1939 році обер-бургомістр Рура Дільгарт просив командування вермахту посилити протиповітряну оборону дамб й гребель та неодноразово повторював подібні звернення, вказуючи, що противник постарається нанести по ним удар саме у травні.

 А екіпажі «Ланкастерів» посилено тренувалися, освоювали польоти на надмалих висотах, чим дуже дратували місцевих жителів. Місячні ночі імітувалися й  удень, закриваючи ліхтарі кабін жовтим оргсклом й видаючи льотчикам темні окуляри.

13 травня 1943 рокудоставили самі бомби вагою у 4190 кг. Їх спорядили вибухівкою посиленої потужності, штурмани нанесли на карту останні дані про обстановку у Рурі.

Гібсон спланував наліт 3-ма хвилями. Сам взявся вести 9 бомбардувальників на південні об'єкти, його заступник  Манро мав направити 5 машин на північні, ще 5 виділили в резерв, вони повинні злетіти через 2 голини  після головних сил. Якщо останнім не вдасться зруйнувати дамби в Мьоні, Едері і Зорпі, це вчинять резервісти, а в разі успіху вони скинуть заряди на невеличкі греблі у Швельті, Еннерпе і Дімле .

Атака найбільших німецьких дамб була проведена 16 травня 1943року. Ця дата була обрана тому, що в цей час водосховища були повністю заповнені після весняного танення снігів, а вночі світив повний місяць, що мало полегшити дії атакуючих екіпажів.

Перша хвиля рухалася до цілі на малій висоті розімкненим ладом. При цьому маршрут польоту обходив відомі позиції зенітної артилерії і аеродроми нічних винищувачів. Незважаючи на вжиті заходи, на маршруті, був втрачений 1 літак. Після прибуття в район цілі літаки деякий час кружляли над водосховищем щоб почекати відсталі екіпажі.

Перший літак атакував дамбу «Мьоне» і домігся хорошого попадання: бомба хоча і вискочила на парапет, але все-таки скотилася на напірну сторону і там вибухнула. Гребля проте встояла. Ціль прикривали приблизно 10 зеніток, які вели прицільний вогонь, але перший літак пошкоджень не отримав.

Після того як вода в озері заспокоїлася, в атаку вийшов другий літак. Йому пощастило менше - на бойовому курсі він був підпалений зенітним вогнем. Бомба була скинута, але вона перескочила гребінь дамби і впала з другого боку на підстанцію, яка і була знищена вибухом. Однак саме тіло дамби від цього отримало незначні пошкодження - пробоїни не було. Пілот літака, що горів намагався набрати висоту, щоб екіпаж міг викинутися з парашутами, але не встиг - баки вибухнули і машина розсипалася в повітрі.

Третій літак під час атаки отримав два снаряда в праве крило, але пожежі не було - пошкоджений бензобак був порожній. Незважаючи на пошкодження, бомба була скинута вельми вдало - вибух потряс дамбу, але вона все-таки встояла. Довелося виводити в атаку четвертий бомбардувальник. Гібсон постарався прикрити і його, навіть включив аеронавігаційні вогні. Тепер піднятий вибухом стовп води закрив греблю, але і цього разу вона залишилася неушкодженою. Після заходу п'ятого «Ланкастера», члени його екіпажу добре бачили, як гребля стала розвалюватися, і через утворену в ній пробоїну в долину хлинув справжній водоспад з 134 млн т води, що рухалися зі швидкістю  200 км / год…

Решта три літаки з бомбами були перенацілені на дамбу «Едер». На щастя там не було зеніток, але вона лежала глибоко в складках пагорбів, що вимагало більш вправного пілотування, крім того в долині стояв туман. Тому з перших шести заходів пілоти не змогли скинути свої бомби. І тільки з сьомого заходу вантаж був скинутий, але скинутий невдало - він вискочив на парапет і вибухнув без затримки. Атакуючий літак не встиг відійти на достатню відстань і був пошкоджений вибухом. Він ще деякий час тримався в повітрі, але потім звалився на землю, поховавши з собою екіпаж.

Другий літак скинув бомбу з другого заходу і вона лягла вдало, але дамба витримала вибух.

Третьому літаку так само довелося виконати декілька заходів, перш ніж вдалося атакувати. Бомба потрапила в ціль і пробила стіну греблі. Вода ринула вниз по долині - дамба «Едер» була знищена. Таким чином перша хвиля вразила основну і запасну цілі, втративши при цьому три літака.

Гірше йшли справи у другій хвилі, яка повинна була атакувати дамбу «Зорпе». З п'яти літаків два були змушені повернути назад: один літак був пошкоджений на маршруті зенітками, а другий зачепив черевом за хвилі і втратив бомбу. Два інших літака були збиті на підході до цілі. І тільки п'ятий бомбардувальник зумів атакувати ціль - його бомба вибила приблизно 15 метрів парапету, але дамба встояла - пробоїни не було. На допомогу були викликані три літаки резервної хвилі. Один з них був збитий на шляху до цілі, а другий прибув до дамби коли вона закривалася туманом. Після десяти (!) заходжень  бомба була скинута і потрапила в ціль. Гребля тріснула, але все-таки встояла. Третій резервний літак прибув пізніше і не зміг атакувати дамбу через згуслий туман.

Два лишилихся резервних літака були направлені до запасних цілей: дамба «Еннерпе» отримала попадання, але встояла, а літак, спрямований до дамби «Лістер» був збитий. На зворотньому шляху один з літаків першої хвилі отримав пошкодження від зенітних гармат і виконав вимушену посадку на воду в морі між Англією і Голландією. Після світанку частина екіпажу була врятована.

Командувач бомбардувальної авіацією Харріс доповів прем'єру Черчиллю про виконання завдання. Незабаром літаки-розвідники доставили фотографічні докази - на знімках було видно, що вода вийшла з Мена і Едера.

Найважливішим результатом атаки стало відволікання робітників для ремонту дамб з будівництв горезвісного «Атлантичного валу». Німці кинули туди 20000 чоловік (здебільшого полонених), що дозволило їм відремонтувати дамби «Мьоне» і «Едер» до осінніх дощів.

Доктор Шпеєр, колишній міністр озброєнь Німеччини, в своїх мемуарах визнав високу ефективність проведеної операції, і зізнався, що дуже боявся повторного удару, який можна було б провести під час проведення відновлювальних робіт. Якби в цей час будівельні ліси, які оточували пробоїни, закидали звичайними запальними бомбами, то ремонт дамб був би зірваний або істотно затриманий.

Повторні атаки за допомогою Upkeep не проводились. Найбільш прикрим (якщо не вважати загибелі людей) було те, що вся ця велика підготовча робота була спрямована на створення «одноразової зброї». Скачущі бомби призначалися для ураження гребель, ні на що інше вони не були придатні. Можна було просто додати зенітних гармат для перекриття дамб (тим більше тепер артилеристи знали звідки чекати небезпеки і могли заздалегідь пристріляти шляхи підходу бомбардувальників), а можна було виставити аеростати загородження, що обійшлося б дешевше і не вимагало б залучення великої кількості особового складу. Крім того було втрачено час для повторної атаки -місяць зменшився і настало літо, коли водосховища не такі повноводні. Але як би там не було, руйнування дамб увійшло в історію як найбільш цікава і широко відома публіці операція Королівських військово-повітряних сил - операція Chastise.

Після війни англійці отримали німецькі документи, із яких випливало, що жертвами нальоту стало 125 різних підприємств, 25 мостів, залило 8 тис. гектарів сільгосп угідь, загинуло 6,5 тис. голів худоби. Постраждали аеродроми з розташованими на них літаками і ангарами, кілька електростанцій - житлові будинки і заводи залишились без енергії. Потонуло 1294 людини, в основному військовополонені, яких німці залишили у штатах й за колючим дротом концтаборів. За деякими відомостями, вода що розлилася в Рурській області забрала життя семисот вигнаних до Німеччини на примусові роботи українських жінок.

Повернулися на аеродром британські льотчики стали національними героями, 34 були нагороджені орденами, у тому числі «Хрестами за видатні заслуги» й «Хрестами за льотні заслуги», а їх командир Гібсон став кавалером  ордена Британської імперії, «Хреста Вікторії», заснованого королевою Вікторією у 1856 р, яким відзначаються  тільки подвиги у воєнний час.

Поделитесь ссылочкой с друзьями!

Написать комментарий

Ваше имя: